Tip:
Highlight text to annotate it
X
Неймовірно!
Поглянь!
Такого міста ніде в світі немає.
І не було!
Ти поводишся так, ніби ніколи тут не був.
Я нечасто тут буваю.
От у чому проблема.
Ти можеш уявити, наскільки чарівне
це місто під дощем?
Уяви його в 20-ті роки.
Париж у 20-ті
під дощем; художники і письменники.
Чому кожне місто має бути під дощем?
Що чудового у тому щоб намокнути?
Тобто ти не уявляєш, що ми сюди переїдемо,
коли одружимося?
Боже, ні.
Я ніколи не зможу жити за межами Штатів.
А я б тут залишився і писав романи,
ну, і не дав би себе спіймати, ну,
шкрябати кіносценарії...
Скажу тобі дещо:
я покинув би будинок у Беверлі Гіллз,
басейн, усе, не вагаючись.
От що я хочу сказати:
Тут жив і творив Моне.
Ми за 30 хвилин від міста.
Уяви, як ми тут удвох поселимось.
Ми могли б, якщо моя книжка вдасться.
Ти любиш свої фантазії.
Я люблю тебе.
Треба повертатися до міста.
Обідатимемо з мамою й татом.
Зустрінемося з ними.
Ось і наші екскурсанти.
Якщо я не побачу іншого чарівного
бульвару чи бістро знову, я...
- Яке місто!
- Так. Чудове місто для екскурсій.
Я хотів би тут жити!
У мене таке відчуття, що парижани
розуміють мене.
Я уявляю, як я прогулююся
лівим берегом із
багетом під рукою,
направляючись до Кафе "Де Флор",
щоб писати свою книжку.
Як там сказав Гемінгвей?
Він назвав його "рухомим бенкетом".
З такими пробками тут нічого не рухається.
Що ж, тост за нову ділову справу Джона!
- Будьмо!
- Будьмо!
- Вітаю.
- Дякую.
Ну, якщо цілком щиро,
то мене тішить це злиття нашої компанії
з французами,
але я не великий франкофіл.
- Джон терпіти не може їхньої політики.
- Аж ніяк не дружньої до США.
Я хочу сказати, що не треба звинувачувати їх,
що не пішли з нами у кролячі нори в Іраку.
- А той Буш, розумієш,...
- Будь ласка, не будемо починати
цю погану розмову знову і знову..
- Люба, люба. Ми не починаємо - крім того,
корисно, щоб я сперечався із твоїм батьком.
Це і є демократія.
Твій батько захищає праве крило Республіканської партії,
а я думаю, що треба бути просто
відсталим сновидою, але...
- Добре. Добре!
Але це не означає, що ми не поважаємо
погляди одне одного, еге ж?
- Ми можемо поговорити про плани на весілля?
- Так! Будь ласка.
- Зробімо це.
- Твій батько просто...
- Інес?
- Привіт? Керол?
- Привіт.
О Бо... Що ви тут робите?
- Приємно зустрітися! Привіт.
- Здоров!
- Як справи?
- Добре, дякую.
Пол і Керол Бейтс, це мої
батьки, і, звичайно, ви знаєте Ґіла.
- Привіт. Приємно познайомитися.
Що ж, ви... ви не говорили, що сюди прийдете.
Ні, це була несподіванка. Гмм...
Пола запросили на лекцію в Сорбонну.
Сорбонну.
О, як чудово!
Ну, і батько тут у справах,
і ми просто вирішили
пройтися. - Так.
- О.
Чудово. Ми можемо провести час разом.
Що ж, думаю, нам треба багато зробити,
але я певен...
- Що?
- Ну, що ми будемо робити завтра?
- Ми їдемо до Версалю.
- Версалю...
- Версаль.
- О,
Жахливо хочу побачити Версаль.
- Так!
Але це занадто...гмм...
Ми запізно... я думаю ми...
Завтра ми повинні іти на ланч у Брассері Ліпп.
- О, ні, це просто...
- Так. Так. Це вже...
Я знав професора, що там обідав
і бачив Джеймса Джойса!
Так, бачиш, ніби мільйон років тому.
Очевидно Джойс їв кислу капусту
і франкфуртські сосиски.
Чи це...
Це і вся історія?
Тобто це і не історія.
Це як деталізована...
- Ми ДУЖЕ б хотіли потрапити у Версаль. Так.
- Добре.
Сподіваюся, ти не будеш асоціальним типом
завтра у Версалі.
- А я був асоціальним?
- Припини!
Тобто ти цілком міг би сказати, що
не хочеш іти.
Ну, вони ж твої друзі, і я мушу визнати,
вони сприймають тебе не так, як мене.
Він геніальний.
Бачиш, я настільки божеволіла від нього у коледжі,
і Керол дуже розумна.
Ну, він псевдоінтелектуал.
- Є трохи.
- Гм, Ґіл,
я не думаю, що він читатиме лекції у Сорбонні,
якщо він псевдоінтелектуал.
Дай йому почитати свою книжку.
Припини. Навіщо?
Він міг би критикувати твою писанину
і, можливо, з'ясував би,
в чому твоя проблема.
Моя проблема в тому, що я
голівудський писака,
який ніколи не намагався писати
справжню літературу.
- Досі.
- Будь ласка... Ґіл...
Коханий, просто пообіцяй мені.
Якщо ця книжка... не вдасться,
припини мучитися,
і просто повертайся до того,
що у тебе найкраще виходить.
Студії тебе обожнюють.
На тебе є попит...
Ти справді хочеш усе це покинути,
щоб боротися?
- Ну...
- Гмм?
Гмм?
Чому ти... хочеш це зробити?
Людовік переніс свій двір сюди,
здається, в 1682.
Від самого початку тут було болото.
Насправді, якщо я не помиляюся,
гм... старофранцузькою "версаль"
означає щось на зразок
- "ділянка, на якій вирвали бур'ян"
- Правда?
Гм... гм..., середня частина
гм... у класичному французькому стилі
в усій його красі.
Гм... Твір, здається,...
гм, "Луї Во" (Луї ле Во)
- Так.
- Гм... Мансар... Я думаю...
- Манзар.
- ...і Шарль ле Брен, здається.
Так, саме так.
Мені б сподобався такий літній будиночок.
- Знаю.
- Мені теж,
окрім того, що у цей час
вони приймають тільки ванни,
а я стовідсотково люблю душі.
Де ви збираєтеся жити після того,
як одружитеся?
Гмм...Малібу.
- Дійсно?
- Так, ми думаємо про Малібу.
Я намагаюся переконати, що треба
кімнатку на горищі у Парижі.
- Як богема?
- Так,
ще туберкульозу бракувало.
Саме так. Дякую.
Тобто, розумієте, проблема в
тому, що він не зовсім впевнений,
що він може написати роман.
- Дійсно?
- Ну...
- Тобто, любий, поки твій послужний список... розумієш...
ну, всі люблять твої фільми.
- Так, сценарії писати легше, отож...
- Нічого собі.
Чому ти не розповіси про головного персонажа,
над яким зараз працюєш?
- Так! - О, припини.
- Я не люблю говорити про свою роботу.
Ну, любий, не треба розказувати весь сюжет,
лише про персонажа.
- Ні, ні, ні.
- Гаразд.
Він працює у магазині старовини.
- Що таке... що таке магазин старовини?
- Це не один із тих магазинів, де продають
ляльок Ширлі Темпл і старі радіо?
- І я не знаю, хто це купує. Кому воно треба?
- Саме так.
- Не знаю.
- Ну, люди, які живуть минулим,
люди, які думають, що їх життя
були б щасливішими,
якби вони жили раніше.
І в якій же ері
хотів би ти жити, Мінівер Чіві?
У Парижі 20-х, під дощем.
- Було б непогано.
- Дощ іще не був кислотним.
Так, звичайно! Не було глобального
потепління,
ТБ, самогубств, бомбардувань,
ядерної збої і наркокартелів!
Звичайне меню типових історій жахів.
Ну, ностальгія - це заперечення.
- Заперечення болісного теперішнього.
- Ого!
Ґіл - цілковитий романтик.
Тобто він був би
набагато щасливішим, якби жив у
цілковитому стані постійного заперечення.
- Дійсно?
- І назва цієї омани -
"філософська думка золотого віку".
- В яблучко.
- Так, помилкове уявлення,
що інший період часу кращий
за той, у якому живеш.
Це хиба романтичної уяви людей, які...
яким важко справлятися з депресією.
- Так.
- Це найкращий перстень, який я коли-небудь
бачила.
Діаманти для весільних обручок.
Саме так слід було б і робити.
Тоді всі побачать
навіть із заднього ряду,
як він одягає її мені на пальця.
О, Інес. Це буде така подія!
- Дуже хотілося б...
- Я не хочу продовжувати про це.
Це твій вибір. Що я можу сказати?
Ґіл дуже розумний
і дуже успішний.
- Він хоче покинути все і переїхати сюди!
- Так, він ГОВОРИТЬ про це.
Ну, це мене лякає.
Це, звичайно, найвідоміша статуя Родена.
Його роботу розташували на його могилі.
Роден хотів, щоб вона служила його надгробком
та епітафією.
- Правда?
- Це було в Мудоні. Він помер від грипу,
якщо я не помиляюся. У 1917, здається.
- Дуже добре, пане.
- Він такий обізнаний, еге ж?
Ага. На багато робіт Родена надихала
його дружина Каміль.
Так, вона впливала, але вона була
не дружиною, а коханкою.
- Каміль? Ні.
- Так.
- Так. Він був одружений на Розі.
- Ні, він ніколи не був одружений на Розі.
Ні, він був одружений з Розою
в останні роки життя.
- Думаю, ви помиляєтеся.
Ти сперечаєшся з гідом?
- Так.
- Ага. Ні, я певна, мсьє.
Так, насправді вона має рацію.
Я нещодавно читав двотомну
біографію Родена.
Роза, безсумнівно, була дружиною.
Каміль - коханкою.
- Так. Ти читав? Де ти...
- Так, я просто читав. Я був здивований,
бо помилково думав так, як і ти,
тобто навпаки.
Неважко й помилитися.
Отож, тато запросив вас дегустувати вино.
- О, це буде так по-французьки!
- Ага, ага.
Пол експерт із французького вина.
- Жартуєш. Дійсно?
- Так, звичайно.
Коли ти читав біографію Родена?
Я? А навіщо мені читати біографію Родена?
Я завжди питиму каліфорнійське вино, але
долина Напа за 6000 миль звідси.
Джон, старий, ти як?
Агов! Що ви там робите?
Ходімо. Терпіти не можу того чоловіка.
Гмм... Як щодо того, щоб
скуштувати трохи вина?
- Так! Почнемо тут.
І що з цього тобі найбільше подобається?
Думаю, нам треба підійти з наукової точки зору
і пити усе. Я не знаю.
- Чому у тебе такі червоні щоки?
- Що ти маєш на увазі?
- Вони не червоні.
- Вони яскраво-червоні.
Ну, це може через ті феромони,
які ти виділяєш.
Я божеволію від цих феромонів!
- Припини! Припини!
- Ах - Секс і алкоголь.
- Так.
- Це розпалює бажання,
але вбиває продуктивність,
якщо вірити Барду.
Ти куштував вино 61-го?
Воно божествене!
- Все-таки його вибрав Пол. Я не...
- Що?
- Що відбувається? Що відбувається?
- Трохи терпкіше, ніж 59-го,
і мені більше подобається присмак диму,
ніж присмак фруктів.
Отож, Керол, Керол зі мною іде танцювати.
Ми чули про чудове місце. Цікавить?
- Ні... Не хочу бути занудою,
- Ну ж бо!
але мені треба подихати свіжим повітрям.
О, та ні! Будь ласка!
Що ж, якщо хочеш сидіти тут і думати
про аварійні виходи, тоді...
Гей! Якщо Ґіл не хоче іти,
я поділюся з тобою Полем.
Я дуже демократична,
а Пол - казковий танцюрист.
Якщо ви не проти,
я просто трохи прогуляюся,
піду спати, а ми зробимо це іншого вечора.
Гаразд. Тоді я піду, ага?
- Хочеш піти?
- Ну, так,
так, тобто я не втомлена і дуже
хочу танцювати,
а з тобою ми побачимося в готелі.
- Я потурбуюся про неї.
- Добре.
Візьмемо таксі. Таксі!
- Гаразд, виклич таксі.
- Ні, не буду. Піду пішки.
- Ні, ти заблудишся.
- Гаразд, я піду.
Він хороший письменник?
Тобто ти читала його прозу?
- Ну, він нікому не дозволяє.
- Не дозволяє?
Послухай, якби він хотів, я б із радістю
почитав його роман, оцінив би.
- Це було б чудово!
- Дійсно?
- Знаєш, думаю, це все, що йому треба!
- Так?
- Ну, так.
- Щоб хтось прочитав. Так!
- І ти не засоромишся?
- Ну, я не скажу тобі, що це не робитиму
- Ні.
Зроблю це для тебе.
Бачиш, але проблема в тому,
що коли він береться писати,
він зовсім не поважає нічию думку.
Правда?
О, вибачте! Parlez-vous...
Ви говорите англійською?
- Гмм...Готель Брістоль?
- Parle pas anglais. Dеsolé.(Не говоримо англійською. Вибачте.)
(Агов! Сідайте! Ну ж бо!)
Montez! On va vous laisser!
(Сідайте! Бо залишимо вас тут!)
- Що?
- Сідай, хлопче.
- Не чую вас. Що?
- Ну ж бо!
Давай, хлопче!
Залазь у машину!
Хлопці, ви, мабуть, мене переплутали.
Vous allez me faire fatiguе. Venir!
(Ти вже мене заморочив. Давай!)
Я вас не розумію.
Я трохи п'яний! Я не можу...
Це що, старий Пежо?
Мій друг колекціонує такі в Беверлі Гіллз.
Давай, випий. Ну ж бо!
- Давай, друзяко! Давай!
- Добре.
Дай руку. Добре.
Сідай тут.
- Поїхали. Париж, місто вогнів.
- Allez! On y va! (Їдьмо! Рушили!)
Добре, народ, куди ви мене везете?
On va faire la fête!
(Будемо веселитися!)
Ну, це не дуже чесно,
бо я вже сьогодні випив багато червого вина.
Mais dеtendez-vous! Vous voulez du champagne.
(Розслабтеся! Випийте шампанського.)
Я люблю шампанське...
Santé! Santé!(Будьмо! Будьмо!)
- Ніч молода. Пийте!
- Я п'ю!
- Випийте!
Випийте!
["Let's Do It, Let's Fall in Love" Коула Портера]
♪ Закохаймося ♪
♪ В Іспанії вищі класи це роблять ♪
♪ Литовці й латвійці роблять це ♪
♪ Зробімо це. Закохаймося. ♪
♪ Голландці в старому Амстердамі роблять це ♪
♪ Вже не згадую про фіннів ♪
♪ Народ Сіаму робить це - згадай сіамських близнюків ♪
♪ бідні аргентинці роблять це ♪
♪ Кажуть, навіть боби у Бостоні цим займаються ♪
♪ Зробімо це - закохаймося ♪
♪ Романтичні губки, кажуть, роблять це ♪
♪ Устриці в Устричній Бухті роблять це ♪
♪ Зробімо це - закохаймося ♪
- Здається, ви заблукали!
- О, так!
- Ви американка?
- Якщо вважати Алабаму Америкою, то так.
Мені бракує джину в ванній.
Що ви робите?
- Я? Я письменник.
- Для кого ви пишете?
- О, зараз я працюю над романом.
- О, так?
Я Зелда. до речі.
О, Скотт! Скотт!
- Так, що там, люба?
- Це письменник... гм... звідки?
- Каліфорнії.
- Скотт Фітцджеральд, а ви хто друже?
Ґіл...
У вас такі самі імена, як...
Як у кого?
Скотт Фітцджеральд...
Скотт і Зелда Фітцджеральд. Фітцджеральди.
Чи це не чудово?
Так. Так! Так, це...
це збіг...як....гмм...
У вас скляний погляд.
Здивований. Приголомшений. Як від анестезії чи лоботомії.
Я...я...дивлюся на чоловіка за фортепіано, і
вірте чи ні, впізнаю його обличчя,
ніби бачив його десь на нотах.
Я знаю, я можу добре писати
тексти для музики, не те щоб я писала мелодії, і я намагаюся,
а потім чую, які він пише пісні,
і усвідомлюю: я ніколи не стану великим ліриком,
у мене талант тільки до випивки.
- Саме так.
Так, але він не пише музики, хіба ні?
Це неможливо...
Отож...гмм...
- Які книги ви пишете?
- Я...я...я працюю над...гм...
Де я?
О, перепрошую. Ви не знаєте господаря?
Друзі зібралися на вечірку Жана Кокто.
Гей, пані. Що...
Ви жартуєте з мене?
Я знаю, що ви думаєте.
Це нудно. Я згодна!
Я готова іти. Ходімо до Бріктопс!
- Бріктопс?
- Мені нудно! Йому нудно! Усім нам нудно.
Нам. Усім. Нудно.
Ходімо до Бріктопс.
Чому б не покликати Коула і Лінду і...гм...
ее...Ґіле? Ти ідеш?
["You've Got That Thing" Коула Портера]
♪ Ти маєш те - Ти маєш те ♪
♪ Те, що змушує птахів забути про спів ♪
♪ Так, ти маєш те, певна річ ♪
♪ Ти маєш той шарм, м'який шарм, ♪
♪ що змушує молодих фермерів покинути ферму ♪
♪ ["La Conga Blicoti" Жозефіни Бейкер] ♪
Це один із найкращих закладів у Парижі.
У них чудовий "віскі сауер".
Bon soir, tous le monde!
(Доброго вечора всім!)
Un peu tir de bourbon, s'il vous plaіt.
(Келишок бурбону, будь ласка.)
Вітання.
Вибачте.
Я пив сьогодні все підряд.
Отож, це письменник. Гмм...Ґіл. Так?
- Ґіл... Ґіл Пендер.
- Ґіл Пендер.
Гемінгвей.
Гемінгвей?
Тобі сподобалася моя книжка?
Сподобалася? Неймовірно сподобалася!
Всі ваші твори.
Так, це була хороша книжка,
бо це була чесна книжка
про те, що війна означає для людини.
І немає нічого прекрасного і благородного
у тому, щоб помирати у грязюці,
хіба що ти помираєш красиво,
тоді це не тільки благородно, а й сміливо.
Ти читав мою історію?
Яка твоя думка?
У ній було щось хороше, але вона незавершена.
- Я думала, вона тобі зовсім не сподобається.
- Дорога, ти надто чутлива.
Тобі сподобалася моя історія, але він мене ненавидить!
Будь ласка, старий, не ускладнюй все.
Я знервована.
Мені вже не подобається атмосфера тут.
Ах! Куди ти йдеш?
Para reunirse con mis amigos en Saint-Germain.
(Зустрітися з друзями на Сен-Жермен.)
- Він іде на Сен-Жермен. Я іду з ним
- Зелдо, кохана...
Якщо залишишся тут і питимеш з ним,
я піду з тореадором.
Ти відведеш її додому у розумний час?
- Я божеволію від цієї жінки.
- Вона захоплююча
і талановита.
Цього місяця це писанина.
Минулого місяця було щось інше.
Ти письменник. Тобі потрібен час щоб писати.
А не це дуркування.
Вона вимотує тебе, бо весь час змагається.
Ти не згоден?
Я?
Та скажи, ради Бога! Я запитую, чи мій друг
не робить трагічної помилки.
Чесно кажучи, я не дуже добре знаю Фітцджеральдів.
Ти письменник. Ти спостережливий.
Ти був з ними усю ніч!
Може, не будемо публічно обговорювати
моє особисте життя?
Вона заздрить його дару.
А він чудовий. Рідкісний.
- Тобі подобається його робота? Можеш розказати.
- Припини! Припини.
Тобі подобається Марк Твен?
Піду знайду Зелду.
Мене мучить думка, що вона з тим іспанцем.
Дозвольте?
Так, я дійсно великий шанувальник Марка Твена.
Думаю, можна навіть стверджувати,
що вся сучасна американська література
походить від Гекльберрі Фінна.
- Займаєшся боксом?
- Ні. Справді. Ні.
Що ти пишеш?
- Роман.
- Про що?
Про чоловіка, який працює у магазині
старих речей.
Що це ще за магазин такий?
Магазин, де продають спогади.
і... Це звучить жахливо?
Ніщо не жахливе, якщо історія правдива.
Якщо проза чиста і чесна
і утверджує красу і відвагу.
Нічого подібного.
Чи можу я попросити вас про
найбільшу послугу у світі?
- Про що?
- Ви б не могли його прочитати?
- Твій роман?
- Так, це
400 сторінок, я просто шукаю
чиєїсь думки.
На мою думку, він паршивий.
Ви ж іще не читали його.
Якщо він поганий, то він мені не
подобається, бо мені не подобається
погана писанина,
а якщо він гарний, то я заздритиму, і він ще
більше мені не подобатиметься.
Не питай думки в іншого письменника.
Ага. Ну це просто...
Ви знаєте що це?
Я попомучився,
довіряючи комусь, щоб він його оцінив.
Письменники завжди суперники.
Я не збираюся змагатися з вами.
Ти занадто самокритичний.
Це не по-чоловічому.
Ти письменник, заявляй про себе
як про найкращого письменника!
Але ти не найкращий, поки тут я.
Ну хіба що одягни рукавички і ми це з'ясуємо.
Не варто.
Гей, я не читатиму твого роману,
але от що я зроблю.
Так?
Я віднесу його Гертруді Стайн.
Тільки їй я довіряю зі своєю писаниною.
Ви покажете мого романа Гертруді Стайн?
- Давай його сюди.
- Я принесу його.
- Вона завтра повертається з Іспанії.
- Чудово.
Я зроблю це.
Я...
Не можу передати вам, наскільки я схвильований!
Це такий шанс!
Серце з грудей вискакує!
Я принесу його і повернуся.
Хо-хо, Ґіле!
Легше сприймай усе!
У тебе була чудова ніч.
Фітцджеральд. Гемінгвей!
Боже!
Ти повинен...
Добре, ми не домовилися,
де маємо зустрітися.
Добре, що ти учора не пішов.
Тобі б не сподобалися музика і натовп,
а я розважилася.
Про що ти думаєш?
Ти наче спиш.
Якби я сказав тобі, що провів
минулу ніч з Ернестом Гемінгвеєм
і Скоттом Фітцджеральдом,
що б ти сказала?
- Про оце ти мариш?
Твоїх літературних ідолів?
Так, але я не марю...
Що це означає?
Якби я був з Гемінгвеєм і Фітцджеральдом,
і Коулом Портером.
Я б запідозрила пухлину в мозку.
І коли я кажу тобі, що Зелда Фітцджеральд
саме така,
якою ми її знаємо з книжок і статей.
Знаєш, така чарівна, але трохи шалена.
Вона недолюблює Гемінгвея.
І Скотт знає, що Гемінгвей має рацію щодо неї,
Знаєш, на які конфлікти веде його любов до неї!
Ну ж бо! Вставай! Треба
кидати базікати,
бо спізнимося.
Знаєш, я не збираюся...
Думаю, залишуся тут і попрацюю
над романом,
бо треба дещо відшліфувати.
Ні. Можеш зробити це пізніше.
Мама сказала, можна скористатися її знижкою. Вставай!
Поглянь сюди, Інес.
Вони будуть прекрасними у пляжному будиночку
в Малібу.
- Combien, monsieur? (Скільки, мсьє?)
- Dix-huit mille. (18,000)
- Merci. (Дякую.)
- Що це?
Вигідна покупка за $18,000.
$18,000 за це?
О, чекай. Це євро, тобто ще більше.
- Тобто 20. $20,000.
- Навіть більше. Ага.
Я знаю, але щось подібне вдома
не знайдеш.
- Вона має рацію, Ґіле.
- Я знаю, але ми ще не знайшли будинку,
ми намагаємося економити, щоб мені не
доводилося братися за погані заробітки.
Ну, отримуєш те, за що платиш.
- Гарно.
- Дешеве є дешеве.
Добре, народ, не хочете прогулятися назад?
Прогулятися? Ні, починає дощити.
Буде чудово прогулятися під дощем!
Це прекрасно!
Немає нічого прекрасного у тому,
щоб гуляти під дощем.
Ні, не забувай.
Ти сьогодні запрошений на вечерю.
О, так. Чудово.
А потім у мене для тебе великий
сюрприз після вечері.
- Що? Ні. Я не люблю сюрпризів.
- У мене неймовірний... Повір мені, тобі сподобається.
- Що це?
- Ти впевнена, що не любиш гуляти під дощем?
Це наш останній шанс.
Надворі не так і погано.
Гаразд.
Я не розумію.
Що ми робимо?
Ти змусив нас поспіхом повечеряти,
тато не закінчив свої профітролі.
Профітролі? Зараз ти переживеш
найнеймовірнішу пригоду свого життя!
- Де?
- Ще трішки, Інес, будь ласка.
- Чому ти носиш за собою рукопис?
- Ти побачиш, і тоді
у тебе рот від подиву відкриється.
Добре. Не буду нічого приховувати,
отож, якщо я кажу, що це неймовірно,
це...
- Добре.
- Я просто не розумію!
- Я знаю. Тобі цікаво, чому я дивно поводився весь день?
- Так.
- Ну, зараз ти дізнаєшся,
і коли ти дізнаєшся, то тебе ще більше
здивує те, що я не поводився дивніше.
- Це дуже...
- Я знаю. Я знаю.
Я не знаю, до чого ти ведеш,
але неймовірну пригоду я уявляю не так.
Я втомилася від спортзалу і масажу,
тому сяду в це таксі.
- Таксі!
- Інес, зачекай!
- Давай ще трохи зачекаємо.
- Послухай,
хочеш гуляти вулицями Парижа вночі -
будь ласка. Гуляй.
Але я саме читаю класну книжку, яку мені дала Керол.
Будь ласка, ще 10 хвилин і йдемо додому.
Якщо я спатиму, коли ти повернешся,
не буди.
Що я роблю не так?
А може, вона має рацію
і мені слід сходити до невропатолога.
Добре, ти пішов з дегустації вин
трохи п'яний, але все було під контролем.
Але все, ідеш сам...
Це те саме місце...
Може, це буває тільки раз.
Годинник пробив північ...
Здрастуйте!
Мої вітання, пане Гемінгвей. Ось.
Дозвольте застрибнути.
Завдання було взяти пагорб.
Нас було четверо.
П'ятеро, якщо рахувати Вісенте,
але йому гранатою відірвало руку.
Він не міг боротися, як тоді, коли я вперше
його побачив.
Тоді він був молодий і сміливий.
І пагорб був просочений водою від дощів,
пагорб спускався до дороги,
а на дорозі було багато німецьких солдатів.
Задум був накинутися на першу групу,
якби усе вийшло, ми б затримали їх.
- Ви боялися?
- Чого?
Смерті?
Ти ніколи не писатимеш добре,
якщо боятимешся смерті.
- Справді?
- Так. Я б сказав, що ймовірно...
Може, мій найбільший страх.
Ну, таке було з усіма до тебе.
І буде з усіма після тебе
- Знаю. Знаю.
- Ти колись кохався із дійсно чудовою жінкою?
Насправді моя наречена досить сексуальна.
Коли ти кохаєшся з нею, то відчуваєш
справжню, прекрасну
пристрасть і хоч на мить втрачаєш
страх смерті?
Ні. Такого не буває.
Я вірю, що справжня любов
дає відстрочку від смерті.
Уся ницість походить від відсутності любові
або від недосконалої любові.
І коли смілива, справжня людина
дивиться Смерті в обличчя,
як ті мисливці на носорогів, яких я знав,
чи Бельмонте, який справді сміливий.
Це тому що вони люблять із достатньою пристрастю,
щоб вигнати смерть зі свого розуму,
поки вона не повернеться, як і до всіх людей.
І тоді треба знову добре кохатися.
Подумай про це.
- Еліс! Як ся маєш?
- Здоров!
Добре? Добре. Ах, вона тут. Іди за мною.
- Non. Je ne suis pas d'accord.(Ні. Я не згодна.)
- Mais pourquoi? (Але чому?)
Parce-que... (Тому що...)
Це Ґіл Пендер, міс Стайн.
Він молодий американський письменник.
Я думаю, вам слід познайомитися.
Я рада, що ви тут.
Ви б могли допомогти вирішити, хто
з нас має рацію, а хто ні.
Я саме казала Пабло, що цей портрет
не відображає Адріану.
У ньому є універсальність, але не об'єктивність.
Non, non, non. Vous ne le comprenez pas correctement.
(Ні, ні, ні. Ви неправильно розумієте)
Connaisez pas Adriana. Regardez...
(Ви не знаєте Адріану. Погляньте...)
Regardez le mouvement, le tableau.
(Погляньте на рух, на картину.)
C'est exactement ce qu'elle reprеsente!
(Це саме те, що вона репрезентує!)
Non. Tu n'as pas raison.(Ні. Ти помиляєшся.)
Поглянь, як він її зобразив:
вона стікає сексуальними натяками,
задушливо плотська,
хоч і красива, але
але це тонка краса, прихована чуттєвість.
Я хочу спитати, яке твоє перше враження
від Адріани?
Винятково мила.
Belle, mais trop subtile. Plus implicite, Pablo!
(Прекрасна, але надто ніжна. Чіткіше, Пабло!)
Маєте рацію, міс Стайн.
Звичайно...гм...
Ви бачите, чому він втратив об'єктивність.
Він намалював дівицю з Пляс Пігаль.
Шльондру зі звірськими апетитами.
Non, non! C'est ce qu'elle vraiment si vous la connaissez!
(Ні, ні! Все правда, якщо ви дійсно її знаєте!)
Так, avec toi, au privе,
(Так, з тобою, сам на сам,)
бо вона твоя коханка,
а ми її з того боку не знаємо!
Отож, ви судите її з обивательської точки зору
і перетворюєте на об'єкт задоволення.
- Це більше натюрморт, ніж портрет.
- Non.
Non. Non. Je ne suis pas d'accord.
(Ні. Ні. Я не згоден.)
А про що та ваша книжка, про яку
мені казали?
Це вона?
- Так, це...гм...
- Я погляну.
Гемінгвею, ти її читав?
Ні, це я залишаю тобі.
Ти завжди добре судила мої роботи.
" "З минулого" - це назва магазину,"
"а його товари складаються зі спогадів."
"Що було прозаїчним і навіть вульгарним
для одного покоління"
"самі лише роки"
"перетворили у магічне й витончене."
Мені подобається.
Я вже хочу це прочитати.
Зачепило!
Почну сьогодні,
але спочатку нам з тобою треба
дещо обговорити.
Я два місяці чекала відповіді
від того видавця.
Я надіслала йому той твір,
який ми з тобою вибрали плюс іще чотири,
плюс ще чотири коротших твори.
І я дала йому копію...
- Все-таки два місяці й ні слова.
- Гаразд.
Отож, вас справді зацікавили ці вступні слова?
О, минуле завжди мене притягувало.
Мене теж.
Дуже притягує.
Я завжди кажу, що народився занадто пізно.
Mmm. Moi aussi.
(Гмм. Я теж.)
Як на мене, la Belle Еpoque Paris
був би чудовим.
- Справді? Кращим, ніж зараз?
- Так.
Зовсім інші відчуття,
ліхтарі, кіоски,
коні й екіпажі
і ресторан Maxim's тих часів.
Ви дуже добре говорите англійською.
- Ні, не дуже.
- Ні, добре!
Як давно ви зустрічаєтеся з Пікассо?
Боже, я щойно сказав це?
Перепрошую?
Я не хотів...Не хотів пхати свого носа....
Ви народилися в Парижі?
Я народилася в Бордо.
Сюди переїхала вивчати моду.
Але ви не хочете цього слухати.
Ні, хочу.
Продовжуйте.
Ви переїхали сюди вивчати моду...
Я...приїхала сюди навчатися у Коко Шанель
і закохалася в Париж,
а також в
чорноокого навіженого єврейсько-італійського
художника.
Я знала, що в Амедео є інша жінка, але переїхала
в його квартиру, коли він попросив,
і це були чудові шість місяців.
М..M...Модільяні?
Ви жили з...
Ви жили з Модільяні?
Ви мене запитували,
от я і розповідаю вам свою сумну історію.
У Брака була іще одна жінка.
Багато жінок.
А зараз
із Пабло.
Тобто він одружений,
але...
все якесь невирішене.
Я не уявляю, як жінка може з ним жити.
З ним дуже важко.
Боже, ви піднесли "art groupie"
до цілком нового рівня!
- Перепрошую?
- Нічого. Я просто говорив...
Але розкажіть мені про себе.
- Що? Ну, що я можу сказати...
- Отже, ви приїхали у Париж писати?
Бо, розумієте,
зараз багато американців відчувають
потребу сюди приїхати.
Чи Гемінгвей не привабливий?
Мені подобається, як він пише.
Знаю. Власне, я тут тільки подорожую.
О, ви повинні залишитися тут.
- Справді?
- Так. Це прекрасне місто для
письменників, художників.
- Я знаю. Я хотів би, але це не так просто.
І
я закохана шалено у вашу книжку...
- Правда?
- ...отож, я хочу почути її всю.
- Вам справді подобається? Бо для мене це досі несерйозно...
- Пендер?
- Так, ходімо на Монмартр. Вип'ємо, добре?
- Гм...так.
Ми обговоримо вашу книжку, як тільки я її прочитаю.
Де я вас можу знайти?
А чому б мені іще раз не зайти, щоб ви мене
не шукали, якщо це вас влаштує?
- У нас гостинний дім.
- Ідете з нами?
Хотів би.
Не можу, але
сподіваюся, ще побачимося.
Було б чудово.
- Ходімо!
- Колись я планую вкрасти вас у цього генія,
який чудовий, але не Міро.
Я Ґіл Пендер.
Я був із Гемінгвеєм і Пікассо.
Пабло Пікассо й Ернестом Гемінгвеєм.
Я Ґіл Пендер із Пасадени!
Бойскаут-вовченя. Першокурсником завалив англійську.
А тепер роман старого Ґіла Пендера
читає Гертруда Стайн.
Хлопче, та дівчина була така...
чудова.
Шкода, що ви удвох не пішли з нами
в кіно учора,
Ми бачили дуже кумедний американський фільм.
Хто був у ньому?
О, я не знаю.
Я забула ім'я.
Чудовий, але швидко забувається.
Схоже на кіно, яке я вже бачив.
Може, я писав до нього сценарій.
Ну, я знаю, воно було ідіотське й інфантильне,
цілком позбавлене дотепності й правдоподібності,
але я і Джон сміялися попри те.
- Ми тут уже були?
Тобто?
Коли ти повернувся минулої ночі?
Не так і пізно...гм...
Я був...гм...
Я вважаю, що ці опівнічні прогулянки
корисні для моєї творчості,
без денного сум'яття.
Можливо, я трохи прогуляюся
сьогодні вночі.
- Ну, побачимо.
Так. Побачимо.
О, поглянь на ці чудові скляні фігурки.
["Ти робиш щось зі мною" Коула Портера]
♪ ...що просто інтригує мене ♪
♪ Скажи мені, що це має бути ♪
♪ Ти можеш гіпнотизувати мене ♪
Vous aimez?
(Вам подобається?)
Так. Дуже гарно.
- О. Ви американець.
- Так.
Вам подобається Коул Портер?
Так. Я великий шанувальник.
Мені подобається уявляти,
що я належу до кола Коула й Лінди.
Я жартую.
Дуже мила лірика.
- Дуже цікава.
- Чарівна.
Ґіле?
- Ґіле? Агов.
- Ага? Так.
- Так. Ходімо.
- Ми ідемо?
Так. Зустрічаємося з Полом і Керол
у музеї для приватних виставок.
- Гаразд. Так. Добре.
Знаєш, Пол, виявляється, експерт із Моне,
тому це для тебе буде корисно, я думаю.
Ага. Добре.
Займемося культурною програмою.
Нашарування кольорів дивовижне.
Цей чоловік був істиним батьком
абстрактного експресіонізму.
Забираю свої слова назад.
Може, це був Тернер.
Тобто мені подобається Тернер,
але я вважаю це...
надзвичайним.
Якщо я не помиляюся,
йому знадобилося 2 роки, щоб це завершити.
Він працював за межами Живерні,
де він часто...
Я чув, що Моне часто пробував...
Тсс! Я хочу послухати Пола.
Ну, його часто навідував Кайбот,
художник, якого, на мою думку, недооцінювали.
Ах. Зараз.
Ось чудова картина Пікассо.
Якщо я не помиляюся, він намалював
це надзвичайний портрет своєї
французької коханки
Мадлен Бріссу в 20-х.
Поле, я з тобою не згоден.
- Справді.
- Ґіле, просто послухай.
Може, чогось навчишся.
Добре, але якщо я не помиляюся,
це була невдала спроба зобразити
молоду француженку на ім'я Адріана,
із Бордо, якщо я добре пам'ятаю історію мистецтва,
яка приїхала у Париж вивчати костюм
для театру.
Я певен, що у неї були стосунки з Модільяні,
потім Браком,
Отак Пабло й зустрів її.
Пікассо.
І звичайно, у цьому портреті
ви не побачите ніжності
і її краси.
Вона була просто неперевершена.
Що ти курив?
Я б не сказав, що ця картина казкова,
це швидше обивательське твердження
про те, як Пабло бачить її. Бачив.
Його відволікав той факт, що вона
була вулканом у сукні.
Занадто багато для мене.
Куди це Ґіл бігав?
Працювати.
Гуляв Парижем. Ну,
те, як місто освітлене вночі, очевидно
надихає його, отож...
Але все нормально, я ходжу танцювати з Полем.
Де Керол?
Гм... вона у ліжку, з'їла несвіжу устрицю,
отож, побачимося пізніше.
Дякую за обід, татку.
Бувай, дорогенька.
Як ти думаєш, куди Ґіл ходить щоночі?
Ти чув, що вона сказала.
Він гуляє для натхнення.
- Ти скептичний.
- Ні.
Я бачив, скільки він заробляє,
але іноді мені здається,
йому... чогось бракує,
і мені не подобається це його зауваження про
чаювання республіканців.
Вони пристойні
люди, що намагаються повернути країну.
Вони не фашисти-підпільники чи
дурнуваті зомбі.
Ти чула, як він сказав?
Та все ж я думаю, що твоя ідея
стежити за ним
не дуже практична.
- Чому?
Я хотів би знати, куди він ходить щоночі.
Ну, ми знаємо одне:
він не ходить танцювати.
Ой! Вибачте!
- Цей джентльмен до вас чіпляється?
- Привіт, Ґіле!
Агов! Як справи?
Сподівався тебе зустріти.
- Яка чудова вечірка!
- Так.
- Приємно тебе тут бачити.
- Дякую.
О, Дельфіна?
- Ґіле, ми наздоженемо пізніше, гаразд?
- Певна річ.
Bon soir, Madame.
(Доброго вечора, мадам.)
- Який сюрприз!
- Як нам пощастило.
Я був у Гертруди Стайн,
вона майже дочитала мій роман,
і я надибав оцього хлопця.
Здається, це Арчібальд МакЛіш.
Він каже, що іде сюди,
тож ходімо. О, я не хочу без запрошення
з'являтися до Фітцджеральдів,
але потім він сказав, що ти будеш тут.
Ти і Пабло, і...
О, Пабло вдома.
- Ми трохи... посварилися.
- О ні!
- Ти, здається, танцював із Джуною Барнс.
- О так!
Чекай. То була Джуна Барнс?
- Так.
- Ого. Не дивно, що вона хотіла вести.
Хіба не прекрасне місце,
щоб організувати вечірку?
- Чудове!
- Тільки Фітджеральди це зможуть!
- Хочу тобі дещо показати. Ходімо.
- Гаразд.
- Отож, як там книжка?
- Читається. Так!
Поглянь!
- Ого!
- Це з початку століття.
Адже прекрасно?
Це мій улюблений час.
Мені так воно подобається.
Усе було просто досконале.
Приємно бачити тебе сьогодні увечері.
- Я сподівався...
- Так приємно тебе зустріти!
Voilа, ma petite Adriana!
(Ось вона, моя крихітка Адріана!)
Ця маленька паризька мрія,
просто ходяче свято.
Запам'ятай мої слова.
Я вкраду тебе
у того волоцюги з Малаги
так чи інакше.
Між Бельмонте і мною кого б ти вибрала?
Vous еtes tous deux parfaits.
(Ви обоє досконалі.)
Але він сміливіший.
Він дивиться в обличчя смерті частіше,
і якщо прямо, то коли ти вибереш його,
я буду розчарований, але зрозумію.
Ella ha elegido Pablo.
(Вона вибрала Пабло.)
Так, вона обрала Пікассо,
але Пабло думає,
що жінок можна тільки малювати
чи спати з ними.
А ти як думаєш?
Я думаю, що жінка рівна чоловікові
за відвагою.
Ти коли-небудь стріляла
в атакуючого лева?
Ніколи.
Хочеш відчути, як це?
- Не думаю.
- Ти коли-небудь полювала?
- Ні.
- А ти?
Тільки у магазині.
Tomémonos otra copita.
(Вип'ємо ще щось.)
Знаєш, тут так шумно, може,
підемо в інше місце,
де ми могли б одне одного чути?
- Звичайно! Бувайте.
Хто хоче бійки?
Сподіваюся, між тобою і Пабло
нічого серйозного не було.
У нього часто змінюється настрій.
Він власник.
Митці як діти.
Ну, я думаю, ти розумієш,
чому усі ці художники хочуть тебе малювати,
бо у тебе одне із найкращих облич на світі.
- Це так цікаво...
- Так?
- Ти теж цікавий. Як втрата.
- Втрата?
Ну, так я втрачений.
Розкажи мені більше про свою книжку.
Моя книжка це ніби...
Знаєш що?
Не хочу сьогодні говорити про свою книжку.
Просто хочу гуляти з тобою Парижем.
Я все забуваю, що ти турист.
Це м'яко кажучи.
Я ніяк не вирішу,
чи Париж красивіший удень чи вночі.
І не зможеш.
Не можна вибрати одного. Тобто
я можу тобі дати найпереконливіші
аргументи щодо обох варіантів.
Знаєш, я іноді думаю:
"Як може будь-хто запропонувати
книгу, картину чи симфонію
чи скульптуру, яка могла б
змагатися з великим містом?"
Не можна, бо якщо озирнутися навколо,
то кожна...
кожна вулиця, кожен бульвар
має свою особливу мистецьку форму.
А коли подумати, що в холодному,
жорстокому, беззмістовному всесвіті
існує Париж із його вогнями...
Тобто на Юпітері чи Нептуні
нічого не відбувається,
але з космосу можна побачити
ці вогні,
кафе, як люди п'ють і співають...
Тобто з усього, що ми знаємо,
Париж найгарячіше місце на землі.
- Vous еtes un poеte.(Ви поет.)
- Ой, припиніть.
Це просто... Ви дуже добрі,
але я не назвав би свою балаканину поетичною.
Хоча це мені приємно.
Подобається котрась?
Так. Мені соромно визнати,
що мене усі вони приваблюють.
Мені подобаються дешеві дівки.
Саме тому я такий обмежений.
Коли я була в католицькій школі,
на одних вихідних
ми з сусідкою по кімнаті заплатили
дівчині з Пігаль
за те, що прийшла і навчила нас
своїх трюків.
- Чесно?
- Так.
Ого. Це...
Це...Це...
Я подумаю про це.
Мені подобається з вами гуляти.
- Ви чудово виглядаєте.
- Дякую.
Боже, невже це та, хто я думаю?
Що вона тут робить, дивлячись у воду?
О Боже!
Зелдо, що ви робите?!
- Будь ласка. Я не хочу жити!
- Припиніть!
- Що сталося?
- Скотт і його прекрасна графиня.
Цілком очевидно, що вони шепталися
про мене,
і чим більше вони напивалися,
тим більше він у неї закохувався!
Скотт любить тільки вас.
- Це я можу сказати вам з цілковитою певністю.
- Ні.
- Я йому набридла!
- Ви помиляєтесь. Ви помиляєтесь. Я знаю.
- Як?
- Повірте. Я знаю.
- Іноді просто відчуваєш людину і я...
- Шкіра болить!
- Що ви маєте на увазі?
- Я не хочу... Я ненавиджу свій вигляд!
Не робіть цього!
- Ось. Візьміть.
- Що це?
Валіум.
Вам стане краще.
- Ви носите ліки?
- Зазвичай ні.
З тих пір, як я заручився з Інес,
у мене бувають напади паніки,
але сподіваюся, вони згаснуть після весілля.
Я ніколи не чула про валіум.
Що це?
Це...ліки майбутнього.
Ви ніколи не говорили, що одружуєтесь.
Так. Розумієте,
це ще....
справа майбутнього.
- Тоді щасти вам з книгою й одруженням.
- Дякую.
Думаю, вам сподобалася б Інес.
У неї ...
дуже гостре почуття гумору, і
вона приваблива. Ми не погоджуємося
в усьому...
але в основних речах - так.
Так, а може,
а може, тільки в дрібницях.
Іноді ми не зовсім згоджуємося
у суттєвих речах.
Вона хоче жити в Малібу, і щоб
я працював у Голлівуді, а....
Але ми обоє любимо
індійську їжу.
Не всю індійську їжу, а...
ну ...хліб піта.
Нам обом подобається хліб піта.
Здається, він називається наан.
Мені треба йти.
Мене чекає Пабло.
- Ходімо. Я проведу вас додому.
- Ні. Ні. Ні.
Допивайте.
Я живу за рогом.
- Ні. Ходімо. Я не збираюся...
- Ну, мені...мені...подобається бути самій,
але дякую за вечір.
Бувайте.
Monsieur? C'est un dommage.
(Мсьє? Шкода.)
C'est un dommage.
(Шкода.)
Ми зустрічалися сьогодні раніше...
На вечірці!
Dalі, sі?
(Далі, так?)
- Так...
- Далі!
- Я пам'ятаю!
- Далі. Так.
Un bouteille de vin rouge!
(Пляшку червоного вина!)
Цього не може бути...
Так....
Отже?
Un autre verre pour monsieur, s'il vous plaіt.
(Ще одну склянку для цього чоловіка, будь ласка.)
Мені подобається мова!
Французька!
Офіціанти? Ні.
Вам подобається форма носорога?
Носорога? Гмм...
Ніколи про це не думав.
Я малюю носорогів.
Я малюю вас.
Sі. Ваші сумні очі.
Ваші великі губи, які тануть над гарячим піском,
з однією сльозою.
Так! А у вашій сльозі інше обличчя.
Обличчя Христа!
Так, у носорозі.
Так. Я, мабуть, виглядаю сумним. Я в...
дуже заплутаній ситуації.
Diablo...Luis! Oye, Luis!
(Дідько. Луїс! Агов, Луїс!)
Мої друзі.
Це... Сеньйор Бунюель.
- Бунюель?
- Сі. Бунюель...і...Містер Мен Рей.
- Мен Рей? О Боже!
- А це хто?
Це Пен-дер. Пен-дер.
Пендер!
- Так. А я Далі!
- Далі. Так.
Ви повинні пам'ятати.
Пендер у заплутаній ситуації.
Звучить божевільно.
Ви подумаєте, що я п'яний, але
мені треба комусь сказати.
Я з...
іншого часу. Іншої ери.
Майбутнього. Добре? Я із...
другого тисячоліття.
Я сів у машину і ковзнув крізь час.
Саме так.
Ви живете у двох світах.
- Отож, я не бачу нічого дивного.
- Чому?
Та ви ж сюрреалісти!
Але я нормальний хлопець.
В одному житті
я заручений, щоб одружитися з жінкою,
яку люблю.
Щонайменше я думаю, що люблю її.
Боже! Краще б я її любив!
Я одружуюся з нею!
Носоріг кохається,
вилазячи на самку.
Але...
чи є різниця
у красі між двома
носорожихами?
А є інша жінка?
Адріана. Так, і мене...
дуже тягне до неї.
Я вважаю її дуже привабливою.
Проблема в тому, що інші чоловіки -
великі художники - генії -
теж вважають її привабливою,
а вона їх.
Отак...
Чоловік закоханий у жінку з іншої ери.
Я бачу фотографію.
Я бачу фільм.
Я бачу нездоланну проблему.
Я бачу...
...носорога.
Ти щось написав минулої ночі?
Так... Я....
Я починаю думати, що моя книжка, можливо,
занадто реалістична.
Мені бракує можливостей дати
своїй уяві
збожеволіти і не бути такою логічною.
- Чому ти завжди так гарно виглядаєш уранці?
- Ні. Ні. Ні. Ні!
- Нам треба одягатися!
- Тільки секундочку!
Ходімо! Я пекельно працював.
Я це зробив, але
більше встояти перед тобою не можу.
Ти така спокуслива уранці.
Пол сказав, що нам треба поїхати за місто.
Знаєш? Він сказав, що поведе нас
на ланч у маленький готелик.
Але якщо не хочеш їхати, не їдь.
Я не пропущу цього через тебе.
Здрастуйте! Bonjour!
- Здрастуйте! У мене до вас одне запитання щодо Родена.
- Здрастуйте.
Гаразд, тепер я розумію, що він любив свою
дружину,
а також любив свою коханку.
- Так.
- Але ви вважаєте, це можливо
любити двох жінок одразу?
Ну, він любив їх обох, але по різному.
Розумієте...
Це дуже...
Це дуже по-французьки.
Ви, народ...
ну, знаєте...набагато...
набагато розвиненіші у цій сфері,
ніж ми.
Ви мене пам'ятаєте?
Я був у...
був у групі, що...
- Так!
Групі з педантичним джентльменом.
Педантичним? Так.
Це підходяще слово.
Ось ... його фото.
Я хочу знати, куди він ходить щоночі.
А що ви підозрюєте? Гм?
Він заручений з моєю дочкою.
Щоб одружитися. Я хочу впевнитися,
що вона робить правильний вибір.
Звичайно, обачність дуже важлива.
Ну, тоді ви прийшли куди треба, мсьє.
Мсьє Тісран особисто стежитиме за
джентльменом,
і повідомлятиме про його нічні прогулянки.
Стоп, стоп, стоп! Агов!
Гей! Дякую, що зупинилися.
- Ґіл Пендер.
- Том Еліот.
Том Еліот?
Том Стернз Еліот?
T.С. Еліот? T.С. Еліот?
- Пендер.
- Пруфрок для мене як мантра!
Гаразд. Вибачте. Вибачте.
Послухайте. У місці, звідки я прийшов,
люди вимірюють свої життя ложками кокаїну.
- Здрастуйте? Місіс Стайн?
- О, Пендер.
Поговоримо про вашу книжку, коли я
її дочитаю.
Ми якраз посеред невеликої
особистої кризи.
О, гаразд. Мені прийти ще раз?
Не хочу заважати.
Ні, це не секрет.
Адріана покинула Пабло і полетіла
до Африки разом з Гемінгвеєм.
Sabía que tenía obsesión con este fanfarrón!
(Я знав, що ця одержимість буде так мучити!)
Ya hemos hablado de todo esto!
(Ми говорили про все це!)
Estoy segura de que ella regresará muy devoto.
(Я певна, що вона поверненться назад дуже віддана.)
Muy devoto. Він узяв її полювати на куду,
але вона до нього повернеться.
Виття гієни уночі, коли намагаєшся заснути
у наметі, доводить тебе до божевілля.
Гора Кіліманджаро - не Париж.
- Ви кажете, що він узяв її на Кіліманджаро?
- А тепер щодо вашої книги.
Вона дійсно дуже незвичайна.
Тобто певним чином вона майже фантастична.
Ми усі боїмося смерті,
ставимо під сумнів своє місце у всесвіті.
Завдання митця - не піддаватися розпачу,
а знайти протиотруту порожнечі існування.
У вас чистий і живий голос.
Не будьте таким капітулянтом.
Скажи, нехай Ґіл візьме свій костюм,
у нас сьогодні буде офіційна вечеря.
Я насправді забула сказати.
Ґіл не їде до Мон Сен-Мішель.
Чому?
Я цього не розумію!
Бо він пише.
Він переписує.
Він переписує переписане, розумієте?
Він каже:
"Пікассо ніколи не виходив зі своєї студії".
Я сказала: "Ґіле, у тебе
немає нічого спільного з Пікассо".
А він просто подивився на мене.
Ну, він пропустить чудові вихідні.
["Зробімо це, закохаймося" Коула Портера]
♪ Саме тому це роблять птахи ♪
♪ Бджоли роблять це ♪
♪ Навіть освічені блохи роблять це ♪
♪ Зробімо це,
Закохаймося ♪
♪ В Іспанії вищі класи роблять це ♪
♪ Литовці і латвійці роблять це ♪
У вас є щось Коула Портера?
- Привіт.
- Здоров.
- Я пам'ятаю вас.
- Так?
- Він був вашим другом.
- Коул Портер? Так.
І не забувайте про Лінду.
Вона теж була другом.
- Ви усвідомлюєте, що я жартував?
- Так. Усвідомлюю
Ви молодий.
Так. Ви видаєтеся надто молодою,
щоб знати про його роботи.
Це тому що він писав багато пісень про Париж.
Так. Про що ж там було? Здається,
про те, що він закоханий у рідне місто.
- Ви парижанка?
- Так, мсьє.
"Так, мсьє". Називайте мене Ґілом.
- Що я вам винен?
- За це?
- Dix-huit Euros. (18 євро)
- Добре.
♪ Вустриці у Вустричній бухті роблять це ♪
♪ Зробімо це,
Закохаймося ♪
♪ Молюски з холодного Кейп Коду
проти волі роблять це ♪
♪ Навіть ліниві медузи роблять це ♪
♪ Зробімо це, закохаймося ♪
Ви можете це прекласти?
Ви говорите англійською?
Гаразд. Дякую.
"Той Париж існує,
і те що, хтось вибирає жити"
"в іншому місці на світі, завжди буде
загадкою для мене".
"Обід з...Обід із Пабло
та Анрі Матіссом".
"Пабло величніший митець,
але Матісс кращий маляр".
"Париж улітку.
Як це має бути,"
"коли сидиш навпроти коханої
людини в ресторані Maxim's..."
"його... гм... найкращих часів".
"Я закохана в американського
письменника, якого щойно зустріла".
"Його звуть Ґіл Пендер".
"Та магія, про яку говорять, сталася зі мною".
"Я знаю, що у мене закохані Пікассо і Гемінгвей,"
"але з якоїсь...непояснюваної..."
- непояснюваної...причини...серце має,
- Так. Так.
"Ґіл мене притягує".
"Може, тому що він видається наївним
і непереконливим".
"І як завжди у цьому сумному житті,"
"він має одружитися з жінкою на ім'я Інес".
"Мені снилося, що він прийшов до мене"
"і приніс мені невеликий подарунок.
То були сережки,"
"і ми кохалися".
Сережки...
Сережки....
Стоп! О Боже!
А що ви тут робите?
У тата болить в грудях.
- Правда?
- Так. Я певен, це просто розлад травлення.
- Не можна ризикувати.
- Знаєш, у нього була ангіопластика 3 роки тому.
Ага. Так.
У мене запхали зонд.
Велика справа.
- Зонд?
- Потрібен готельний лікар у кімнату 728, будь ласка.
Не викликайте лікаря!
Ґіле, чому ти так одягнений?
Я? Ні, ні, ні.
Я писав.
Трішки писав.
Ч...Ти одягаєшся і користуєшся
одеколоном щоб писати?
Ні, ні. Я заскочив у душ,
на секундочку. Знаєш, я краще думаю в душі,
там я отримую позитивно заряджені іони.
Отож, ми були на півдорозі до Мон Сен-Мішель,
коли тато просто...
він зблід, як привид.
- Це жахливо!
- Тобто це було так жахливо, що ми просто
розвернулися і поїхали назад.
- Так. Треба було.
Джоне, може, я чогось не знаю,
але ваш колір видається
мені нормальним, хоч я і не лікар.
- Все гаразд.
Я певен, це від яловичини по-бургундськи.
- Що то?
- Де?
- У твоїй руці.
- Нічого.
- То був подарунок!
- Я знаю. Знаю.
Тобто ні...але...так!
- Pour moi? (Для мене?)
- Так.
Це не...неймовірно....
Це з блошиного ринку.
- Можна я відкрию?
- Ні, ні, ні,
Люба, це для особливої вечері
тоді я тобі подарую.
- Це коштовності? Якщо це коштовності, то
сподіваюся, що мені до смаку, бо...
- Ну...
- ...те намисто з місячного каменю?
- Тобі не подобається місячний камінь?
Його недооцінюють, але він елегантний.
Ти так завжди кажеш.
Дешеве є дешеве, от що я завжди кажу.
Так. Ти не бачила цього намиста.
Я насправді ніколи й не носила його.
Я зараз тобі покажу. Ти одразу зрозумієш чому.
- Несподівано усі перейшли на місячний камінь.
- Ну...
- вони...
- Трохи простенькі.
Я думаю... Я думав тобі сподобається їх простота.
Так, от у чому проблема.
Вони занадто прості.
Ну, як мені знати?
Занадто прості.
Де мої сережки з перлами?
А ти їх брала з собою?
Навіть не пам'ятаю, чи ти їх пакувала.
Я їх носила!
Та ні.
Вони, мабуть, загубилися!
Обидві?
Ґіле, у мене проколені вуха.
Інес, я говорила тобі, тримай усе
в готельному сейфі!
- Думаєш, це покоївка?
- Це завжди покоївка.
Я знаю... я знаю, що бачила їх тут уранці.
Ну що ж, повідомлю про крадіжку одразу.
Бачиш, вона була нахабною учора,
коли я запитала про...
Стоп, стоп, стоп! Не будемо робити висновків,
добре?
- Не можна так просто звинуватити когось у крадіжці.
- Так, я хочу заявити про крадіжку.
- Тсс, Інес, ні!
- Ви б не могли покликати детектива?
- Пришліть його сюди. Дякую.
- Це вже перетворюється на цькування!
Не можна робити так з людьми!
Ні, можна, якщо вони украли.
Мені не сподобалася покоївка.
Вона мені не сподобалася із самого початку.
Вона була мила. Вона була приємна.
Вона була життєрадісна!
Ти завжди усіх виправдовуєш!
Тому тато і каже, що ти комуніст.
Bon soir. (Доброго вечора.)
Я лікар Жерар.
- Хочете ще води?
- Зі мною все гаразд.
- Він проходив ангіопластику.
- Вона мені була непотрібна.
Поглянь! Це вони?
Я не знаю.
- Де ти їх знайшов?
- Вони були у ванні.
- У ванні?
- Так. На раковині.
Якого чорта вони робили у ванні?
Я не знаю.
Вони просто...
Може, ти їх десь покинула,
коли знімала,
а покоївка підняла
і поклала там, щоб ми побачили.
Це було дійсно турботливо з її боку.
Я ніде їх не кидала.
Я б їх не кинула.
Важливо те, що їх не вкрали.
C'est l'un de vos meilleurs, jusqu'au prеsent.
(Це одна з ваших найкращих дотепер.)
J'ai parlе а Leo. Je pense qu'il va l'acheter
(Я говорила із Лео. Думаю, він її купить.)
О, Пендер!
Я саме говорила Матіссу,
що ми купимо одну з його картин
для персональної колекції.
Думаю, 500 франків буде справедлива ціна.
500 франків за Матісса?
Так, думаю звучить чесно.
Знаєте, я думав, може зможу вибрати 6 чи 7
картин.
- Що там?
- О.
Добре, я приніс переписані кілька
перших розділів книги,
і був би вам дуже вдячний, якби ви
сказали, чи рухаюся я у правильному напрямку.
- Залиште мені.
- Добре. Чудово.
Щось чути від Гемінгвея?
О, вони вже кілька днів як повернулися.
Подорож не вдалася.
Я знала, що вони одне одному не підходять.
Все скінчено. І з Пікассо теж.
Вона в "Дейролл" сама.
Сама?
Один із тих божевільних художників-
сюрреалістів одружується.
Вони роблять це там.
Вона буде рада побачити вас.
Eh bien, mes chers amies, je propose de porter un toast...
(Ну, дорогі друзі, пропоную вам підняти келихи за...)
О. Що ти тут робиш?
Прийшов знайти тебе.
- Дійсно?
- Так. Може, це звучить дивно,
скажемо так, але я, як письменник, добре
відчуваю вібрації від людей,
особливо від жінок.
Я відчуваю, що існують складні почуття,
можливо,
між тобою і мною.
А ти не збираєшся одружитися?
Ну, зараз усе повисло у повітрі.
Не знаю, що має статися.
Може, знайдемо інше місце,
щоб поговорити? Щось спокійніше?
- Звичайно.
- Ходімо.
О, містер Бунюель!
У мене чудова ідея для вашого фільму.
- Так?
- Група людей приходять на
дуже офіційну вечерю. У кінці вечері,
коли вони хочуть покинути кімнату, то не можуть.
Чому?
Здається, вони просто не можуть вийти.
- Але чому?
- Ну, momento,
коли вони змушені залишатися разом,
маска цивілізації
швидко розтає,
і вони залишаються такими,
якими насправді є - тваринами.
Але я не розумію.
Чому вони не виходять із кімнати?
Те, що я кажу, це просто матеріал для роздумів.
Хтозна.
Може, коли ви голитиметеся одного дня,
ця ідея розвинеться у вашій уяві.
Я не розумію.
Що тримає їх у кімнаті?
Що ти робиш?
Я не знаю!
Я відчув на хвилину,
коли робив це, що я безсмертний.
Але ти виглядаєш таким сумним.
Бо життя занадто загадкове.
Цей час, у якому ми живемо.
Усе так швидко летить.
Життя галасливе і складне.
Я завжди був логічно особою.
Я ніколи
ніколи не поводився божевільно.
Я не залишався тут.
Коли я вперше сюди потрапив,
я не намагався по справжньому стати письменником.
Я просто працюю на Голлівуд.
Не смійся. Я просто хочу...
Мені просто хочеться, щоб усе тривало.
- Ось.
- O!
O! Це...
Це надзвичайно!
Візьми. Одягни.
Вони такі гарні!
Поглянь!
Monsieur, Mademoiselle, on y va!
(Мсьє, мадмуазель, їдемо звідси!)
- Qui est vous? (Хто ви?)
- Allez monter. Nous allons trop ***. (Піднімайтеся. Ми спізнюємося)
- Allez!
- Швидше! Швидше!
O, mon Dieu,
це так прекрасно!
Це неймовірно!
Усі картини, що я бачила...
Ось вона: La Belle Еpoque!
Ого! Я не знав, що це у цьому місті!
Схоже, мені треба написати записку
у палату фінансів.
Bon soir!
(Добрий вечір!)
Bon soir! Bienvenue.
(Добрий вечір! Ласкаво просимо.)
Дякую.
Oh, mon Dieu! Quelle robe magnifique!
(О, Боже! Яка казкова сукня!)
Tellement avant-garde!
(Настільки авангардна!)
S'il vous plaіt, prenez un boire du champagne. C'est la fеte!
(Будь ласка, випийте шампанського. Це вечірка!)
Шампанське.
Чи це не прекрасно? Уперше, коли ми зустрілися,
я говорила тобі про це місце,
і Belle Еpoque,
і от ми тут!
Не знаю чому, але в мене таке відчуття...
Не знаю, ніби я не можу...
повірити в своє щастя.
Я можу. Я точно знаю, куди ми підемо далі.
Веди.
Поглянь!
О Боже!
Пабло так ним захоплюється!
- Мені треба привітатися.
- Ні, мабуть, не треба його турбувати.
- Ходімо зі мною! Я нервую.
- Справді? Гаразд.
Але ми знаємо, що він самотній чоловік.
- Я певна, він буде радий компанії.
- Добре, ходімо.
Мсьє Лотрек?
- Oui? (Так?)
- Bon soir. Nous sommes de grands amateurs.
(Добрий вечір. Ми ваші великі шанувальники)
- Merci, Madame. (Дякую, Мадам.)
- Pouvons-nous vous offrir un verre?
(Можна вам запропонувати випити?)
Je serais enchantеe. Prenez un siеge.
(Дуже приємно. Сідайте.)
Він просить сісти з ним.
Настільки я розумію французьку і жести.
Vous еtes Americain?
(Ви американець?)
Так, я американець.
Je vous devine а l'accent.(Я здогадався з акценту.)
- Так. Oui. Oui.
Vos dessins! Votre attention! Nous admirons tout que vous faites.
(Ваші малюнки! Ваша увага! Ми в захваті від того, що ви робите.)
- Мені теж подобаються ваші малюнки.
- Bon soir!
- Merci.
Savez que moi je prеsenter Monsieur Gauginі Monsieur Degas.
(Чи можу я відрекомендувати мсьє Гогена і мсьє Дега?)
- Bon soir.
- Enchantеe.
- Bon soir. Enchantеe.
- Поль Гоген.
- Так! Так! Так!
Бачите його скетч?
Сьогодні ніхто так не намалює.
Ні Пікассо. Ні Матісс.
Неймовірно. Parlez-vous anglais?
- Non, monsieur. (Ні, мсьє.)
- Il parle un petit peu.(Він трохи говорить.)
Non, non. Я добре говорю. Parle trеs bien. Bien oui. Tu veut voir?
(Ні, ні. Я дуже добре говорю. Звичайно. Хочеш почути?)
Ми з Дега щойно говорили, наскільки...
гм...це...cette...gеnеration est plus vide, et il manque d'imagination.
(...це покоління втрачене, йому бракує уяви.)
Він сказав...Він каже, що
це покоління втрачене і не має уяви.
Краще було жити під час...
la Renaissance.
Ні! Це і є золотий вік.
- Ні.
- C'est l'аge d'or!(Це золотий вік!)
Pas de tout. La Renaissance, c'est beaucoup mieux.
(Зовсім ні. Ренесанс набагато кращий.)
Qu'est-ce que vous faites dans la vie?
(Чим ви займаєтесь?)
J'еtudie la haute-couture.
(Я вивчаю високу моду.)
C'est pour сa vous еtes si elegante (Саме тому ви такі елегантні.)
Je comprends maintenant!
(Тепер я розумію!)
Les vеtements tres jeune.
(Одяг дуже молодіжний.)
Voulez vous de lui prеsenter а Richard?
(Ви б хотіли представити її Рішару?)
- Ah, oui! (О, так!)
- Ah, oui. Він хоче відрекомендувати тебе своєму
другові Рішару.
Він шукає когось, хто робив би костюми
для його балету.
Отже, vous intеresse?
(Отже, ви зацікавлені?)
- Костюми для балету?
- Так.
О Боже! Я...
Я не живу тут.
Тобто живу, але ні...
Краще не заглиблюватися в деталі. Ми...
Поки що ми тут заїздом.
Можна поговорити з тобою?
Permitеe?
(Дозвольте?)
Enchantе..
Ого, Гоген швидко загорівся.
Давай ніколи не повертатися в 20-ті!
- Про що ти говориш?
- Нам треба тут залишитися.
Це початок Прекрасної Епохи!
Це найкраща, найвеличніша ера,
яку переживав Париж.
Так, але 20-ті,
Чарльстон,
Фітцджеральди і Гемінгвеї?
Тобто я люблю цих людей.
Але це теперішнє.
Воно нудне.
Нудне?
Це не моє теперішнє.
Я з 2010-го.
Що ти маєш на увазі?
Я потрапив у 20-ті, так само, як ми
потрапили у 1890-ті.
Справді?
Я намагався утекти від свого теперішнього
так само, як і ти втекла від свого.
У золотий вік.
Певно, що ти не думаєш, що 20-ті -
золотий вік!
Ні. Для мене це саме так
Але я з 20-х і кажу тобі, що Прекрасна Епоха -
це золотий вік.
А поглянь на цих людей. Для них золотий вік -
це Ренесанс.
Знаєш, вони звикли до Belle Еpoque,
до картин
Тиціана і Мікеланжело.
А ті, мабуть, думали,
що життя було набагато кращим
за Хубілая.
Бачиш, я зараз починаю проникати в суть.
Не зовсім,
але це пояснює один мій тривожний сон.
- Який сон?
- У мене недавно був сон, у якому,
як у кошмарі,
у мене закінчився зитромакс.
Потім пішов до стоматолога,
а в нього не було новокаїну.
Розумієш, про що я?
У них немає антибіотиків.
Про що ти говориш?
Адріано, якщо ти тут залишишся,
і цей час стане твоїм теперішнім,
то скоро ти почнеш уявляти, що зовсім
інший час насправді твій
і що він - дійсно золота доба.
От що таке дійсність.
Вона не зовсім задовольняє,
бо життя не зовсім задовольняє.
Це проблема письменників.
У тобі так багато слів.
Але я більш емоційна,
і я збираюся залишитися
і жити у Парижі найбільш славних часів.
Ти колись вирішив покинути Париж
і потім про це шкодував.
Так. Я шкодував.
Це було погане рішення,
але щонайменше це було рішення.
Тобто це було справжнє рішення.
Так, я думаю,
не знаю, божевільно.
Насправді це не допомагає.
Якщо я колись захочу писати щось гідне,
то мені треба буде,
ну, позбутися своїх ілюзій, інакше я буду
щасливішим у минулому, де хотів би оселитися.
Отже...
Прощай, Ґіле?
Прощай.
Пендер, я прочитала переписане,
ти на правильному шляху.
Ти правильно мене зрозумів.
Якщо решта книжки читатиметься добре,
коли ти закінчиш,
то вона матиме цінність.
- Це найкраща новина!
Я справді прислухався до вас,
тому я радий чути, що, ну,
я просуваюся вперед.
Тобто для мене це багато значить,
що ви...
- Гемінгвей читав окремі розділи і він думає...
- Він читав?
...він думає, що це буде гарна книжка.
Але він запропонував для сюжету от що.
Що він запропонував?
Ну, він не зовсім вірить, що головний персонаж
не бачить того, як його наречена крутить
перед його носом роман.
- Із?
- З іншим персонажем. Педантичним.
Це називається запереченням.
Дякую.
Ти божевільний!
Пол і я?
Звідки у тебе таке божевільне уявлення?
Звідки? Від Ернеста Гемінгвея.
Він здогадався про це, і, по-моєму,
у цьому є сенс.
Ґіле, пухлина в твоєму мозку знову активізувалася.
- Ні. Ні!
- Немає нічого божевільного в Гемінгвеєві,
Фітцджеральді, Гертруді Стайн
чи Сальвадорові Далі!
Так, крім того, що вони вже багато років мертві!
Ні, ні. Минуле не мертве.
Насправді, це навіть не минуле.
Знаєш, хто це сказав?
Фолкнер. І він мав рацію.
Я теж з ним зустрічався.
Я зустрів його на вечірці.
- Ти ненормальний!
- Ні.
- Так.
- Ні. Я занадто довірливий.
Я ревнивий і довірливий.
Це когнітивний дисонанс.
- Скотт Фітцджеральд говорив про це.
- Ґіле. Ґіле.
Інес, ти можеш одурити мене, але не
Гемінгвея.
- Я знаю.
- Господи, я маю справу з божевільним.
Гаразд. Так!
Я провела з Полем кілька ночей,
бо він романтичний і говорить французькою,
а ти весь час працював, може, це містика
цього сентиментального міста, але...
забудь про це, Ґіле.
Уяви наші перспективи, коли ми повернемося
додому.
Я не... Я не повернуся.
- Вибач. Що?
- Я залишуся тут, і це зовсім не стосується
твого романтичного розгулу;
Париж є Париж.
Інес, ти і я, це очевидно...
Я не думаю, що ми призначені одне для одного.
Що?
Що ти кажеш?
Як ти можеш про таке говорити?
- Готова іти купатися?
- Привіт!
Ми розлучаємося.
- Що?
- Так. Ґіл переїжджає в Париж.
- Я знала. Я тобі казала.
- Що відбувається?
Ні, ні, я збираюся залишитися в Парижі, але
тільки тому що ми...
Якщо я почуватимуся нещасним, то повернуся.
Але так, назавжди.
З... з... з ким?...
З ким, Ґіле?
- Ні з ким...
- З однією з подружок з твоїх галюцинацій?
Тобто мама має рацію щодо тебе.
У тобі чогось не вистачає.
Так, я сказав це першим.
Будь-хто, чий головний герой
заробляє на життя
продажем старих пістолетів з пістонами
і книжок Джоан Крофоулд...
- Чесно кажучи...
- Послухай, я не хочу здаватися
мучеником, але думаю, тобі буде краще без мене.
- Так і буде.
- Нам буде краще!
- Не можу повірити, що ти переїжджаєш.
- Забирайся. Забирайся!
Гуляй вулицями. Просторікуй про вогні
і дахи Парижа.
Прощай, Інес.
- Передавай привіт Троцькому.
- Добре.
- Неймовірно!
- Знаєш, я...
найняв приватного детектива, щоб стежити за ним.
Я знав, що він непутящий.
- Справді?
- Звичайно.
Він бачив, як Ґіл опівночі
сідає в машину,
він переслідував його.
- І що траплялося?
- Я не знаю.
В агентстві кажуть, що детектива не стало.
А qui dois-je l'honneur?
(З ким маю честь розмовляти?)
Je...Je suis perdu.
(Я...Я заблудився.)
J'ai detournеe la mauvaise endroit.
(Я не там повернув.)
Gardes! Gardes!
(Охорона! Охорона!)
Lui coupe la tеte!
(Відрубати йому голову!)
Lui coupe la tеte!
(Відрубати йому голову!)
- Агов! Привіт!
- Здоров!
Ого! Що...
Приємно тебе побачити.
Що ти тут робиш?
Я повертаюся з обіду з друзями.
- О. Добре.
- Я тут живу.
А ти? Що ти тут робиш?
Я просто гуляю.
Я насправді... вирішив.
Я переїжджаю до Парижа.
- Справді? Класно. Я впевнена, тобі сподобається.
- Так.
- Так. Ти так думаєш?
- Так.
Знаєш, я недавно про тебе думала.
- Справді?
- Так, тому що
у мого боса цілий альбом пісень Коула Портера.
Саме тому ти про мене подумала?
Мені подобається, коли про мене так думають.
Ти зараз ідеш додому?
Так.
Можна мені пройтися з тобою
чи купити тобі чашечку кави?
Добре, починається дощ.
Все нормально.
Я не проти намокнути.
- Справді?
- Так.
Насправді Париж найкрасивіший під дощем.
Я завжди так кажу.
Я цілком з тобою згоден.
Так, так красивіше.
До речі, мене звуть Габріель.
- Ґіл.
- Приємно познайомитися.
Гарне ім'я.
переклад: antusyrzhuk