Tip:
Highlight text to annotate it
X
Стипендію у 30,000$ виграє...
Міс Луїзіана, Еріка Шварц.
І новою Міс Америка стає
Міс Канзас...
Тара Даун Голанд!
...стипендію виграє...
Міс Луїзіана, Еріка Шварц.
І новою Міс Америка стає
Міс Канзас - Тара Даун Голанд!
У цьому світі є два види людей:
переможці і невдахи.
Усередині всіх і кожного з вас...
в самому центрі вашої істоти...
знаходиться переможець,
який чекає, щоб його розбудили
і випустили у світ.
За допомогою моєї програми "Відмовся
від поразок", що складається з 9 кроків...
ви тепер оволоділи необхідними
інструментами, навичками...
і знанням, як позбавитися від
звички бути невдахою...
вийти звідси і втілити
ваші мрії в реальність!
Ні - сумнівам!
Ні - ниттю і саможалості!
І ніяких самовиправдань!
Я хочу, щоб ви вийшли у
зовнішній світ...
і стали переможцями!
Дякую.
Дякую.
Я їду.
Я не знаю, як довго.
Я не знаю!
Річарде, йому більше
нікуди піти.
Я не курю. Ні, я не курю!
Послухай, я вже в лікарні.
Так, добре. Бувай.
- Міс Гувер?
Ваш брат у порядку.
Будь ласка, тримайте від нього подалі
гострі предмети, ножі, ножиці і т.д.
Якщо у вас удома є ліки або
заспокійливе, тримайте їх на замку.
- Краще б залишити його тут, але...
- Я знаю. Страховка.
- Хочете його побачити?
Гей, Френку!
Шеріл!
- Я так рада, що ти все ще з нами!
- Що ж, хоч хтось з нас радий.
Сильна область низького тиску
пройде через Нью-Мексико...
і принесе з собою трохи вологи,
яка дещо остудить все.
Ми навіть очікуємо п'яти-десяти
градусне похолодання в Альбукерке.
Істотних опадів не буде.
- Ти хочеш поговорити чи ні?
- Ні.
- Гей?
Хто-небудь?
- Ти будеш жити тут з Двейном.
Привіт, Двейну!
Дядько Френк приїхав.
Френку, він не проти.
Ми розмовляли.
Я знаю. Я знаю. Але лікар сказав,
що ти не повинен спати сам.
Вибач, але мені
доводиться наполягати.
Ви поладите. Він спокійний.
Ось твоє ліжко.
Будь ласка, Френку!
Будь ласка.
Дякую.
Сідаємо обідати.
Ти зможеш виходити, коли одужаєш.
І тримай двері відчиненими.
Це важливо.
Двейне, любий, в машині курча.
Можеш принести?
А я поки зроблю салат.
- Олів?
- Так?
- Дідусь з тобою?
- Так.
- Що ви там робите?
- Репетируємо.
- Добре. Обід буде готовий за 10 хв.
- Добре.
- Привіт.
- Привіт. Френк тут.
- О господи!
Стен Гросман дзвонив?
- Перевір автовідповідач.
- Двейне, ну давай, будь ласка.
Курча. Воно в машині.
Можеш подати його на стіл?
Сьогодні їстимемо з паперових тарілок.
- Пам'ятаєш, Олів брала участь в конкурсі
"Маленька міс Щастя"?
- Звідти щойно дзвонили.
- Гей, це твоя сестра.
Чорт!
- Здрастуйте. Це Річард Гувер.
Покличте, будь ласка, Стена Гросмана.
А можна якось з ним зв'язатися або...
Цікаво, чи буде взагалі
ця безглузда книга готова?
- Якщо...
- Так.
Добре, передайте йому, щоб подзвонив
мені у вихідні в будь-який час, гаразд?
У нього є мій стільниковий.
Просто щоб я знав, що ми ще в справі.
Гаразд? Дякую. Бувай.
- Так що сталося зі Стеном Гроссманом?
- Він у Скоттсдейлі.
- Чому він не подзвонив?
- Будь ласка, дозволь мені
думати про це, добре?
- Двейне, подивися, як там Френк.
Скажи йому, що час обідати.
- Олів! Обідати!
- Іду!
- Що? Обідати?
Чому ти нічого не говориш?
Чому?
А, ти можеш говорити.
Просто ти так вирішив. Мовчати.
Це Ніцше?
Ти вирішив мовчати
через Фрідріха Ніцше.
Здуріти.
- Френку, ти можеш сісти
поруч з Двейном.
Ось салат, зараз я збігаю по
спрайт для всіх.
- Олів, давай! Обідати!
- Гаразд.
Так що ти хочеш довести?
Всіх?
"Я всіх ненавиджу".
А як щодо твоїх рідних?
"Я ВСІХ ненавиджу".
- Френку, привіт!
- Річарде!
- Радий бачити тебе.
Піду по Олів.
- Олів! Тато!
- Починайте обідати.
- Ходімо!
- Ми йдемо.
- Френку, будеш Спрайт?
- Так.
- І я хочу, щоб кожен спробував
хоч трохи салату.
- Дякую, Шеріл.
- Любий.
- Шеріл, я не міг не помітити, що
Двейн перестав говорити.
- А, так, він дав обітницю мовчання.
Ти дав обітницю мовчання?
- Так. Хоче вступити до школи льотчиків,
щоб стати льотчиком-випробувачем...
і він дав обітницю мовчати до тих пір,
поки він не досягне мети.
- Ти жартуєш?
- Привіт, дядьку Френк.
Ой, Олів.
О, як ти підросла.
- Прямо як зовсім доросла.
- Що сталося з твоїми руками?
- Олів.
- Все в порядку.
Невелике пригода, зараз я в порядку.
- Як йдуть справи, люба?
- Добре.
- Так? Коли ж ви нам щось покажете?
- Не знаю.
Як дідусь скаже.
- Через кілька днів.
Нам ще треба попрацювати.
- Що це? Курча?
Кожен день це сране курча!
Боже ти мій! Ну можна хоча б раз...
- Тату!
Ми можемо щось інше поїсти,
крім цього сраного курчати?
- Тату! Тату!
- А що? Я просто кажу...
Боже...
- Як захочеш щось сам
приготувати - ласкаво просимо!
- Ось у Сансет Мейнор...
- Якщо тобі так подобається Сансет Мейнор...
...тобі не треба було допускати,
щоб тебе вигнали звідти!
- Заради бога...
- То коли ти прийняв
обітницю мовчання?
- Вже 9 місяців минуло, Френку.
Ні слова не сказав!
Жодного. Я вважаю, що це
свідчить про жорстку дисципліну.
- Річарде!
- Я насправді так вважаю.
Справді. Я думаю нам є
чому повчиться у Двейна.
У Двейна є мета, мрія...
Вона, може не збігається з
моєю або твоєю мрією,
але він цілеспрямовано,
з впевненістю прагне до неї.
Насправді, я думаю про
"дев'ять кроків"...
- О, ні! Знову... Тільки не це...
- І про те, як він використовує сім з них,
розкриваючи свій потенціал.
- Річарде, будь ласка.
- Ну, я просто кажу...
Змінімо тему.
Я вважаю, що він може
на нас розраховувати.
- Як це сталося?
- Як сталося що?
- Твоя пригода.
- Люба.
- Ні, ні, все в порядку.
Якщо ти не заперечуєш.
- Ні, я за чесність.
Просто боялася поранити тебе.
- Розкажи сама.
- Олів, насправді це була не пригода.
Насправді дядько Френк хотів
покінчити життя самогубством.
- Справді? Але чому?
- Вибачте, але я не думаю, що
це добра тема для обговорення.
Люба, давай дамо дядку Френку
пообідати, добре?
- Чому ти хотів вбити себе?
- Ні, Френку, не відповідай!
- Річарде! Річарде!
Він відповість на запитання. Френк...
- Я хотів накласти на себе руки...
- Не слухай його!
- Я був дуже нещасливий...
- Він хворий на голову!
- Річарде!
- Це не тема для обговорення…
з семирічною дівчинкою.
- Все одно вона дізнається.
- Гаразд.
- Продовжуй, Френку.
- Чому ти був нещасливий?
- Ну... Було багато причин цьому...
Головним чином тому, що
я закохався без взаємності.
- У кого?
- В одного з моїх студентів.
Я дуже сильно закохався в нього.
- У НЬОГО?
Це був хлопчик?
Ти закохався в хлопчика?
- Так, причому сильно.
- Це ж нерозумно.
- Так, це нерозумно.
Це було дуже-дуже нерозумно.
- Для цього є інша назва.
- Тату!
- І ти вирішив вбити себе?
- Ну, насправді, ні.
Хлопчик, у якого я закохався, закохався
в іншого чоловіка - Ларрі Шугермана.
- Хто цей Ларрі Шугерман?
- Ларрі Шугерман, можливо...
другий найбільш шанований дослідник
творчості Марселя Пруста в США.
- А хто ж перший?
- Перший - я, Річард.
- Справді?
- Так.
- І ось тоді ти і вирішив?..
- Ні, тоді я лише трохи засмутився.
Тому наговорив багато речей,
яких не варто було говорити,
і зробив багато речей,
яких не варто було робити.
І як наслідок
я втратив роботу.
Я був змушений покинути свої
апартаменти і переїхати в мотель.
- І тоді ти вже вирішив?..
- Ні.
Насправді все було в нормі.
Два дні тому організація Мак-Артур,
завдяки своїй безмежній мудрості...
присудила звання і грант Генія
Ларрі Шугерману.
Ось тоді я і...
- Вирішив покінчити з усім цим.
- Так, так, точно. Але і в цьому я провалився.
- Олів, тут дуже важливо зрозуміти, що…
дядько Френк здався.
Він зробив ряд дурних життєвих
рішень і, вибачте, здався...
чого НІКОЛИ не роблять переможці.
- Що ж, на цьому все, гаразд?
Тепер давай просто продовжимо наш обід.
- Він завжди такий? Як ти це терпиш?
Олів, розкажи дядку Френку
про свої репетиції.
Добре. Маленька Міс Гострий Перчик -
це загальний конкурс краси в Альбукерке...
але беруть участь тільки дівчатка 6-7 років.
Це наша сестра.
Сінді. Весняні канікули.
Двейн поїхав до Флориди на два тижні,
щоб побачити свого батька...
а Олів поїхала в Лагуну, щоб
побачити кузину.
- Вона відразу ж зайняла високі
місця в місцевому конкурсі.
- Я була на другому місці.
- І як ти оцінюєш свої нинішні шанси?
- Я думаю, що зможу перемогти,
тому що, незважаючи на те
що інші дівчата займаються цим
довше, я репетирую щодня.
- Молодець. Удачі тобі!
- Удача тут ні до чого, Френку.
Удача - це ім'я, яке невдахи
дають своїм власним провалам.
Тут зміст у бажанні перемогти,
в жадобі перемоги.
Ти маєш хотіти цього більше інших!
- Я хочу!
- І тоді ти переможеш!
- Річарде!
- Це правда!
- Ти знаєш, Сінді залишила
повідомлення на автовідповідачі.
Щось про Маленьку міс Щастя.
- Що? Про Маленьку міс Щастя?
- Так.
- Що?
- Шеріл, це Сінді.
Пам'ятаєш, минулого місяця
Олів була у нас?
Вона ще зайняла друге місце на конкурсі...
- Вони щойно дзвонили і сказали, що
переможниця була позбавлена корони.
Не знаю чому, щось пов'язане з
таблетками для схуднення.
Тепер Олів може брати участь
у державному конкурсі в Редондо Біч!
Господи! Я виграла!
Я виграла! Я виграла! Я виграла!
- Закінчи обід!
- Я закінчила!
- Що трапилося?
- Я телефоную Сінді!
Так, ми тільки що почули.
Та вона просто з глузду з’їхала.
- Я виграла! Я виграла! Я виграла!
- Ні, я не отримала.
На автовідповідачі плівка закінчилася.
Редондо Біч. Цієї неділі?
- Ви що, збираєтеся їхати?
- Так.
- Ти можеш відкласти це?
- Вони повинні. Вони повинні.
- А нам що тоді робити?
- Ми не можемо зробити це.
- Ні, ні, ні, я розумію це, Сінді. Так.
Вони... Я тільки... Ні, я тільки
з'ясую це. Добре, поки що.
- В цю неділю? Чому Джефф і
Сінді не можуть забрати її?
- У них якісь кінні перегони
в Санта-Барбарі.
- У них кожні вихідні це
кінське лайно відбувається.
Це якийсь великий захід. Вони беруть
обох коней, очевидно, це щось серйозне.
- А що з Олів?
- Маленька міс Щастя!
Я виграла!
Я виграла!
- Я їду! Ми їдемо!
- Ти пообіцяла?
- Ми вже в понеділок повернемося.
- Як ти плануєш дістатися туди?
- Візьмемо машину напрокат.
- І зупинимося в готелі?
- Ми можемо собі це дозволити.
- Це ж наш початковий капітал.
- Я постараюся відшкодувати збитки.
- Не починай!
- Все йде на твої "дев'ять кроків"!
- Я ж казав тобі, що збираюся
розмовляти зі Стеном Гросманом!
Ми трохи наживемось на цьому,
і в нас з'явиться прибуток!
Але до цього моменту ми повинні...
- Гаразд, ми поїдемо своїм ходом.
- Я не поведу.
- Куди ти посадиш дідуся?
- Дідусь не зобов'язаний їхати.
- Що? Взагалі-то я тренував її.
Я вчив її рухатися. Я маю їхати.
- Чому б тобі не взяти Фольксваген?
- Я не можу впоратися з його коробкою.
- Ми полетимо туди.
- Ми не можемо собі дозволити цього.
Що ж, тим не менше саме так ми і зробимо,
якщо ти не придумаєш щось краще.
Ось десерт.
- Я виграла! Я виграла! Я виграла!
Я виграла! Я виграла!
Я виграла! Я виграла! Я виграла!
Міс Щастя, Щастя, Щастя!
Гаразд. Я поведу автобус.
Річарде, мені однозначно сказали,
щоб я не залишала Френка самого.
- Не ображайся, Френку.
- Я не ображаюся.
Але ж тут Двейн.
Вони доглянуть один за одним.
Ні, Річарде! Це дуже важливо.
Якщо щось трапиться...
Тоді ми не зможемо поїхати, поки
Френк і Двейн не погодяться їхати з нами.
Мамо, де мій купальник?
- Правильно.
- Френк...
Я знайшла його!
- Гаразд.
Я їду, їду, їду!
- Ну, Двейн, ну давай, будь ласка!
Подумай про сестру.
- Давай, Двейн.
Буде весело.
Зможеш ходити на пляж.
"Це нечесно.
Все, чого я прошу...
…щоб ви залишили мене в спокої".
Двейну, школа льотчиків.
Я дам тобі дозвіл вступити у
цю школу.
Я виграла! Я виграла! Я виграла!
І переможу й на цьому конкурсі!
"Але я не збираюся...
розважатися".
- З цього ми й почнемо.
- Дідусю! Дідусю!
Дідусь їде з нами до Каліфорнії?
- Ми всі їдемо, люба.
- Гей, постривай...
Олів, підійди на секунду.
Йди сюди. Присядь-но.
Послухай, немає сенсу брати
участь в конкурсі...
якщо ти не впевнена в перемозі.
Ти думаєш, що зможеш виграти?
- Річарде...
- Ти зможеш виграти?
- Так!
- Ми їдемо до Каліфорнії!
- Спокійної ночі, Двейне.
"Не вбивай себе сьогодні вночі".
- Не в твою зміну.
Я не вчиню так з тобою.
"Ласкаво просимо в наше пекло".
- Дякую, Двейн.
З твоїх вуст це звучить особливо.
Спокійної ночі.
- Боже, як я втомився.
Здуріти, як я стомився.
Знаєш, як я втомився?
Якщо якась дівчина буде благати
трахнути її, я не зможу зробити це.
- Тату, думай, що кажеш, добре?
- Ось так я втомився.
Вона музику слухає.
Олів, я дам тобі лимон баксів,
якщо обернешся.
Бачиш?
- Гаразд.
- А як же ми?
- Ах, ви...
Можна я тобі дам пораду?
Все одно я тобі дам пораду.
Не хочу, щоб ти повторював мої помилки.
- Не можу дочекатися!
- Двейн, тебе ж так звуть, вірно?
Двейн?
З тобою говорить голос досвіду.
Ти слухаєш?
Трахай якомога більше жінок.
- Гей! Тату!
- Не одну, а багато жінок!
- Досить, гаразд?
- Ти пробував хоч одну?
- Тату!
- Скажи мені, ти пробував хоч з однією?
- Годі, будь ласка.
- Ні? Боже... Тобі ж, скільки? 15?
- Господи, хлопче!
- Тату!
- Ти повинен спробувати малоліток.
Малолітки - це найкраще.
- Тату, досить! Припини!
- Будь ласка, не перебивай!
Ти неповнолітній.
Вони неповнолітні. Це добре.
Виповниться 18...
І все, одразу від трьох до п'яти.
- Гей! Я зараз зупиню машину!
- Так зупини її!
Пішов ти! Я можу говорити все, що хочу.
У мене в дупі до цих пір нацистські кулі.
- Ааа... Нацистські кулі.
- Ти такий же придурок, як і ті
з Сансет-Мейнора.
- А що сталося в Сансет-Мейнор?
- Френк, не заохочуй його.
- Я скажу тобі, що сталося.
Я платив їм гроші. Вони брали у мене гроші.
І я, чорт, міг робити все, що захочу!
- Він почав нюхати героїн.
- Ти став нюхати героїн?
- Я старий.
- Але це вб'є тебе.
- Я що, ідіот?
Ось ти - навіть не починай це лайно!
Коли ти молодий, ти маєш бути
дебілом, щоб робити це.
- А як же ти?
- А що я? Я старий!
- Повір, ми пробували. Втручання
не допомогло. Він гірше немовляти.
- Будь ласка, ми можемо поговорити
про щось інше?
- То тобі не сподобалося в пансіонаті?
- Френку.
- Жартуєш?
Це був просто рай!
Там був басейн, гольф.
А тепер я застряг тут з цим містером
Щастя і сплю на смердючому дивані!
Слухай, я знаю, що ти голубий і все таке,
але, можливо, ти зможеш оцінити це:
Ти потрапляєш в таке місце, де
по 4 баби на 1 мужика.
Можеш собі уявити?
- Мабуть, ти був дуже зайнятий.
А то! Доходило до опіків
другого ступеня...
- Серйозно?
- Забудь.
- Про що ви мелете?
- Про політику.
- Фі...
- Трахай багато дівок, хлопче.
Мені немає сенсу обманювати тебе.
Не одну, багато!
Чув, що я сказав?
Зрозумів мене?
- Так, ми вловили твою думку, тату.
- Не треба пом'якшувати.
Не треба, чорт, пом'якшувати.
- Мамо, скільки ми можемо
витратити?
- Ну, скажімо, не більше 4$.
- Здрастуйте, ви готові?
- Так, мені номер 5 і кави, будь ласка.
- Добре.
- Грейпфрутовий сік і дуже
легкий номер 7.
- Грейпфрут. Зрозуміло.
- Я б хотів кошик з фруктами.
- І ще, у вас є ромашковий чай?
- Так.
- З медом, будь ласка.
- Я буду кави та "дроворуба".
- Додатковий бекон.
- Додатковий.
- Тату, можливо, тобі буде...
- Річарде, не починай.
- Він вб'є себе.
- Що ж, це його життя.
- Дякую, Шеріл.
- Садовий салат?
І ви...
- Вибачте... Вибачте...
Я ще не вирішила.
- Не вибачайся, Олів.
Це ознака слабкості.
- Гаразд, я вирішила, що хочу.
Я знаю.
Можна мені вафлі і...
я не знаю, що значить "а-ля-Моде"?
- Це означає "з морозивом".
- Гаразд, тоді "а-ля-Моде".
- Олів, це на сніданок?
- Ти сказала 4$.
- Гаразд. Ти маєш рацію.
Дякую.
- ОК. Скоро все принесу.
- Взагалі-то, Олів, "А la mode" дослівно
перекладається з французької, як...
"У формі", "в образі".
А la mode.
"Mode" від латинського "модус", що означає
"Правильна міра".
- Френку, писок.
- Річарде.
- Олів, дозволь розповісти тобі
дещо про морозиво.
- Так.
- Ну, морозиво роблять із вершків...
які отримують з коров'ячого молока...
і в цьому молоці повно жиру.
- Річарде.
- Що?
- Вона все одно дізнається, пам'ятаєш?
- Що? Дізнається що?
- Ну, що коли ти їси морозиво, жир з нього
перетворюється в жир у твоєму тілі.
- Річарде, Богом прошу...
- Це правда.
- Що? Що не так?
- Нічого, люба. Все в порядку.
- Якщо ти їси багато морозива,
ти обов'язково потовстішаєш.
А якщо не будеш їсти його, то
залишишся худенькою і красивою.
- Мамо...
- Олів, Річард дурень.
Особисто мені подобаються "пампушечки".
- Чому всі сумні?
- Ніхто не сумний, люба.
Я просто хочу, щоб ти зрозуміла...
Нормально бути і худою, і товстою.
Можеш бути якою захочеш.
Якою захочеш. Це нормально.
Гаразд. Тільки відповідай мені, Олів:
Ті жінки з Міс Америка...
Вони худі або товсті?
Люба?
Ну, думаю, що худенькі.
Так, а я думаю, що вони
не їдять багато морозива.
- Ось.
Кава. Кава.
- Грейпфрут.
- Дякую.
Ромашковий чай.
І ваше морозиво.
"А-ля-Моде," вірно? Через секунду
принесу ваші вафлі.
- Хто-небудь хоче моє морозиво?
- Так, я спробую.
Двейн, Френк?
- Олів не збирається їсти своє морозиво.
- То я можу трохи спробувати?
- Так, налітаємо!
- Виглядає дуже гарно!
- Як же я співчуваю тому...
хто не насолоджується своїм
морозивом рано вранці.
Ох, виглядає шикарно.
Олів, ти впевнена, що не хочеш?
Вафлям буде моторошно і
самотньо у тебе в животику.
- Мммм! Мммм!
- Дивись!
Стійте! Зачекайте!
Не їжте все.
- Гаразд, Олів...
- Річарде!
- Гей, Стен!
Стен, це знову Річард.
Слухай, я знаю, що ти зайнятий...
Але я дуже хочу дізнатися, в якому
номері ти зупинився в Скоттсдейлі.
Так що подзвони мені, будь ласка!
- Ти додзвонився?
- Ні. Мережа не ловить.
- Як довго нам ще добиратися?
- Довго, люба.
- Я знаю, але як довго?
- Ми повинні проїхати 600 миль
сьогодні і 200 миль завтра.
Це багато. Так що поїхали.
- Я поки поведу.
- Ні, ні, я впораюся.
- Ні, я хочу навчиться водити її.
Ти ж вмієш,
значить це можливо.
- Натисни на важіль сильніше.
- Я тепер тисну.
- Добре, добре...
Тепер повністю надави зчеплення.
- Я тепер надавила.
У підлогу.
- Застрягли.
- Тисни сильніше.
- Ну, у вас проблема.
Зчеплення зносилося.
- Ми можемо його замінити?
- На такі старі автобуси...
Доведеться замовляти запчастини.
Як багато часу на це буде потрібно?
Ну, зараз вихідні...
так що... можливо... в четвер.
Тут поблизу є автосервіс?
Так, але думаю, вони зачинені.
Я ж сказав - вихідні.
- Так, я зрозумів.
- Я вам ось що скажу.
У цих старих автобусах...
Вам не потрібно зчеплення для того,
щоб переключитися з 3-ї на 4-у.
Зчеплення потрібне тільки
для перемикання з першої на другу.
І якщо ви будете робити
зупинки на горбах...
І розганяти машину з гірки до
швидкості 15-20 миль/год...
Ви зможете завести її на 3-й,
а потім перевести на 4-у.
А що якщо зупинитися не на пагорбі?
Тут немає пагорбів.
Що робити, якщо пагорбів немає?
Тоді доведеться...
- Олів, тату, ви повинні першими
сісти в машину.
- Я знаю. Ми знаємо.
- Добре, взялися!
Всі штовхаємо!
Дуже добре.
Взялися! Штовхаємо! Штовхаємо!
Добре!
- Я хочу, щоб ви всі знали...
що я видатний дослідник
творчості Пруста.
- Взялися!
- Давай, мила!
- Я вмикаю передачу!
- Біжи, люба!
- Давай!
Давай, Олів!
Біжи, біжи! Давай!
- Давайте!
- Шеріл, вперед.
Шеріл!
- Френку, давай!
- Я біжу!
- Вони не встигають. Повільніше.
- Я не можу повільніше.
- Давай, давай, давай! Бовдуре!
- Я не можу сповільнитися.
- Я не можу сповільнитися.
- Вперед.
- Допоможи йому.
- Давай!
Давай, давай! Залазь!
Нікого не залишили.
- Закривай двері.
- Нікого не залишили.
Молодець, солдате!
Молодець!
- Надзвичайно!
- Було весело?
- Так!
- І ось я просто сидів там...
І вирішив:
"Якого біса, це ж Стен Гроссман!"
І я почав пояснювати йому
принцип "дев'яти кроків".
І приблизно, ну не знаю,
через 2 хвилини він зупинив мене...
І сказав: "Я можу це продати!"
- Мммм. Цікаво.
Так, і головне: цей хлопець якраз
той, хто знає, як зробити це!
Починаємо з книги, потім медіа-тур,
корпоративні вечірки, касети, DVD.
Я кажу про цілу науку
просування.
- Так от, він зараз в Скоттсдейлі...
Пускає там пил в очі.
Набиває мені ціну.
- Хто б міг подумати.
- Знаєш, Френку, я відчуваю в
твоєму голосі сарказм.
- Який ще сарказм? Про що ти?
- Але я хочу, щоб ти зрозумів дещо.
Мені шкода тебе.
Справді? Чудово!
- Так, шкода. Тому що сарказмом
прикриваються невдахи.
- Та що ти? Серйозно?
- Так.
Сарказмом невдахи намагаються
опустити переможців до свого рівня.
Це 4-й крок у програмі.
Річард, та ти мені просто очі відкрив.
Який же я все-таки невдаха.
- Як мені відплатити за твою мудрість?
- За рахунок закладу.
- Гаразд, хлопці, досить.
- За рахунок закладу.
- Безкоштовно?
- Так, безкоштовно.
- Припини це!
- Він перший почав.
- Це... ой, секунду...
- Гівнюк.
- Тиша. Мені дзвонять.
Альо!
Стен?
Стен?
Стен Гросман?
Річард Гувер.
Нарешті. Як поживаєш?
Ні, я знаю. Ми їхали по шосе,
і пропав сигнал.
Забудь.
Як щодо нашої справи?
- Люба, я піду в туалет.
Тобі потрібно?
- Ні, але я буду репетирувати там.
- Гаразд, але не заходь далеко.
- (Я вважаю, що ми повинні
переговорити з ним.)
(Ні, ти повинен поговорити з ним.)
(Стене, послухай мене.
Зупинися.)
- Я піду куплю щось попити.
Тобі взяти чого-небудь?
- (Налаштуйся на краще).
- Так, купи мені якоїсь порнухи.
- Гаразд.
Щось дійсно брудне.
Тільки не всяке прикрашене лайно.
- Гаразд.
- Ось 20$. Візьми і собі теж.
- Щось "голубе".
- Гаразд. Так і зроблю.
- Ммм, ось цей. І ось цей.
І ще ось цей.
Ні, нижче.
Так, так, так.
Я візьму ось цей.
І ще я візьму...
Слаш.
- Френку?
Господи! Як ти?
- Я думав, що ти збирався
на конференцію в Санта-Фе...
Я шукав тебе.
- А ти не повинен бути у Нью-Хейвені?
- Повинен.
- Ти чув про Ларі і дурниці зі званням генія?
- Так.
- Це все офіційно.
- Так, так.
- А ми їдемо на курорт в Седону
на тиждень...
- Ларі з тобою?
- Так.
- Він на вулиці заправляється.
- А, так. Он він.
- Ох, не можу повірити...
Як ти?
- Відмінно.
- Добре. Це добре.
Знаєш, я чув,
що тебе звільнили.
- Так. Ні, я сам пішов.
Всьому є межа, ну, ти розумієш...
- Правильно. Це добре. Добре.
- А чим ти зараз займаєшся?
- Розглядаю варіанти...
й поки що вирішив трохи відпочити.
- Чудово. Це чудово.
- 19,79$, сер.
- Що ж, був радий побачити тебе.
- Так, я тебе теж.
- Бережи себе.
- Ти теж.
Бувай.
- Гей!
Ви забули ваш Слаш.
- Ти зараз в Скоттсдейлі, так?
Я можу заїхати.
Я їхатиму через Скоттсдейл.
Я заїду і ми...
- Боже.
Він не бере участь.
(- Ти пробував?)
(Послухай, що я скажу, Стене.)
- Що сталося?
- Нічого. Давай забиратися звідси.
- Почекай, ти ж сказав,
що все вже вирішено.
- Він сказав, що все вирішено.
- І ти не зробив нічого?
Боже!
Що ж тепер буде?
- Погано буде.
- Дідько! Ти не пробував домовитися?
- Ну, звичайно, пробував!
Ти що, думаєш я повний...
Давай просто поїдемо зараз?
Поїхали. Поїхали.
Давай.
Поїхали.
- Де Олів?
Чорт!
Так, Френк.
- Давай, Олів.
- Давай, Олів.
Давай, дитинко, заплигуй.
Стрибай в машину.
- Ми не можемо зупинитися, стрибай!
- Вона у мене! У мене!
- Річарде.
- Так.
Як би там не було, ти спробував
зробити щось сам...
а це не кожному під силу...
Мені таке не під силу.
Ти спробував.
І я пишаюся тобою.
- Дякую, тату.
Дякую.
Дякую, тату.
- Так, ось 11-й.
Френк, ти в 12-му.
Дідусь у 13-му.
- Можна я буду спати з дідусем?
- Ось у нього і запитай.
- У мене там два ліжка.
Ще порепетируємо.
- Так, я і хотіла.
- Гаразд, слухайте,
завтра у нас важкий день.
Я розбуджу всіх о 7 ранку.
Без відмовок.
Ми повинні зібратися і
виїхати о 7:40.
- Френку, ви впораєтеся?
- Так, все нормально.
- Гаразд. Спокійної ночі.
- Спокійної ночі.
- Спи міцно.
- Дякую.
- Це просто кошмар!
- Річарде, нам треба поговорити.
- Будь ласка.
Шеріл, давай просто переживемо це
і повернемося додому.
- Ні, Річарде, нам треба поговорити зараз.
- Я намагався тобі сказати, що ми
не можемо собі дозволити цю поїздку.
- Ти розумієш, що ми збанкрутували?
- Ми не збанкрутували!
- Гей, не слухай їх.
Давай краще увімкнемо телек.
- Піду зуби почищу.
- Ти сказав, що все вирішено!
Що це вірна справа!
- Стен Гросман так сказав мені!
- Я заміжня не за Стеном Гросманом!
- Я повірив йому. Я був змушений повірити,
щоб він повірив мені. Це 6-й крок!
- Та до біса твої 9 кроків!
Вони не працюють!
Забудь про них! Все скінчено!
Більше не хочу про них чути!
- Дуже добре. Дуже добре.
Ти чемпіонка світу з гарчання!
Час тобі відпочити. Залазь.
Ось так от.
Спокійної ночі.
- Діду...
- Чого?
- Я боюся, як все пройде завтра.
- Ти знущаєшся?
Та вони зі стільців попадають!
Вони ще не знають, що їх чекає!
- Діду...
- Чого?
- Я красива?
- Олів, ти...
найкрасивіша дівчинка в світі!
- Ти просто мене заспокоюєш.
- Ні. Я дуже люблю тебе!
І не за твої мізки або індивідуальність.
А за те, що ти красива і зовні, і всередині!
- Діду...
- Що?
- Я не хочу бути невдахою.
- Ти не невдаха!
З чого це ти взяла?
- Тому що тато ненавидить невдах.
- Стривай-но, стривай.
Хвилиночку.
Знаєш, хто такий невдаха?
Невдаха - це той, хто так боїться програти,
що навіть не намагається нічого робити.
А ти намагаєшся, так?
- Так.
- Ну, так тому ти не невдаха.
Повеселимося завтра?
- Так.
- Скажи їм усім, щоб йшли до біса.
Спокійної ночі.
Я люблю тебе.
- Що ти робиш?
- Я розберуся з цим.
- Річарде...
- Я розберуся з цим.
Давай. Давай, давай!
Привіт.
Здрастуйте, з'єднайте мене зі
Стеном Гросманом, будь ласка.
Стен, це Річард. Я не знаю, де ти,
чорт забирай, знаходишся.
Я в готелі. Подзвони мені.
- Але це весело...
І тоді я сказав: "Ти хочеш поділитися
досвідом зі мною?"
Ти можеш написати книгу
про МІЙ досвід".
А він мені каже...
- Привіт, Стене.
Ти мені сказав, що зможеш продати це.
- Я так думав тоді.
- Але це приголомшлива програма.
Ти сам так сказав. Я не розумію...
- Справа не в програмі. Справа в тобі.
Зрозуміло?
Ніхто про тебе не чув.
Усім начхати.
- І що ж далі?
- Нічого. Ми спробували.
Не вийшло. Живемо далі.
- Що, ти маєш на увазі "здатися"?
Через одну невдачу ти готовий здатися?
- Річарде, послухай.
Я спробував проштовхнути ідею.
Я намагався запхати її в їх горлянки,
але ніхто не купив її.
Треба рухатися далі.
З цього нічого не вийде.
- Гаразд. Гаразд.
Знаєш що?
Дуже добре. Я радий.
І знаєш чому?
Тому що це якраз те,
про що говорять 9 кроків!
- Так і є. Так і є.
- Річард.
- Річарде, не треба...
- Ти провалився!
Ти провалився і тебе звільнено!
- Мамо, тату...
- Що таке?
- Дідусь не прокидається.
Хто-небудь хоче перевірити очі?
Дядьку Френк, перевіримо очі?
- Олів, поклади усе і йди сюди.
У нас сімейна нарада.
Двейне, сімейна нарада.
Перше:
Лікарі зараз роблять усе,
щоб допомогти дідусеві.
Він прожив довге і насичене життя...
і він любить вас дуже сильно.
Але якщо Бог забере його до себе,
ми повинні бути до цього готові.
Що б не сталося, ми сім'я.
І дуже важливо, що ми
любимо один одного.
Я так сильно люблю вас.
"Іди обніми маму".
- Ви рідні Едвіна Гувера?
- Так.
- Мені дуже шкода.
Ми зробили все, що могли.
Він був...
Занадто старий.
Думаю, що він просто заснув і
не прокинувся.
Я пришлю когось, щоб
залагодити формальності.
- Дякую.
- Ліндо!
- Мамо.
Дідусь помер?
- Так, люба. Він пішов від нас.
- Здрастуйте, я ваш психолог Лінда.
- Приношу свої співчуття.
- Дякую.
- Так, добре. Ось папери, які
необхідно заповнити.
Свідоцтво про смерть.
Звіт про смерть.
Висновок паталогоанатома.
Постарайтеся, будь ласка, описати
все якомога детальніше.
Ось брошура...
Тут написано про збори
групи реабілітації цього вівторка.
А зараз я можу направити вас
в бюро ритуальних послуг.
І ви зможете самі все підготувати.
- Насправді все вже
підготовлено в Альбукерке.
- Альбукерке?
- Так, ми зараз прямуємо до Каліфорнії.
- Якщо будете перетинати кордони штатів,
вам знадобиться дозвіл на перевезення тіла.
- Добре, але нам треба
потрапити в Редондо Біч до 3-ї години.
- Сьогодні до 3:00? Нічого не вийде.
- Гаразд, дозвольте...
Я знаю, що це трохи незвично...
але, можливо, ми зараз поїдемо.
А коли повернемося, відразу ж
займемося бюрократією і...
- Ні. Ви не можете залишити тіло.
- Ні, ні. Ніхто не залишає тіло.
Ми поїдемо і...
- Лікарня несе за це відповідальність...
- Сер, у нас є заведений порядок.
- Ми скоро повернемося.
- Ви не єдиний, у кого тут хтось
помирає! Зрозуміло?
Можна подивитися на тіло?
Ми не могли спустити його вниз...
Так що скоро хтось прийде і
спустить його в підвал.
Просто увійдіть, і вони почекають.
- Дякую.
- Добре?
Як закінчите з паперами, принесіть
їх мені в сестринську.
- Дуже добре. Дякую, Ліндо.
- Дякую.
- Чорт забирай, тату!
Нерозумно!
- Ми поїдемо на конкурс
наступного року, гаразд, люба?
Наступного року.
- Ні. Виключено.
Ми проїхали 700 миль.
І будь я проклятий, якщо не ми
не потрапимо на цей конкурс, Шеріл.
- Річарде, ми не можемо його тут кинути.
- Ми його тут і не залишимо.
- Річарде, що ти задумав?
- Чорт!
- Двейн, вийди на вулицю!
- Річарде, що ти задумав?
- Ми беремо його з собою.
- Ні! Ми не вчинимо так.
- Краще хай буде з нами,
ніж з цими людьми.
Я хочу, щоб ти вийшов і став біля вікна.
- Двейне, навіть не смій рухатися!
Любий, ти залишишся тут.
Ми візьмемо Олів. Френк поведе.
- Ні, ми доберемося туди за 2 години.
І я відразу подзвоню в бюро.
Мій батько хотів би подивитися...
на виступ Олів в цьому конкурсі.
І я думаю, що ми будемо невдячними...
Якщо здамося зараз.
Гаразд? У цьому світі є 2 типи людей.
Переможці та невдахи.
Треба різницю пояснювати?
Переможці не здаються!
Так хто ж ми?
Переможці або невдахи?
Га?
- Гаразд. Гаразд.
Давай зробимо це.
- Ви, хлопці, йдіть.
Ти, Олів, наглядай за фіранкою.
- У мене немає ніяких підстав
припускати протилежне.
- Дивись! Прикрий нас.
Т-ссс! Вперед, вперед, вперед.
- Так, о 1:00.
Зараз?
- Акуратно, він дуже важкий.
Давай!
- Раз, два...
ОК, три!
- Стійте, стійте, стійте!
Рано, рано!
- Гаразд, вперед, давайте, давайте!
- Т-ссс... Поїхали!
- Річарде, я не можу!
- Я тримаю його!
- Ходімо.
- Давай! Поспішай!
- Дуже добре. Він ковзає.
Тримайся!
- Я тримаю, тримаю, тримаю!
- Акуратно!
- Спокійно. Спокійно.
- Покваптеся.
- Дивіться за Олів.
- Обережно, бордюр.
- Акуратно, голова! Стеж!
- Ключі.
- Поверни його так.
- Олів, залазь!
- Так, готово!
- Їдемо!
- Шеріл! Давай, Френку!
- Я вже згадував, що я провідний
дослідник творчості Пруста?
- Готово! Готово!
Ви в порядку?
- Тату...
- Так, люба?
- Що буде з дідусем?
- Дядьку Френк...
- Так?
- Як думаєш, чи існує рай?
- Складно сказати точно, Олів.
Не думаю, що хтось знає напевно.
- Я знаю, але як ти думаєш?
- Ну...
- Я думаю, що є.
- Думаєш, я потраплю туди?
- Так.
- Обіцяєш?
- Так.
- Ох! Сучий син!
- Що трапилося?
- Він підрізав мене.
- Ну й добре. Забудь про нього.
- Його заклинило.
- Може, звідси натиснути...
- Ні, ні. Залиш його.
- Полагодимо, коли доберемося.
- Гаразд, добре.
- Чорт!
Ох! Господи!
Мене просять зупинитися.
От і приїхали.
Постарайтеся поводитися
природно, добре?
Ніби нічого не сталося.
- Як справи, хлопці?
- Та все в порядку, просто...
- Проблеми з сигналом?
- Даруйте. Що?
- Проблеми з сигналом?
- Так.
Невеликі проблеми. Вибачте.
- Вийдіть, будь ласка, з машини.
- Сюди, будь ласка.
- Ні, ні.
- Що?
- Не робіть...
- Не робити що?
- У вас є щось в багажнику, сер?
- Ні, там нічого... Не відкривайте.
- Ви даєте мені привід
обшукати машину.
- П-п-просто... просто...
- Руки на машину! Швидко!
Не рухатись!
- Гаразд.
- Це не незаконно.
- Сер, раджу вам притримати язика!
- Господи.
Що він робить?
- Чорт забирай!
- Сер, підійдіть сюди.
Мені подобаються ці штучки.
Благослови тебе Бог.
Благослови тебе Бог.
Не хвилюйся.
Я тебе не видам.
- Дякую.
- Як ся маєте?
- Хороша, чудова сім'я. Прекрасно.
- Дякую.
- Та треба мати свої маленькі радощі.
- Це...
- О, круто...
- Маленька радість...
- Це чудово. Так.
- Брудні.
- О, а цей мій улюблений.
О, так. Чудово.
- А це дещо з іншої опери.
Ні?
- Залишу це тобі.
- Добре.
- Добре провести час.
- Так.
- Що сталося?
- Розкажу, коли прийду до тями.
Френку, Двейне. Вийдіть і штовхніть.
- Так, ось Редондо Біч, 46.
- Вже 2:15.
Можливо, трохи запізнимося.
- Вони чітко сказали - РІВНО о 3.
Ми не повинні підводити людей.
- Мамо, у Двейна 100% зір.
- Я не сумнівалася.
- Так, а тепер давай перевіримо,
чи ти не дальтонік.
Придурок!
- Яка буква зображена в колі?
Ні, ні!
Всередині кола.
Ось тут. Бачиш?
Це "А". Ти не бачиш?
Ось тут.
- Вона яскраво-зелена.
Ось тут.
Двейне, а ти, можливо, дальтонік.
Ти не зможеш літати,
якщо ти дальтонік.
У нас тут...
У нас тут екстрена ситуація.
- Я думаю, нам краще зупинитися.
- Що там?
- Що за терміновість?
- Зупинись!
Все в порядку. Двейне, Двейне!
Все нормально, заспокойся.
- Гальмуй!
- Гаразд! Добре!
- Можеш змусити його зупинитися?
- Річарде, зупинись.
- Річарде, зупинись!
- Гаразд! Гаразд! Зупиняюся.
Я зупиняюся. Припиніть.
- Все в порядку.
- Двейне! Ні, ні! Сядь.
- Боже.
- Гальмуй.
- Я гальмую!
- Зупини машину. Все буде добре.
- Не відкривай двері.
- Двейне, о господи!
- Паскудство!
- Що трапилося?
- Він дальтонік. Йому не можна літати.
- Боже, ні!
Просто дайте йому час.
Двейне...
Двейне, я дуже шкодую.
Двейне, будь ласка. Ми маємо їхати.
- Я не їду.
- Двейне...
- Я сказав "ні"!
Зрозуміло? Мені начхати.
Я не повернуся в цей автобус.
Двейне, що б не було, ми твоя сім'я.
Ні, ви не моя сім'я!
Зрозуміло? Я не хочу бути в цій родині!
Я вас всіх ненавиджу, чорт забирай!
І тебе ненавиджу!
Розлучення, банкрутство, самогубство!
Ви чортові невдахи!
Ви невдахи!
Ні, просто залиш мене, мамо.
Гаразд?
Прошу, прошу...
Просто залиш мене...
Чорт.
- Я не знаю, що робити.
- Час спливає.
Може, хтось з ним тут залишиться?
- Я залишуся.
- Ні, цього не станеться!
Що ж, гаразд...
Я просто хвилююся про час.
Олів, можливо...
ти поговориш з ним?
- Річарде, ні! Тут нема про що
говорити. Треба просто почекати.
Люба...
- Гаразд.
Пішли.
Я вибачаюся за те, що я сказав.
Я був засмучений.
Я не хотів нікого образити.
Все в порядку. Поїхали.
2:55.
Так, все! Шукаємо з'їзд, зрозуміли?
- Ось! Ось поворот! Повертай.
- Хтось бачить готель Редондо Світс?
- Он, он він!
- Точно! Точно, Олів!
Майже приїхали. Дуже добре.
Як, чорт забирай, дістатися до нього?
Шеріл?
- Ні, ні, ні, ні, ні...
- Ти проїжджаєш повз!
- Розвертайся, повертай!
- Ти проїхав мимо!
- Ти повинен розвернутися!
- Він позаду!
- Я не можу розвернутися.
- Хтось бачить дорогу назад?
Тут односторонній рух.
Неймовірно!
- Праворуч парковка!
- Ось, ось...
- Пристебнись.
- Що ти робиш?
- Я не можу скинути хід!
- Скільки зараз, Френку?
- 2:59.
- Тату!
- Тут по прямій. Ми встигнемо.
- Ні, це глухий кут!
- Назад я не поїду!
- Тобі доведеться розвернутися!
- Тут односторонній рух!
Інакше ми повернемося назад на шосе.
Ти сама мені сказала повернути там!
Я не розвернуся!
- Річарде!
- Он він!
Що ти робиш? Так не можна!
- Боже, Річарде!
- Дуже добре, от і готель.
Стій!
- Де в'їзд?
- Ось він!
Ти проїхав його!
Тримайтеся!
Так! Ще раз! Невеликий стрибок.
Мамо!
- Здрастуйте!
Ми б хотіли зареєструватися.
- Вибачте, але ми вже закриті.
- Але ось учасниця...
- Ми хочемо записатися.
- Реєстрація закінчилася о 3:00.
- Зараз 3:00.
- Ні.
- Та годі вам! Ми запізнилися лише на
4 хвилини. Ми їхали аж із Альбукерке.
- Ви повинні були бути тут до 3:00.
- Стривайте.
Повинен же бути якийсь спосіб
виправити все. Будь ласка!
- Усі встигли вчасно.
Я не буду робити поблажок.
- Нам вони не потрібні. Ми просто
хочемо, щоб вона брала участь.
- Не кричіть на мене, сер!
Ви не через мене запізнилися.
У нас є розклад шоу.
І ми вже вимкнули комп'ютери.
- Склад учасників затверджений.
- Гаразд...
- Вибачте, що ВИ запізнилися,
але я нічим вам не зможу допомогти.
- Будь ласка.
Ви не уявляєте, через що ми пройшли.
- Міс Дженкінс...
Я можу внести їх у комп'ютер.
- Кірбі, ти не зобов'язаний.
- Та добре. Це всього 5 хвилин.
- Що ж, вам пощастило. Перепрошую.
- Дякую, Кірбі.
Величезне спасибі.
- Так, ви не знаєте, як багато
це означає для нас.
- Облиште, це ж п'ять хвилин.
Я не працюватиму на цих людей.
Вони божевільні.
Отже, як тебе звати?
- Олів.
- Гарне ім'я.
- Мамо, мамо! Подивися!
- Як її прізвище?
- Це ж справжня Міс Каліфорнія.
- Хочеш привітатися з нею?
- Дякую!
- Привіт! Як тебе звати?
- Олів.
- Що ти вмієш робити, Олів?
- Я люблю танцювати.
- Ой, а для мене це важко.
Я - співачка.
Ти, напевно, добре танцюєш?
- Так, так, так і є.
- Не сумніваюся.
Що ж, дякую, що заглянула, Олів.
На все добре!
- Міс Каліфорнія...
- Ви їсте морозиво?
- Я люблю морозиво!
Моє улюблене - шоколадно-вишневе!
Хоча насправді, я думаю,
що це просто заморожений йогурт.
- Все добре?
- Так, дякую. Бувай.
Бувай.
- Мамо, вона їсть морозиво.
- Я чула.
- Тут ваш квиток і бейджик.
- Дуже добре.
- Щось ще?
- Так, тут поблизу є
бюро ритуальних послуг?
Так, Олів, давай одягнемо
на тебе купальник.
Переберися за ширмою.
- Все, все! Останні приготування!
Останні приготування!
- Давай підемо звідси.
- Гей, гей! Олів Гувер!
- Мені потрібен твій диск з музикою.
- Так, точно!
- Так.
- Ось.
- Це? Ти сама це вибрала?
- Ні, це мій дідусь.
- Дідусь?
- Так.
- Який трек?
- 12.
- Ми їхали 5-6 годин.
Думали, що він дрімає.
А коли з'ясували, то...
Ви розумієте.
- Було надто пізно.
А де тіло?
Особисті речі.
- Дякую.
- Щасти.
- І вам.
Пані та панове!
Ласкаво просимо на 24-й щорічне...
шоу "Маленька міс Щастя"!
Так!
А тепер, будь ласка, не опускайте руки і
допоможіть мені запросити на цю сцену...
наших 12 прекрасних конкурсанток!
Ого!
Поаплодуємо нашим
чарівним конкурсанткам!
До кінця вечора одній з цих дівчаток...
буде присуджено корону
"Маленька міс Щастя"!
- Олів, люба. У тебе все гаразд?
- Так, я в порядку.
- Привіт.
- Що?
- Ваша дитина бере участь?
- Ти вперше?
- Так, так.
- Іноді я мрію заснути і
прокинутися тільки в 18...
Щоб пропустити середню школу
і все це лайно. Просто пропустити.
- Ти знаєш Марселя Пруста?
- Так, це дядько, якого ти вивчаєш.
- Точно.
Французький письменник.
Повний невдаха.
У нього ніколи не було справжньої роботи.
Нерозділене кохання. До того ж голубий.
20 років писав книгу,
яку майже ніхто не прочитав.
Тим не менш, він видатний
письменник з часів Шекспіра.
Як би там не було,
в кінці свого життя...
він озирнувся назад і зрозумів,
що всі ті роки страждань...
були кращими в його житті, тому що
вони зробили його тим, ким він був.
Всі ці роки він був насправді щасливий.
Так що, якщо ти проспиш до 18...
Подумай про ті чудові страждання,
які ти пропустиш.
Я маю на увазі середню школу.
Це ідеальне місце для страждань.
Такого страждання більше ніколи не буде.
- Знаєш що?
До біса конкурси краси.
Життя - це суцільна низка цих конкурсів.
Школа, університет, робота...
До біса це!
І до біса льотну школу.
Якщо я хочу літати,
я знайду спосіб літати.
Роби, що любиш, і забий на інше.
- Я радий, що ти знову говориш, Двейне.
Так ти здаєшся більш розумним,
ніж виглядаєш.
Хочеш повернутися?
- Насправді, ні.
Але ми повинні.
А зараз те, чого ми всі так чекали...
конкурс талантів.
Міс Карлі Ньюджент.
Це було приголомшливо!
Неймовірно!
- Я за лаштунки.
- Так, давай. Побачимося.
- Ви тільки подивіться!
Це твоє вбрання?
- Так.
- Так, ось...
- Що трапилося?
- Прийшов побажати їй удачі.
- Як справи, люба?
- Добре.
- Вона хвилюється.
- Ти відмінно виступиш.
Я впевнений.
- Можна тебе на секунду?
- Так.
Що таке?
- Я не хочу, щоб вона виступала.
- А у вас є допуск сюди?
- Ні. Гей...
- Де тут роздягальні?
- А хіба тобі сюди можна?
- Невже так складно просто відповісти?
- Послухай, ми вже не в Альбукерке.
- Привіт. Як ти себе почуваєш?
- Краще. Де Олів?
- Що трапилося?
- Мамо, я не хочу, щоб Олів виступала.
- Господи!
- Поглянь навколо. Це жахливе місце!
- Він має рацію!
- Я не хочу дозволяти цим людям
судити Олів! До біса їх!
- Послухай, вже занадто пізно!
- Ні, ще не пізно. Ти її мати...
І повинна захищати її.
Всі будуть сміятися над нею.
Будь ласка, не дозволяй їй робити це.
- Олів Гувер! Вихід через 2 хвилини.
- Вона не королева краси.
Не королева.
- Я скажу їй.
- Ні, Двейне. Послухай, Олів та, ким є.
Вона так багато працювала.
Вона повністю присвятила себе цьому.
Ми не можемо не дозволити їй виступати.
Я знаю, що ви хочете її захистити, але
ми повинні дати їй бути самою собою.
- Олів Гувер. Ви її сім'я?
- Так. Домовилися?
Олів, час. Ти готова?
- Так.
- Нам треба йти.
- Стривайте.
Олів, поглянь на мене.
Якщо ти не хочеш, нічого страшного.
Якщо хочеш відмовитися від участі,
ми не проти. Ми й так тобою пишаємось.
- Треба йти.
Час.
Готова? Ходімо.
- Щасти, люба.
- Зрозуміла. 25 номер на підході...
швидше не можемо.
- Вона виступає?
- Так.
- Казкова чарівниця.
Міс Карізма Вайтмен!
Хіба не фантастика?
Дякую за це.
Ви така терпляча аудиторія.
У нас залишилася одна учасниця,
і після цього ми виберемо королеву.
Будь ласка, зустрічайте...
Міс... Олів Гувер!
Ти в порядку?
- Я хочу присвятити мій виступ дідусеві...
який навчив мене цьому танцю.
- Ой, як це мило!
Він тут?
Де твій дідусь?
- Він у багажнику нашої машини.
- Гаразд.
Давай, Олів!
- Ось, маленькі засранці. Я вб'ю їх!
- Ні, ні, ні, ні...
- Що вона робить?
- Відривається. Ось що.
- Іди сюди! Іди сюди!
- Прибери цю обідранку зі сцени!
- Добре.
- Забери її. Зараз же!
- Не чіпай! Не чіпай її!
- Твій номер закінчено, люба.
- Гей!
- Гей, не чіпай моєї дочки!
Дай їй закінчити!
- Злізь з мене! Допоможіть!
- Допоможіть!
- Забирайся!
- Продовжуй, люба!
Зі мною все гаразд.
- Приберіть зараз свою дочку
зі сцени!
Зараз же!
- Люба...
- Так?
- Та-а-ак! Круто!
- Так, ви вільні...
З умовою, що ніколи більше
не будете брати участь...
у конкурсі краси в Каліфорнії.
Ніколи.
- Я думаю, ми переживемо.
Дуже добре. Можемо їхати далі.
Завантажуємося!
Олів, твій дідусь дуже б
пишався тобою!
- Так, ти була чудова.
- Навіть ще крутіше!
- Просто неможлива!
- Дякую!
- Забираймося звідси.
Не відставайте!
Я маю за це платити?..
підправила: Орися
http://cinemasterpiece.wordpress.com/