Tip:
Highlight text to annotate it
X
Релиз подготовлен специально
для сайта: freetorrents.org.ua
Вiтаю, джентльмени. Ноги.
Кооперативнi квартири Девенпорт
Заявка - АННА БРЕЙДI
Дякую, що прийшли.
Це вже третiй показ - нiхто не цiкавиться.
Так...
Не хвилюйтесь.
Я все тримаю пiд контролем.
Анно, а ви рiелтор?
Я декоратор.
Декорую квартири для рiелторiв.
Перетворюю звичайний простiр
на щось особливе.
Бiльшiсть клiєнтiв не знають,
чого хочуть, поки я їм не пiдкажу.
Мене скрiзь потребують.
Крiм Девенпорту, звiсно.
Така тонка межа мiж елегантнiстю
i несмаком.
Може, на вiсiм мiлiметрiв вище.
Плюс ще мiлiметр? Буде добре.
Це ти навмисно, припини.
Вам, напевно, вiдомо,
що квартири вiд Девенпорт
продаються не часто.
I в нас вiдбою нема вiд кандидатiв.
То чому ви?
Я живу у Бостонi все своє життя,
але я завжди мрiяла оселитися тут.
I, слава Богу, я зустрiла того,
хто подiляє цю мрiю.
Ви не знайдете двох людей,
якi б так само вiдповiдали вашим
високим стандартам i, смiю сказати,
вашому вишуканому стилю.
Дякую.
Ого!
- Трохи удачi - i хтось точно купить.
- Дурницi, Чарлi.
У дача тут нi при чому,
головне - пiдготовка.
Постав у духовку перед показом -
i до полудня матимеш п'ять клiєнтiв.
Рiч не в удачi.
- Повторюй за мною. Три спальнi.
- Три спальнi.
- Консьєрж.
- Консьєрж.
Спортзал, басейн, ще й вiкна виходять
на парк. Це ж круто!
Рано радiєш.
- А що? Ми ж хороша пара?
- Найкраща. А ти як гадаєш?
- Та нiчого. Нормальна.
- Ясно.
Одне фото. Готова? I-i-i...
- Гидота!
- Що ти сказав? Перепрошую?
Це я не тобi. Мiстер Шайнбаум
надiслав фото подвiйного шунтування.
- На щастя, я не обiдала.
- Нi-нi-нi, це добре. Дуже добре,
бо не доведеться їхати в лiкарню.
Вечеряємо вдвох.
- Студiю дивилися. Є два клiєнти.
- Бо ти у нас генiй.
- Ти вже спакувався? Рейс об одинадцятiй.
- Я встигну. Ти не спiзнись.
- Столик замовлено рiвно на восьму.
- Коли це я спiзнююсь?
Коли твоєму батьковi
раптом кортить побачити донечку.
Я мушу, Джеремi. Ми давно не бачились.
Iди. Не хочу, щоб ти злилася,
бо ця вечеря особлива.
- Я ж не люблю сюрпризiв.
- Цей сподобається.
Бувай.
- О, Анно, ти зараз випадеш!
- Що ти купила?
Чимало всього. Я маю тобi щось сказати.
Вгадай, кого я бачила в ювелiрному.
- Кого?
- Джеремi!
- Бачила? Коли?
- По дорозi сюди.
Стояла в заторi i помiтила,
як твiй дорогенький
- виходив з магазину з коробочкою.
- Ти думаєш?
У тому ювелiрному продаються обручки.
У тебе буде краща обручка,
нiж у мене, змiюко!
- Господи.
- Ти знала?
Нi. Я пiдписала його
на розсилку реклами ювелiрного,
- щоб вiн зрозумiв натяк, але...
- Вiн зрозумiв. Таки здогадався.
Стривай. Вiдпрацюємо здивований
вираз обличчя,
- щоб вiн не здогадався...
- Давай, проси, проси мене.
Готова? Вийдеш за мене?
Ти що, злякалась? Який жах. Ще раз.
- Добре.
- Давай.
Очi бiльшi. I, може: "Ти це менi?"
Не хвилюйся,
ще встигнеш потренуватися до вечерi.
Може, ти за мене вийдеш?
- Нi, дякую.
- Ти вже замiжня?
Майже заручена.
- Заручена?
- Тату.
Моя донечка заручена?
Гарсон! Шампань!
- Може, вип'ємо пива.
- Я пригощаю.
Виходимо замiж.
Джек Брейдi. Iмпорт-експорт, нерухомiсть.
Радий знайомству.
Чотири роки зустрiчаються.
Що вiн собi думав?
- Я освiдчився її мамi через тиждень.
- Я освiдчився їй через пiвгодини.
Отож-бо!
Де той щасливець?
Вiн збирає речi.
Кардiологiчна конференцiя в Дублiнi.
Добре, що Джеремi нарештi наважився.
Не доведеться їхати за ним до Iрландiї
у вихiднi.
- Високосний рiк.
- Тату, не повторюй цiєї казки.
- Це ж чому?
- Це сiмейний мiф.
Це правда, найщирiша.
Так бабуся Джейн вийшла за дiдуся Тома.
Вони довго зустрiчалися,
вiн чогось зволiкав,
от вона i запропонувала
вiдвiдати iсторичну батькiвщину.
Двадцять дев'яте лютого,
Дублiн, Iрландiя, вiн ошелешений.
Обручка, пiдпис, печатка, доставка.
Я не братиму приклад з бабусi Джейн.
О, це моя доня!
Нарештi дочекаюся онукiв.
- Тату, менi пора.
- Нi, я щойно зайшов!
А я вже давно тут. Домовились о сьомiй.
Приємно, що у нас одна мета.
Ти завжди плануєш усе якнайкраще.
Навiть iз моїм шаленим графiком i...
Ти знаєш, який я тобi вдячний?
Тож...
Це тобi.
Джеремi.
- Це сережки.
- Так.
- У вуха.
- Даруй.
Боже. Доктор Слоун. Так, Бiл.
Тодi доведеться розтинати вiд хребта.
Перешли фото, я подивлюсь.
Чекаю. Вибач.
- Не примiряєш?
- Авжеж.
Ой-ой. Таку аорту
не щодня побачиш. Поглянь.
- Тiльки не тут.
- Мамо!
Тож я...
Доведеться їхати.
Даруй, Анно. Бiл каже "аортай сюди".
Так i написав: "аортай".
Заберу речi й одразу в аеропорт
пiсля операцiї. Не сердишся?
- Звiсно, нi.
- Добре.
Менi дуже шкода. Люблю.
- Кохаю.
- I я тебе.
Гаразд.
Аортай. Давай.
Добре, що Джеремi нарештi наважився.
Не доведеться їхати за ним до Iрландiї
у вихiднi.
Високосний рiк.
"Освiдчення у високосний рiк -
це давня традицiя, ще з п'ятого столiття".
- Еге ж.
- В Iрландiї є традицiя:
жiнка може освiдчитися чоловiковi
двадцять дев'ятого лютого.
Один день на чотири роки.
- Вiзьмеш мене замiж?
- Так.
Нiсенiтницi!
Їдете у справах, чи заради втiхи?
Їду освiдчитися хлопцевi
двадцять дев'ятого.
Та невже? Мої вiтання.
Дякую.
Джеремi мiй хлопець, поїхав у справах.
Ми вже чотири роки разом. Чотири роки.
Це чимало.
Я в жодному разi не намагаюся
його поквапити.
Вiн подарував сережки.
Ви не думайте, вони гарнi,
але сережки - це не обручка.
Хоча й заручини не головне.
Ми купуємо прекрасну
квартиру, я вже знаю, як її переобладнати.
Треба прибрати оцю стiну.
Отак. Тодi кухня стане просторiшою
i плавно переходитиме в залу.
Так буде бiльше вiльного прос...
Шановнi пасажири, говорить капiтан.
Ми входимо у зону поганих
погодних умов,
може бути невеличка турбулентнiсть.
Я ще не заручена, ще не заручена.
Я не можу померти незарученою!
Шановнi пасажири, це знову капiтан.
Мабуть, я трохи недооцiнив негоду.
На жаль, ми прямуємо
до аеропорту Кардiф, У ельс,
- оскiльки аеропорт у Дублiнi зачинився.
- Що?
Наземний персонал
радо запропонує вам варiанти,
як дiстатися ваших пунктiв призначення.
У ельс? Я не хочу в У ельс.
- Сiсти - от що головне.
- Так. Але в мене графiк.
- Дозвольте, пропустiть.
- Аеропорт Кардiф - У ельс повiдомляє,
що через погiршення погодних умов
усi рейси сьогоднi скасовано.
Менi шкода, нiчим не можу зарадити.
- Даруйте, вiдiйдiть.
- До завтра рейсiв не буде.
- Не буде до завтра?
- До завтра, мадам.
- До завтра.
- Здається, я так i сказала, чи нi, Берiл?
- Ти так i сказала.
- Нi, менi це не пiдходить.
Менi треба в Дублiн, щоб освiдчитись
своєму хлопцевi 29-го лютого.
Це давня iрландська традицiя,
ще треба встигнути купити сукню,
i знайти обручку, i замовити столик.
Мiж нами, дiвчата: ви ж розумiєте,
чому я маю бути там сьогоднi.
- Правда?
- Так.
Берiл. Дзвони в Дублiнський
мiжнародний аеропорт,
хай вiдкриють злiтну смугу
спецiально для мадам.
Побiгла вже.
З жалем повiдомляємо,
що всi комерцiйнi пороми до Iрландiї
скасовано. Пасажири з квитками
до Рiнґаскiдi, пiдiйдiть, будь ласка,
- до довiдкового бюро.
- Вiтаю.
- Один квиток у Корк, будь ласка.
- Пором скасовано.
Та що ж тут коїться?
Я зазвичай лаю уряд.
Та цього разу винна погода. Штормить.
Ну, це ще побачимо.
Я знайду собi корабель.
Мусимо повертати у Дiнґл.
Але я заплатила до Корка!
Гаразд. I Дiнґл добре.
Можна витягти чоловiка з риби,
але не витягнеш рибу з води!
Скажи, Деко?
Добридень.
Вiдчинено?
- З Австралiї.
- Десь iз Африки.
Насправдi я з Америки. Анна, з Бостона.
Скажiть менi хтось,
як дiстатися до Дублiна.
- Тут ходить якийсь автобус?
- 1987.
- Пробачте?
- Тодi був останнiй рейс до Дублiна.
Нi, нi, нi. Це поїзд ще ходив
у вiсiмдесят сьомому. Автобус до 1989.
- То був 1987.
- Добре.
Звiдси можна таксi викликати?
Супер. Дякую.
- Батарея ось-ось здохне.
- Мем.
О, дякую.
Здоров, мала.
Привiт.
- Алло?
- Алло. Менi таксi до Дублiна.
Звiдки ви дзвоните?
Це якийсь занюханий паб, зветься "Карак",
чи "Караґ"? "Карах"?
- Щось таке.
- Але ми не возимо рудих американок.
Як "не возите рудих американок"?
Як ви дiзналися, що я руда?
Звiсно. Ви ще й таксi водите. Тодi я...
- Вiдвезiть мене в Дублiн.
- Дублiн, кажеш?
От що я скажу тобi про Дублiн,
Анно з Бостона.
Дублiн - це мiсто пройдисвiтiв,
шахраїв i пiдступних гадiв.
Там сидять покидьки суспiльства
i паплюжать цю гарну країну.
Я не поїду до Дублiна,
навiть за п'ять сотень євро.
Божечку! Я б жiнку продав за п'ятсот євро.
От комусь щастя привалить.
Добре. Хто готовий їхати в Дублiн
за п'ятсот євро?
Я готовий, мiсiс.
Їхати в п'ятницю - погана прикмета.
В суботу.
Погана прикмета - їхати в суботу!
- Вiвторок.
- Нi, у недiлю, направду.
Так. Скоро нiч.
Знайду водiя завтра вранцi.
Хоча б пiдкажiть,
де у вас тут найближчий готель.
Або здаються кiмнати?
Авжеж. Звичайно, це i є готель.
Туалет у коридорi. Змивати треба двiчi.
Я серйозно, двiчi.
А тут "п'ять зiрок".
Добре.
Я бачила меню у барi.
- Його зачинено.
- Зачинено.
Ви колись чули про знамениту
iрландську щедрiсть та гостиннiсть?
- Нарубаю вам сендвiч.
- А з чим?
Сендвiчi не рубають. Це не сендвiч.
Таки здохла. Аякже.
Отак.
- Свiтло погасло!
- Знову свiтло вибило.
Жiнки!
- У се.
- Заради бога.
- Що ти в бiса робиш?
- Зарядку вмикаю.
Вiддай менi. Це особисте.
- Через вас згорiв мiй "Блекберi".
- Та все село без свiтла! Iдiотка!
Козел.
- Ти в Iрландiї?
- Так.
Хотiла тебе здивувати,
а скiнчилося все катастрофою.
Рада, що ти знатимеш, де мене шукати.
Ти й не здогадуєшся,
якi тут уявлення про готель
- чи про елементарну ввiчливiсть.
- Я дуже за тобою скучив.
- Я теж дуже скучила.
- Коли ти приїдеш?
Десь по обiдi. От тiльки знайду таксi.
- Приємний сюрприз, люба. Кохаю тебе.
- I я тебе. Бувай.
Вибачай, Деклане, в тебе був час,
щоб розплатитися.
Я все сплатив, лишилися вiдсотки.
Томмо, будь людиною.
Ти не можеш забрати бар.
У мене бiльше нiчого немає!
Поверни все.
Або завантажуй бар у фургон.
Дай менi мiсяць.
- Мiсяць? Тиждень.
- Тиждень? Чорт!
- Десять днiв. Дев'ятсот євро, гарантую.
- Тисячу, Деко.
Ти забув вiдсотки.
Вiдсотки на вiдсотки з вiдсоткiв? На Бога.
Десять днiв - тисяча євро. Хай так.
- Вiддам, даю слово.
- Добре.
- Бувай.
- Їдемо, хлопцi.
Ну все, збирайся, їдемо.
Я ж бачу, що ти у вiдчаї.
- Везу тебе в Дублiн.
- Вийди за дверi.
П'ятсот євро, як ти i казала. Так чи нi?
Ти ж ненавидиш Дублiн, ти сам казав.
Не завдаватиму клопоту.
Жодного клопоту нема.
А слова "Вийди за дверi" ти не зрозумiв?
- Мене влаштує "так" або "нi".
- Так, я поїду.
- Ну, виходь за десять хвилин.
- Боже!
Я гола!
Ще сотня за знищену кiмнату i вандалiзм.
- Тепер усе.
- Я гола.
Давай, бак. Залазь.
Будь ласка, скажи, що це корито
завезе нас за рiг, де чекає таксi.
Щоб ти знала, це Рено Чотири.
Це класика.
Саме цього я й боялася.
Надiйна, як скеля. Безпечна. Сiдай.
I подушок безпеки нема, щоб не заважали.
Не слухай її, ляпає язиком.
Допоможеш?
А, зараз.
Дякую.
Як це скласти?
Обережнiше, це подарунок мого хлопця.
Вiн купив тобi сумку?
- Це Вiтон.
- Хто?
- Луї Вiтон?
- Невже?
А, то це ти, Луї?
Пiдсадити тебе в машину, Луї?
Назвала сумку. Iдiотка ненормальна.
- Не можна їхати, мiсiс.
- Чому нi?
Вам же чорний кiт дорогу перейшов.
Не можна рушати в дорогу,
коли бачиш чорного кота.
Десять лiт лихолiть.
Нi, не кота, а сороку.
I п'ятнадцять рокiв нещастя.
- Тринадцять.
- Дванадцять. Точно дванадцять.
Добре, що я не забобонна.
А даремно, якщо їдете в трунi.
Щасливо доїхати.
Хай дорога вам буде легка.
- Бувайте!
- Щасти, Деклане!
Бувай.
По-моєму,
вони одне одного вб'ють.
У ра. Ми їдемо.
Сьогоднi лише двадцять сьоме.
Маю ще два днi, тож...
Де ми?
Може, встигну в магазин заскочити.
Я маю дещо купити.
Ти їдеш в Дублiн щось купити?
Нi, я...
Якщо хочеш знати,
я їду, щоб освiдчитися хлопцевi.
Вiн на медичнiй конференцiї.
Вiн у мене кардiолог.
Ми купуємо прекрасну квартиру
i я думала, що вiн освiдчиться менi,
- але помилилася.
- Що?
Так. А у вас є чудова традицiя -
жiнка може просити руки чоловiка
двадцять дев'ятого лютого.
У високосний рiк.
- Що?
- Так.
Я й подумала: чому нi?
- Так!
- Так.
Це ж...
Я ще не чув бiльшої дурницi.
- Неправда.
- Правда.
Нi, це традицiя. Романтична традицiя.
Коли жiнка у розпачi полює на чоловiка,
а той не хоче женитися?
Якби вiн хотiв взяти тебе за жiнку,
ви вже давно б побралися. Факт!
Не смiй чiпати музику!
Ти псих? Ти нiчого не знаєш
анi про мене, анi про Джеремi!
Знаєш, хто ти? Цинiк!
Самотнiй, злий цинiк.
Краще цинiк, нiж iдiот.
"Високосний рiк, дана-дай!"
"Виходь за мене, дана-дай!".
"Я назвала сумку Луї, дана-дай!"
Ти що, скажений леприкон?
З мене досить! Я з тобою не розмовляю.
Я не за балачки плачу
i твоя думка мене не цiкавить.
Я плачу за поїздку. Сiдай за кермо i їдь!
Слухаюсь, бак.
Чому ти називаєш мене "баком"?
I ти нiчого не зробиш?
Я роблю. Чекаю, поки перейдуть.
Заради бога.
Привiт, корiвки.
Слухайте. Я за минулу добу
пройшла всi кола пекла.
I я не дозволю якимсь
чорно-бiлим потворам
стати менi на завадi,
тому якщо хочете жити, забирайтесь!
Я просто вражений:
ти вiльно розмовляєш коров'ячою.
Геть!
Отак. Чемнi корiвки.
Ворушiться. Пропустiть мене, корiвки.
- Може, i їх покличеш замiж?
- Так, корiвки. Великi.
Посуньтеся трохи.
Аж спотикаються.
- Ти диви, яка вправна.
- Якщо такий розумний,
може, сам спробуєш...
Отак. Хорошi корiвки.
Молодцi.
Отак. Рухатись треба.
А не сидiти в кущах,
як iрландський бовдур.
Нема за що.
Краще дивись,
куди ступаєш.
Туфлi за шiстсот доларiв.
- Випереш в машинцi.
- У пральнiй? Машинi?
Такi туфлi не можна прати.
- Стiй!
- Зачекай!
- Зупини!
- А я що роблю?
Стрибай в машину i гальмуй!
Мила! Я тримаю тебе, тримаю!
Маленька!
- Не розбийся!
- Мої речi там! Зроби щось!
О, кицю. Iсусе.
Моя Рено! Це все через тебе!
- Це я винна?
- Що? Не могла переждати череду?!
Не мiг допомогти менi?!
Треба двi сотнi, щоб її витягти.
Не з моєї кишенi. Ти заплатиш.
Дiдька лисого! Хiба що ти мене приб'єш,
iнакше нiчого не дам!
А це iдея.
- Ти далеко?
- В Дублiн.
Стiй, стiй, стiй. Все владнається.
Знайду телефон, викличу буксир,
сядемо в машину i поїдемо далi.
Незчуєшся, як опинишся в Дублiнi.
Тiльки охолонь, добре?
Стiй! Стiй!
Я б цього не робив!
I чому я маю тебе слухати?
Прапор в руки.
- Як справи, дорогенька?
- Привiт.
- Пiдвезти вас?
- Так, менi б до Дублiна.
"Дублiн гарне мiсто,
де усi дiвки в намистах"?
- Так.
- Це ж треба, який збiг -
я сам туди їду.
Давайте покладемо сумочку.
- Дуже вам дякую.
- Нема за що.
I просити не довелося.
- Дай Боже здоров'ячка.
- I вам теж.
Така гарна сумка, певно, дорога.
Видно, що якiсна.
Вмiють люди робити, правда ж?
Я б сказала, що було приємно,
але ми обоє знаємо, що...
Стiй. Нi! Стiй! Гад! Повернись!
Ти не можеш!
Вони її...
"У ВЕЛИКОГО ТОМА" - ЖИВА МУЗИКА
ЇЖI НЕМАЄ - КЛАСНЕ ПИВО
Нарештi.
- Доп'ю i викличу нам буксир.
- Нам? Немає нiяких "нас".
Я викличу справжнє таксi.
А ти дай менi спокiй.
Добре, бак.
Даруйте.
Еоґан?
Оуен.
У вас є телефон? Благаю. Будь ласка.
Дякую.
Щасливо.
Так. Так.
Дякую, що пiдвезли мою сумку,
тепер я її заберу. Дякую.
Та невже, мiсiс?
Я дзвоню американському послу.
О, то це його?
Я лише...
Я...
Розважилися й годi.
Повернiть їй речi.
А ти хто такий будеш?
Нiхто. Просто миротворець.
Так? Ну, то вали звiдси, миротворцю.
Я
вражена.
Геть.
Справедливо.
Привiт. Я тут...
Зберу речi i пiду.
Вiн, певно, особливий.
Хто?
Той твiй.
О, Джеремi. Так.
Вiн...
Вiн кардiолог.
Вiтаю. Коли поїзд до Дублiна?
Якраз встигли.
Наступний поїзд за двi години
сорок три хвилини.
Клас.
Кiлька бакiв, i ви в Дублiнi.
Бакiв?
Баксiв.
Бабок. Ясно?
Привiт, цуцику.
- Беллiкерберi.
- Сам такий.
Нi, там. Беллiкерберi, замок.
Я чув, це одне з десяти див Iрландiї.
П'ятнадцять хвилин пiшки.
Не хочу спiзнитися.
Правильно, не можна спiзнюватись.
Нi.
Двi з половиною години.
Час швидко промайне.
Я посиджу.
Як хочеш.
Авжеж.
Привiт.
Привiт.
Деклане?
Стiй! Я люблю замки.
Тут гарно.
Шкода, що магазини в Дублiнi
вже будуть зачиненi.
В мене є iнтереси. Крiм магазинiв.
У мене є життя. Робота.
Що ж ти робиш?
Декорую квартири.
Декоруєш квартири?
Це...
А як це?
Коли хтось продає квартиру чи будинок,
я привожу меблi
i облаштовую все максимально красиво.
I це продається разом з будинком?
Нi, меблi я забираю.
Я лише показую потенцiал,
наводжу глянець.
Чекай. Це i є твоя робота?
Так.
- Люди купують дiм?
- Так.
I ти забираєш усе, що було в будинку?
Так.
Ти шахрайка.
Нi. Я не шахрайка.
Це так типово для тебе.
Вважати, що всi поганi.
Нi.
А, нi? Ти хоч про когось
скажеш добре слово?
Про тебе можу сказати кiлька слiв.
У яви собi:
твоя квартира горить,
прекрасна квартира.
Що ти вiзьмеш?
Що?
Твоя квартира палає,
у тебе шiстдесят секунд,
що ти вiзьмеш? Кажи.
Я б...
Схопиш свого чихуахуа з диванчика?
Я у цi iгри не граю.
От бачиш.
А ти що взяв би?
Що, ну кажи?
Горить у вогнi твiй чортiв паб.
Що ти схопиш? Кажи.
Полум'я доходить до сходiв.
Шiстдесят секунд.
Пляшки в барi вибухають одна за одною.
Що ти тодi схопиш?
Я знаю, що "хапати".
Невже? Що?
Тобi не скажу.
З iнших насмiхатися приємнiше, так?
Це справжнiй замок...
Справжнiй!
Я ж казав.
А яка його iсторiя?
Сотнi рокiв тому
жила собi прекрасна дiвчина
на iм'я Ґрайне.
Її пообiцяли за дружину такому
собi Фiану,
старому i дратiвливому воєначальнику.
Вiн мiг би бути їй навiть дiдусем,
тому не дивно,
що вона його не кохала.
Та раптом у нiч заручин
вона зустрiла вродливого
молодого воїна Дiармайда.
Вони закохалися до нестями з першого
погляду, i вирiшили бути разом.
Вона пiдлила всiм снодiйного
зiлля в напої
i вони вдвох утекли, перетнувши Шаннон.
Фiан встає, а Ґрайне вже нема.
Вiн розлючений.
Збирає свою армiю i вирушає навздогiн.
Але звичайнi люди -
простi iрландськi селяни -
жалiли Дiармайда i Ґрайне.
I ховали їх - у лiсах, у стодолах, у замках,
де вони ночували i йшли далi.
Ходiмо.
- А це безпечно?
- Звичайно.
Дiармайд не торкався Ґрайне,
вiн був людиною честi
i вiдчував вину перед Фiаном.
З поваги до нього, вiн не мiг -
ну, ти розумiєш, зробити той крок.
- Розумiю.
- Так.
Та якось вони заблукали
аж сюди.
Ого.
Кажуть, що вони, не зумiвши встояти
перед такою красою,
саме тут,
в цьому мiсцi...
Вiддалися коханню.
Боже мiй. Ти що, клеїш мене?
Що?
Та щоб я перед своїми заручинами
купилася на казочки
якогось-там незнайомця? Забудь.
Що-що?
Невже ти сподiвався, що я розтану?
Ти собi лестиш, дорогенька. Iсторiя гарна,
та зовсiм не про тебе.
- Нi?
- Нi, зухвала...
Зухвала хто?
Ну, це важко сказати. Ти американка?
О, нi. Поїзд.
Нi! Я маю квиток!
Я дуже...
Нащо було мене туди тягти?
Одне з семи див Iрландiї!
Так.
О, нi.
Так справдi трохи швидше.
Ненавиджу тебе!
Колись я б вам його притримав,
але тепер "час це грошi", знаєте.
Не плачте, мiс,
нiчого страшного не сталось.
Ми доправимо вас, куди забажаєте.
А обiцяли сонце.
Прийшли. Найкращий готель у Тiперерi.
Заходьте, заходьте.
Дивись, кого до нас прибило.
Ой, мої бiдненькi.
Вам пощастило.
Пiвгодини тому тут було двоє туристiв -
шукали кiмнату.
У являєш, неодруженi.
Зiзналися з порога. Безсоромнi.
Я їм вiдмовила.
Порядок є порядок, у дощ i в погоду.
То, мiстер i мiсiс...
- Брейдi.
- О'Калаґан.
Брейдiкалаґан.
О'Брейдiкалаґан.
Ми молодята,
їй ще важко вимовляти - американка.
Я з дуже, дуже давнього роду iз Дiнґла -
О'Брейдiкалаґани.
Ми молимо Бога,
щоб послав нам сина
i ми змогли продовжити рiд.
Для вас, Деклане i Анно.
Чудово. Ходiмо, кiмнату покажу.
- Дякую.
- Пiсля тебе, мила.
Дякую, зайчику.
Допомогти з сумкою, рибко?
Я тебе не пущу в це лiжко,
мiстере О'Брейдiкалаґан.
Може, це я тебе не пущу.
- Яка галантнiсть.
- Галантнiсть?
Вiтаю в ерi рiвних прав.
Ви хотiли права голосу -
живи з цим, люба.
Зручне.
Кинемо монету, любий.
Добре, кидай.
Орел - я виграв, решка - ти програла.
Орел.
Таки орел.
Шкода. Будеш спати
у ваннiй.
Тут лише душ.
То поспи в душi.
Нехай.
Де завгодно, аби тiльки не поруч з тобою.
Водичка тече
менi на плече
Тут синець
I тут синець
Манiкюровi капець
Ану стривай.
Ти, брехливий, мерзенний сучий син...
Вставай! Вставай! Пiдйом!
Що?
"Орел - ти виграв, решка - я програла"?
Невже нарештi дiйшло?
Молодець.
Геть! Киш! Це моє лiжко!
I штраф за брехню.
Iди в душ.
Смердиш.
Крiзь шторку все видно.
Не вiрю.
Видно?
Добре, добре, штраф за брехню.
Не пiдглядай.
- Заходьте.
- Вiтаю, люба. У се гаразд?
У нас сьогоднi на вечерю кендюх.
Домашнiй. Сiмейний рецепт.
Кендюх.
В негоду коров'ячий шлунок -
те що треба.
Ням. Ти чув, сонце? Кендюх!
Так, кендюх.
Я тут подумав, мiсiс О'Докертi,
може, я щось приготую,
щоб вiддячити вам за гостиннiсть?
Нi, що ви, я не можу.
Чому ж? Вiн ще й кухар, приготує.
Це правда.
Справдi? Чудово.
У нас зупинилися двоє iталiйцiв.
Їх можна запросити?
Жодних проблем.
Дякую безмежно.
Молодець.
Що це ти виробляєш?
У рецептi сказано -
три середнi морквини.
Я думаю, що ця завелика,
середньою її не назвеш.
Зате оцi двi - точно середнi,
правда, ця трiшки...
Дивись.
Три морквини, середнi.
Знаєш, я не думаю,
що точнiсть - це погано.
Добре.
Слухай, твоя проблема в тому,
що ти надто серйозна.
Давай так: спробуй не контролювати
все у цьому свiтi.
Це вечеря. Довiрся менi.
Все буде добре.
Я вже це чула.
Варто було послухати.
Ти думаєш?
"Все буде добре".
Мiй батько тiльки це й повторював.
Власна вiлла на Багамах,
пересувнi вiдеомагазини.
Якась чергова афера -
i всi нашi грошi вкладалися туди.
Але не хвилюйтесь, все владнається.
А я пiсля школи працювала
на двох роботах,
i наш дiм конфiскували за несплату
у Святвечiр - хо, хо, хо.
Тож, пробач, я не вiрю,
що все буде добре.
Менi шкода.
Нi, менi шкода.
Батько - це той,
на кого можна покластися.
А давай про вечерю.
У нас є капуста, селера,
три середнi морквини.
Ти хоч не вегетарiанка?
Нi.
Добре.
Деклан - один, курка - нуль.
Маленька.
Курча в винi?
Що?
Дай менi сили.
Тiльки не кажи,
що ти нiколи не їла курятини.
Їла, звiсно.
А звiдки ж тодi,
на твою думку, вона береться?
З супермаркету.
Знаю, знаю, я...
Ти мене здивував.
Постiйно дивуєш.
Давай моркву.
Так, морква.
- Вибач.
- Зробимо бiльший вогонь.
Дрiбно не рiж. Висипаємо.
Пахне божественно.
Молодець. Тепер...
Це i є твоє декорування?
Щось таке.
Непогано.
- Сюди?
- Так.
Бездоганно.
Курка просто диво.
Правда? Я не вмiю готувати курятину.
Джеремi каже, що вона суха.
Джеремi?
Джеремi. Наш...
- Один наш сусiд.
- Який iнодi вечеряє у нас.
Так, Деклане?
- Так. Вiн чудова людина.
- Так.
Правда, трохи схиблений.
Всiм каже, що вiн кардiолог. Такий дивак.
Зате вiн щасливий.
Бо закоханий, бiдака. У неї.
Антикварiат?
Антикварiат. Як я.
Подарунок ще з весiлля.
Їм лише сорок чотири, брехун нещасний!
Бачиш? От що треба, щоб прожити разом
сорок чотири роки.
Цiлунок.
Цiлуй завжди наче вперше
i наче востаннє.
Гарно.
Твоя черга, синку.
Покажи старим, як це робиться.
Тобто?
Я поцiлував дружину.
Стефано ледь не проковтнув свою.
Та нi, нам i так добре. Ми вже цiлувалися.
Аж набридло.
Будь вiдважним, хлопче. Ти ж розумiєш?
О, прекрасно.
Якщо це поцiлунок,
я дивуюсь, що ви досi разом.
Нi, нi, вони соромляться.
Так. Соромимось трохи.
За столом друзi.
Ви молодi, одруженi, закоханi.
Це ж одразу видно.
Щоб тебе!
Ану цiлуй її!
- Браво!
- Десь так.
Оце я розумiю.
Тут так мокро.
Змилуйся надi мною.
Гаразд.
Як захропеш - повернешся в душ.
Клас.
Хто б мiг подумати,
що до Дублiна два днi їхати?
Треба б застосувати нiчний тариф.
Дзуськи.
- Сто євро.
- П'ятдесят.
Сiмдесят п'ять. Разом €675.
Добре. Якщо тобi треба лише грошi,
хай буде 675.
Добранiч.
Добранiч.
Вибач, що досi не приїхала.
Ти не уявляєш, як менi тут.
Гiрше, нiж коли наш багаж
загубили на Барбадосi?
У десятеро гiрше.
Я... так хочу тебе побачити.
Може, це тебе пiдбадьорить. :
дзвонили з ради власникiв,
квартира наша!
- Що?
- Так.
Я говорив по телефону з Едiт,
обрали нас.
О, Джеремi!
Саме це менi зараз треба було почути.
Все складається якнайкраще. Я така рада.
Приїдеш - вiдсвяткуємо.
Обов'язково.
- Поквапся, я скучив.
- Я теж.
Вiтаю.
Так.
О, це менi?
Так.
О, голуб'ята!
Виспалися?
Так, дякую.
То якi плани на сьогоднi?
Я поїду в Дублiн.
А зараз не можна.
- Чому?
- Бо недiля.
Нiкуди не можна їхати в недiлю
чи коли мiсяць повний.
О, я не вiрю у цi мiсцевi забобони.
А як щодо розкладу поїздiв?
У нього ти вiриш?
В недiлю
поїзди не ходять.
- Не ходять?
- Нi.
О, Господи.
Я маю бути в Дублiнi до 29-го. Це завтра.
Нагадай навiщо, люба?
Звiсно. Так.
Френку. У вас є машина?
- О, так.
- Так.
Я могла б...
Тодi я щедро вам заплачу,
i буду дуже вдячна,
якщо ви мене туди вiдвезете.
Нi.
Рiч не в грошах, дiвчино. А в Айлiн.
Вона взяла машину i поїхала до церкви.
А потiм ще за покупками.
Але коли вона повернеться...
О, вона повернеться пiзно.
- Чому?
- Бо до Дублiна дорога неблизька.
Де вона?
В Дублiнi.
Влучив!
Що?
До автобуса в той бiк.
Що?
Припини.
Град почався.
Серйозно?
Туди!
Швидше. Ти просто ходяче лихо.
Швидше!
Я несу Луї, не бiйся.
Боляче!
Як волоськi горiхи!
Господи ти Боже мiй!
Помилуй нас.
Вам вiдома причина,
через яку цi чоловiк i жiнка
не можуть поєднатися
у священному шлюбi?
Нi, нi, отче, продовжуйте.
Певно, вони знають, що роблять.
Добре. В такому разi приєднуйтесь.
Прошу, сiдайте.
Дублiн чекає. Нам час iти.
Церемонiя закiнчиться
i священик пiдвезе нас до зупинки.
Краще прогуляємося.
Я на пiдборах бiльше не витримаю.
Ти тiльки поглянь, як тут гарно.
Ненавиджу весiлля.
Чому? Бо люди закоханi!
I це тебе бiсить?
Так.
Ти черствий,
ти про всiх поганої думки.
Що ти можеш знати? Ти не одружений i,
вочевидь, нiколи не був заручений.
Насправдi був.
Колись.
Я не хочу заважати всiм веселитися,
але я хотiла б подякувати
своєму чоловiковi.
Я бажаю тобi нiколи не красти,
не п'янiти i не обманювати.
Але якщо вже крастимеш,
то щоб украв мою печаль.
Якщо п'янiтимеш,
то п'янiй тiльки вiд нашого кохання.
А якщо обманюватимеш,
то обмани смерть.
Бо я не проживу без тебе i дня.
За тебе.
У се добре?
Чудово. Просто там жарко.
Хочеш поговорити?
Слухай,
бак.
Тут тобi не Америка.
Тут Iрландiя. Тож випий
i замовкни.
Я хотiла допомогти.
- Менi?
- Так.
Як весело.
Жiночка у розпачi, готова кiстьми лягти,
щоб дiстатися до Дублiна,
бо приймає найважливiше у життi рiшення
через смiшну традицiю,
чесно кажучи, дурну.
Тож дякую,
але не менi допомагати треба, ясно?
Я не згодна про «дурну».
Це романтика.
Це дуже-дуже романтично.
Не люблю весiлля.
Кiлька мартiнi - i полюбиш.
Дуже вам дякую!
А тепер потанцюють дружки нареченої!
Пiдеш?
Нi. Нi, я не знаю таких танцiв.
Ти колись розслабляєшся?
Так.
На свiй лад.
Добре.
Це просто. Повторюй за ними.
Рухаємось по колу.
Нi! Поставте мене!
Менi дуже шкода.
Я крутилась.
Проїхали. Добре, що не чоловiковi.
Правда? Добре, що не в нього.
Я...
Я думав, менi на весiллях не фартить.
Хiба ти не мусиш везти мене в Дублiн?
Тiльки скажи, коли.
Твiй вiрний слуга чекає.
Знаєш, що, Деклане?
Знаєш, хто ти такий?
Ти звiр.
Ти справжнiй
звiр.
I я тебе ненавиджу.
Правда?
I не забувай.
Я все бачу.
Та невже?
Вся твоя звiрячiсть це...
Така гра.
Таке велике, страшне прикриття.
Ти гарчиш i клацаєш зубами, але тобi...
Тобi боляче.
У тебе наче...
У тебе велика колючка
у твоїй звiрячiй лапi.
Як у лева.
Гарний, гарний лев.
- Здурiти.
- Вибач.
Оце романтика.
Вставай. Ну!
Несу, п'янице.
- Моя сумка!
- За Луї не хвилюйся, я його вiзьму.
Взула мене.
Прекрасно.
Каву вирахуєш з мого боргу.
Давай-давай. Тепер ти винна менi
ще й за черевики.
Фу.
Випереш, будуть як новi.
Автобус поїхав.
Наступний за двадцять хвилин.
Я знову їду з тобою?
Я плачу до Дублiна
i ти везеш мене в Дублiн.
Добре. Дякую.
Вiн вийшов.
Я залишила для нього повiдомлення.
Ось i Дублiн.
Саме вчасно.
Певно, менi час заплатити?
Напевно, час.
У готелi є банкомат.
То я знову найнявся носiєм?
Нi, якщо не хочеш.
Я цього не казав.
- Вiзьмемо таксi.
- Чи в тебе нiг нема, жiнко?
Кажуть, це найкраще, що в мене є.
Хто таке бовкнув?
Гарне мiсто.
I я ще не бачила жодного
пiдступного гада.
Остерiгайся пройдисвiтiв i шахраїв.
Вона тут, так?
В Дублiнi. Одна з пройдисвiток i шахрайок.
Бiлявка з фото.
А хлопець хто?
То вона з ним...
Так.
Вибач.
Ми разом працювали в пабi -
я, Келлi, Раян.
Ми його викупили i зробили лялю.
Ми були на висотi, у нас росли крила.
Я подумав, що Келлi - це моя доля.
Вочевидь, нi.
I якби я мав 60 секунд,
я б винiс з вогню обручку матерi.
Знаєш, таку,
де двi руки тримають серце в коронi.
Вона у Келлi.
Ти тут. Знайди її i забери обручку.
Не знаю.
Мамина обручка.
Нам час подумати про твою обручку.
Дана-дай.
О, так, так.
Я рада, що ти нарештi мене зрозумiв.
А до чого тут я?
Я лише тягну за тобою сумку.
Яка менi рiзниця?
Нема жодної?
Це щось змiнило б?
Ходiмо.
Що ж.
Що ж.
- Ось.
- Нi, не треба.
Деклане, бери. Ми ж домовились.
Давай так: ти даси менi один бак,
на тому i все.
Котрий бак?
Той, що був жеребом.
Так.
Брехло.
- Щасти тобi.
- Так.
Бувай, Луї.
Анно.
Що?
Анно! Анно!
Привiт! Нарештi.
Я вже думав посилати по тебе
вертолiт з рятувальниками.
- Де ти була? Привiт.
- Привiт.
- Довга iсторiя.
- Вибач.
Радий тебе бачити.
- Все добре?
- Так.
Привiт.
Вибачте, ми знайомi?
О, Джеремi, це Деклан. Деклан пiдвiз...
Допомiг менi
дiстатися з Дiнґла до Дублiна.
О, так. Так, так, так.
Я не заздрю вашiй роботi.
Ця ледi не дуже любить пригоди.
Нi.
Радий знайомству, брате.
- Я теж радий.
- Так. Так.
Ви з нею порозумiлись?
Ти заплатила?
Заплатила.
Чудово. Дякую, що довiз її сюди.
Боже, як я скучив.
Я скучив, скучив, скучив.
Я теж скучила.
Нi, я справдi скучив.
Справдi. I я...
Я тут подумав.
Чому ми не одруженi?
Ти вийдеш за мене?
Ти серйозно?
Чи я серйозно? Я стою навколiшки.
Ось це.
Ти не лякайся, але нас знiмають.
Кохана. Кохана.
Люба?
Я... Ти маєш вiдповiсти.
Так. Звичайно.
- Так?
- Так.
Давай примiряємо.
Пiдходить!
Шампанське чекає в номерi,
- пiдемо?
- Ходiмо.
Дякую.
Нiколи не думала,
що побачу тебе в Дублiнi.
Деклан.
Келлi.
Будь ласка. Ваше пиво.
Дякую! Ви рятуєте паб!
Сковорiдки i плиту теж! Поцiлую потiм.
Поздоровляю! Привiт!
Покажи.
Ух ти.
Деко.
Том. Бери.
- Малувато.
- Тут майже все.
Шкода. Хлопцi.
О, мiй Боже, яка квартира!
- Подобається?
- Кому? Менi?
Я б викинула тебе з вiкна заради неї.
Ану зажди.
Покажи хоч раз,
якого кольору в тебе гаманець.
Тепер усе.
Пригощаю всiх!
Цей твiй "Хепi-енд"
стане випробуванням для нашої дружби.
Їй з головою вистачило б i квартири.
Навiщо було освiдчуватись?
Це така пакетна угода.
Купуєш квартиру, обручки в подарунок?
Скорiше, навпаки.
Про що це ти?
Пам'ятаєш Едiт з ради директорiв?
Подзвонила менi в Дублiн
i розпитувала про наш сiмейний стан.
У являєте? Нiчого особливого,
просто цiкавилася.
Рiч у тiм, що вони
у цих питаннях старомоднi.
Бла-бла-бла.
Суть я зрозумiв: одружених беремо,
неодружених - нi.
Тому я сказав їм,
що у нас заручини за кiлька днiв.
Сказав i влучив у яблучко:
я майже чув,
як вони випилюють нашi ключi.
Я поклав телефон i подумав:
чорт, а чом би й нi?
- Он як?
- Так.
Ми все одно до цього дiйшли б, правда?
- Так. Так.
- Авжеж.
- Так.
- Лiббi, давай покажу тобi парк.
- Так.
- Так.
- Парк чудовий.
- Добре.
Це пожежна сигналiзацiя? Невже?
Друзi, давайте перенесемо
святкування униз.
Так, телефони.
А де пульт подiвся?
Цi штуки без пульта не увiмкнеш. Анно!
Взяла все необхiдне?
Подивись, що взяти цiнного -
ноутбуки, камеру, все таке.
Фотоапарати. Так, ось камера...
Я ще не виклав освiдчення
на "Фейсбук", тому беру це.
Люба, можеш взяти...
Анно?
Анно?
Один суп мiнестроне, кiш - два,
один пирiг з яловичиною, один
з курятиною i зелений салат. Вперед.
Деко?
Клiєнт каже, курятина суха.
- Хто що?
- Курятина суха.
Це ж пирiг.
Смакота.
Алекс! Ти за старшого! Не спали нiчого.
Так, хто з вас, гадiв, сказав,
що моя курка суха?
Ти?
Ти?
Я!
А ти що тут забула?
Ти можеш бути чемним хоч секунду?
Я сюди три тисячi миль пролетiла.
Джеремi з тобою?
Що? Нi! Нi.
У нас iз Джеремi не склалося.
Шкода.
Коли
настали мої шiстдесят секунд, я збагнула,
що маю все, що хотiла,
але не те, що справдi потрiбно.
Здається, те, що менi треба, тут.
I я приїхала спитати,
може, ти думаєш так само. I якщо це так...
У мене вперше немає планiв.
Нове вiдчуття.
Тож,
Тож, Деклане О'Калаґан -
певно, варто вивчити твоє повне iм'я -
от що я пропоную.
Пропоную нiчого не планувати.
Пропоную ризикнути
i хай усе буде як буде.
Що скажеш?
Ти хочеш не планувати зi мною?
Певно, це було "нi" по-iрландськи.
Мiсiс О'Брейдiкалаґан.
Куди тебе чорти понесли?
Ти сказав "нi".
Я не сказав.
Нiчого.
Ти пiшов.
Дещо взяти.
Невже? Саме тодi треба було щось взяти?
Взагалi-то, треба.
Я пiшов по це.
Ти божевiльна.
Я забрав цю обручку лише заради тебе.
Я вiдхиляю твою пропозицiю.
Не хочу "не планувати з тобою".
Я хочу планувати з тобою.
Правда?
Так. Хочу.
Виходь за мене.
В життi б не повiрила,
що побачу тебе навколiшки.
I тут не дуже чисто, тому...
Що скажеш, Анно з Бостона?
Так.
Так, вийду.
Яке полегшення.
Я вже подумала, що ночуватиму на вулицi.
Що?
Хочеш пожити в мене?
Це дорого коштує.
Запиши на мiй рахунок.
Ти тiльки подивись.
Та ще й в недiлю.
Заручини в недiлю це на щастя.
I закiнчити подорож.
I криницю копати.
Iдiоте! Схоже, що вони копають криницю?
- Ти ж розумiєш, про що я.
- Я нiколи не розумiю, про що ти.
Ти певен, що вона витримає?
Пам'ятай: це класика.
Як нова, навiть пiсля того,
як одна божевiльна
намагалася скинути її з дороги.
Я не намагалася її скинути.
Я зчищала коров'яче лайно з черевичкiв,
бо один грубiян не хотiв прогнати корiв.
Лише тому, що хтось уперся
i не хотiв почекати.
Замовкни.
Отак.
Добре.
Куди?
Просто їдь.
Як скажеш, бак.
Стривай. Де Луї?
Луї? Нагорi, я його прив'язав.
Прив'язав? Вiн там забрудниться.
Не переймайся, кинемо в машинку,
буде як новий.
Кiнець
Ukrаiniаn