Tip:
Highlight text to annotate it
X
Релиз подготовлен специально
для сайта: freetorrents.org.ua
МIСТО КIПЛIНГ
Пробач, але все має бути обопiльним. I
якщо Ти не можеш
вiдповiсти на найпростiшi запитання,
або хоча б допомогти
менi зрозумiти, у чому я не виправдав
Твоїх сподiвань.
Тодi ж як бути далi? Як я можу все
виправити?
Як менi розiбратися з усiма?
Ти мене вiдштовхуєш. Хiба Ти не
розумiєш?
Я Тебе люблю i шаную не менше, нiж
того дня, коли
знайшов Тебе. Але якщо Ти не можеш
бути зi мною в
усьому, не можеш говорити зi мною,
тодi я не маю iншого
вибору, нiж вiдступити.
Я все вiддав заради Тебе. У се.
Вибач. Пробач менi.
I як i Джо, людина, що витримала бiль
сотнi людей,
ми маємо багато перешкод у життi.
I то, мабуть, велике та
несправедливе задоволення
спостерiгати за нашими
падiннями та нашими спробами
пiдвестись.
Та ми все одно пiдводимось, струшуємо
пил з наших долонь,
саджаємо нове сiм'я з новою надiєю. I
ми так робимо, i не
знаємо до кiнця Його плану або задуму.
Але маємо бути терплячими та маємо
вiрити, що
винагорода варта очiкування.
Приходить одкровення.
Це Божий дар i у цьому полягає Його
задум.
I хоча Одрi пiшла вiд нас так рано, ми
знаємо, що вона у
надiйному мiсцi та Господь наш
Всемогутнiй нiжно пiклується про неї .
У наших серцях горе, i нам ще
холоднiше вiд того цiєї зими.
Але з часом, завдяки вiрi, наша
громада, Мерi, Джеймс та
Глен знов вiдчують тепло весни -
нового життя.
Завжди важко втрачати близьких нам
людей, а особливо матiр.
Ми маємо пам'ятати, що наш
Господь не бажає нам болю.
Вiн пiклується про нас, щоб не
бачити, як ми занепадаємо духом.
Вони зараз на небесах.
Може поїдемо?
Давайте, дiти.
Люба, бiжи усередину та сiдай за уроки.
Бувай, дядьку Джеймсе!
Вона у доброму гуморi.
Можна сказати, що так.
Як би там не було, але я рада, що ти
повернувся. У сi за тобою сумували.
Добре було б краще познайомитись з
Iєном та Ебiгейл.
Я впевнена, що i вони б також цього
хотiли.
Що?
Ти єдиний, кого я знаю, хто мiг би
одягти своє
тридцятирiчне пальто, i воно йому б
все ще пасувало.
То гадаєш, ти тут затримаєшся цього
разу?
По-перше, це сорокарiчне пальто.
А по-друге, так, планую затриматись.
Отже, плануєш.
Мерi, знаю, у мене з батьком були
негаразди.
Здається, що вiн дуже гнiвається та
журиться.
Джимi, йому вже давно нелегко, та
потiм ще пожежа.
Так, можна лише уявити.
Це просто жах. Справжнiй жах. Таке
лихо.
Так, тобi краще вже йти всередину. То,
побачимось?
- Так, бувай.
- Бувай.
На завершення, я б хотiв сказати,
що у цi важкi часи ми
маємо пам'ятати, наскiльки ми слабкi,
схильнi до помилок
та усього того, що властиво людинi.
Рiшучiсть нашої громади пiддають
сумнiву та тяжким випробовуванням.
I оскiльки ми зв'язанi любов'ю нашого
Господа,
i Вiн зробив з нас родину,
давайте зробимо правильний вибiр
та покажемо нашу спiльну силу та нашу
спiльну вiру у Господа.
Вiн не закликав нас просто
скупчуватися разом,
ми маємо з розкритими обiймами
зустрiчати наших друзiв
та сусiдiв, та полюбити їх любов'ю, що
Господь нам подарував.
Нам кажуть, що усе минає,
тому ми вiримо у Господа.
А Вiн дотримується Своїх обiцянок.
- Ви самi?
- Так, дякую.
- Кави?
- Так, було б чудово. Дякую.
- Вгадай, хто!
- Не знаю!
Давай, вгадуй! Вiдчуваєш, як м'язи
здавлюють тобi горлянку? То, хто це?
Я серйозно не знаю. Задихаюсь.
Зараз за кiлька секунд вiдключишся,
якщо не вгадаєш.
Вiдпусти його, Двейне, поки вiн не
втратив свiдомiсть.
Двейн?
Як справи, проповiднику?
- Кави, Двейне?
- Чорної, iз задоволенням, люба.
Дякую, Лоретто.
А ти все ж такий красунчику, Джимi.
Кава зараз буде.
Старий, люди вже почали думати, що ти
про нас забув.
Давно не бачились.
Чорт, iще трохи i ти б мене вбив!
Еге ж, i в вбив би,
якби не прийшла Лоренна
та не врятувала твiй нiкчемний зад.
Господи!
Радий тебе бачити, Джимi.
У сi знали, щось трапиться. Лише
питання часу, а потiм...
Ну, ти бачив мiсце. У се згорiло вщент.
Родина Пiрсiв гарнi були люди.
А де зараз Тревiс?
Вiн у психiатричному закладi Бiшопа. Суд
наказав зробити висновок про його стан.
А потiм що?
Я не знаю. I, якщо чесно, менi
байдуже, Джимi. Тепер я вмиваю руки.
Тревiс, якого ти знав i тим, ким
вiн став - це двi великi рiзницi.
Особливо за останнi декiлька рокiв.
Речi, якi нам здавались цiкавими,
насправдi були дивними.
Дуже дивними. Треба було його
вiдправити до мiсця, на яке вiн
заслуговує набагато ранiше. I тепер ми
наче виннi, що цього не зробили.
То було лише питання
часу i от, що ми тепер маємо.
Годi. Ну, а ти як? Що трапилось з
тобою?
Якби ж я тiльки знав.
Ти просто прокинувся одного ранку i
сказав: "Господи,
пробач менi, з мене досить"?
Так, щось на зразок цього.
Що ж, уявляю собi, мабуть,
"розлучення" буде ще те.
- Гаразд, побачимось. Бувай.
- Бувай.
- Привiт, Стiве.
- Пiднiмай.
- Я можу допомогти?
- Я впораюсь.
Ми так i будемо прикидатись, нiби мене
тут немає, чи може поговоримо про це?
Я бачу, що ти тут. Тож, i говорити
немає про що.
Ну, не знаю. Тодi може поговоримо про
те, що я тебе розчарував за всi цi роки?
Гадаю, що моє розчарування - нiщо у
порiвняннi з тим,
через що ти маєш проходити та що ти
вiдчуваєш зараз.
Тож, я тобi скажу дещо.
Ти дбай про себе i я подбаю про себе.
Не вiрю, що вiн так на мене покладався.
Я не знаю, Джимi. Як я i казала, тут
останнiм часом
нелегко було не лише нам, але й усiм.
Сажка суттєво пошкодила
декiлька врожаїв. А потiм пожежа.
Родина Пiрсiв приїхала сюди
з Англiї п'ять рокiв тому. I вони стали
для нас чудовим прикладом, їм тут
подобалось, вони
любили працювати на землi. Їхньому
хлопчику було рокiв дванадцять.
Вiн дуже хотiв стати фермером, як i
його батько. Це зараз дивина.
Дiвчинка - його сестра, була на декiлька
рокiв старшою. Дуже гарненька.
З усiма дiтьми ладнала у мiстi.
Справжня красуня.
Так, шкода. У цьому немає нiякого
сенсу.
Пан Пiрс багато працював. Сем був
добрим християнином.
З дiтьми був трохи
суворим, особливо з донькою.
Був дуже суворим з нею. Вiн з вiдкритим
серцем скористався можливiстю
опинитись тут. I вiн почав
надихати усiх у громадi.
Та потiм...
- Як гадаєш, що там нагорi, Тревiсе?
- Не знаю. Вище за хмар та Бога?
- Так.
- Можливо, панi Бог?
Не вийде, Тревiсе. Наче до моєї руки
причеплена
свинцева гиря, я не можу нею
поворушити.
Тодi годi базiкати, Джимi. Покажи
справжню гру.
Просто грай!
Давай, Тревiсе, твiй друг прийшов.
Я буду за дверима. Поводь себе добре,
Тревiсе.
Слухаюсь, командире.
- Кепсько вийшло, еге ж?
- Так. Кепсько вийшло.
А ти добре виглядаєш. У сi твої листи я
отримав. Зберiг.
Матiр тримає дома у коробцi.
Добре. Радий це чути. З тобою все
гаразд?
Мабуть, що так. Гадаю, ти хочеш
дiзнатись, що ж трапилось.
Нi, то все...
Я не проти розповiсти. У сього не
пам'ятаю, лише те, як я
це робив. За допомогою цигарки. Потiм
прийшли вони, i я
їм сказав, що я зробив. А потiм мене
забрали.
Однак, вони добре зi мною
поводились, з повагою.
Ну, а ти як?
Знаю, тобi теж є що розповiсти. Мати
сказала, що ти повернувся,
бо вже не проповiдуєш. Вона сказала,
що в тебе вино закiнчилось у церквi.
Так, щось на кшталт того.
Тодi добре. Думаю, ми обоє позбавились
наших проблем.
Нiкого тобi не нагадує?
Вiн набагато кращий, нiж я був свого
часу.
Я б не сказав, але вiн нiчого.
- Хоче стати професiоналом?
- А хто з них не хоче?
Я бачився з Тревiсом.
Я б мав здогадатись. То, як вiн?
Я не знаю. Не знаю.
Казав я тобi, Джимi, вiн вже не той
хлопець, якого ти знав.
Дехто з людей не мiг бiльше цього
винести. Старий Рiлi з
аптеки давно вже за мною наглядає, так
i хоче щось зробити.
Повiр, Джимi, мене багато хто
звинувачує в тому, що вiдбулося.
Молодець, Картере!
Знаєш, усi кажуть, що вiн змiнився. Я
не розумiю. У чому?
З чого почати? Може, з того, що вiн
почав одягати те
маленьке чудернацьке вбрання, що
балерини носять. Як воно називається?
Балетнi пачки?
Так! Почав ковзати у такому вбраннi
серед ночi, у мороз.
Танцював головною вулицею, наче фея,
поки ми спали.
Бiдолаха. Таке побачити - вiдразу
розум втратити можна.
Годi тобi, Двейне. Його одяг завжди
вiдрiзнявся, i ми це знали.
Ти мене хоч слухаєш? Так, ми терпiли,
що вiн зрiдка мився
та вдягався як iдiот, та не в цьому ж
справа!
Я навiть не можу про це бiльше
говорити, бо мене нудить вiд однiєї
лише думки про це. Не тобi ж доводилось
витягати тiла з того будинку.
Зроблено те, що зроблено
i нiчого не повернеш.
Привiт.
- Чого дивишся?
- Нiчого.
Та, невже? Кажуть, то гарна передача.
Я бачив малого Двейна на ковзанцi. Вiн
молодець.
Я чув.
Добре, слухай, тату. Вибач, що я не
виправдав твоїх та усiх iнших сподiвань.
Гадаєш, я через це переймаюся?
А хiба нi?
У тебе своє життя. Кожен робить свiй
власний вибiр.
Добре, гаразд. Так. Я згоден. Чому ти
на мене гнiваєшся?
Хто сказав? Я не гнiваюсь.
Гаразд, тодi розчарований.
Тому що ти, без будь-яких на те причин
та пояснень, утiк
вiд мене, вiд усiх, вiд того, що
Господь тобi приготував.
Iнодi ти повертаєшся на вiрний шлях, та,
загалом, лише коли втiкаєш
вiд чогось iншого.
I цього разу тобi потрiбнi вiдповiдi,
бо шлях твiй вже так
покрутило в рiзнi боки, що ти
не знаєш, куди йти далi.
Гаразд, слухай, тату. Спочатку я став
священиком i я не
втiкав вiд тебе або когось iншого. То
було моє покликання.
I, як ти розумiєш, таке рiшення одразу
не приймається.
- Ти ж це знаєш.
- Добре.
Я не за вiдповiдями приїхав, i не за
твоїм спiвчуттям.
Синку, жодне твоє сiм'я, нiчого з того,
що ти посiяв та
поклав у землю, навiть свою матiр, не
вродило. I я в цьому
не винний, i матiр не винна, i,
звичайно ж, Господь не
винний. У мене до тебе
просте запитання:
ти хоч щось у життi плануєш
довести до кiнця?
Панi Векслер, це Джеймс Мур.
Багацько снiгу нападало.
Не думаю, щоб ти змiг змастити ланцюг
того велосипеда.
То мiй один з улюблених. Я забрав його
зi смiтнику, добре попрацював,
щоб полагодити.
Ти так i не вiдповiв на моє запитання.
Я ж тобi сказав.
Нi, Тревiсе, послухай. Я хочу, щоб ти
менi розповiв усе про те,
що сталося пiсля того, як ти
залишив гру того вечора.
Тобi ж не можна цього робити тут?
Нi, а що вони зроблять. Посадять до
в'язницi?
Гаразд. Зазвичай я залишаюсь пiсля
гри. Ти же знаєш,
незалежно вiд того, виграємо чи
програємо, я хочу побути
з хлопцями. Але цього разу, щойно
пролунала сирена
пiсля четвертого перiоду, я взяв свiй
велик та поїхав
якомога швидше звiдтiля. Сiв i поїхав.
Я був такий
розлючений, я попер дуже швидко. Був
розлючений, бо ми
програли, але ж не мали програвати. У
хлопцiв не було
того завзяття, що ти мав. Я просто
шаленiв вiд того, Джимi!
А потiм я все їхав i їхав, i не
помiтив, як наблизився до
будинку Пiрсiв.
У сi любили Пана Пiрса, але вiн мав
пiдлу натуру. Я йому
не подобався. Вiн лише вигляд робив,
але я не подобався.
Що ти маєш на увазi, ти не подобався
йому?
Не знаю. Просто не подобався. Вiн
прикидався, але я
знаю, про що вiн думав.
Про що?
"Друже, добре було б здихатись
Тревiса. Засунути його у
той переробний цех, де вiн працює, i
переробити його!"
Мушу сказати, я йому не сподобався з
самого початку.
А ще його чудернацький акцент. Його
дружина була нiчого та й дiти теж.
Послухай мене, Тревiсе. Отже, ти їхав
додому пiсля гри на
велосипедi. Ти був розлючений, бо
хлопцi програли. Потiм
ти проїжджав повз дiм Пiрсiв.
Так. Потiм менi спало на думку спалити
будинок.
Спалити його, поки вiн не спалив тебе.
Тож, я так i зробив.
Саме так. I думати нiчого. Кинув
цигарку i спалив вщент.
Я не хотiв, щоб хтось помер.
- Стає тiльки гiрше.
- Що?!
Схоже, що хлопчина висадив собi мозок
з рушницi. Нiчого приємного.
Хто?
З мiсцевих. Дрю Еббот. Його родина
переїхала сюди пiсля
твого вiд'їзду. Хлопчина був не
подарунок з самого початку.
Господи!
Двейне, Двейне, я не можу знайти матiр.
Гаразд. Зв'яжись з його батьком. Вiн на
нiчному чергуваннi у Дiрв'ю.
I знайди його матiр!
Самогубство? Чому?
Я не знаю, Джимi. Не знаю. Повний
безлад. Я завжди
затримувався на роботi через нього -
випивка або
наркотики. Хтозна, чого чекати в нашi
днi. Ранiше вже
телефонували через його витiвки та
хулiганство. Я казав
тобi, це мiсце вже не те, що було
ранiше. Навiть i не схоже.
Слухай, Джимi, помолись, якщо ще не
забув як.
- Убив себе?
- Застрелив.
Я, мабуть, знаю лихо в обличчя.
Будь ласка, будь ласка, дай менi
вiдповiдь. Менi потрiбна вiдповiдь.
Джеймсе, ми сказали, що я, можливо,
знайду тебе тут.
Тепер у нас нова церква. З цегли та
вiдштукатурена.
Тут набагато теплiше, нiж у нашiй старiй
церквi.
Тож, ти прокидаєшся одного ранку,
шукаєш вiтру в полi,
а Його все немає, так?
Еге ж, щось подiбне.
Джоне, я молився, благав, ставав на
колiна, читав та перечитував Писання,
доки очi не починали вилазити.
Та у вiдповiдь нiчого. Нiякої
вiдповiдi. Нiчого.
- Однак є багато питань.
- Але ж який у цьому сенс?
Як це, який у цьому сенс?
Хоча б якийсь. Будь-який. Хоча б
якийсь сенс у тому, що в свiтi коїться.
Чи у тому, що з Тревiсом трапилось.
У тому, що вiн накоїв, це ж жахливо.
Будь ласка, хто-небудь пояснiть менi,
що вiдбувається!
Джоне, кожного дня я бачу, як
несправедливо руйнуються життя людей.
Вiйни через розбiжностi у вiрi?
Маленькi безневиннi дiти, нашi дiти
гинуть пiд кулями та
снарядами або вiд стихiйних лих. I тi,
хто повиннi їх
захищати, наставляти, давати їм вiру,
роблять
найжахливiшi речi. Вони ж просто
ображають Iм'я Господнє!
Тодi чому ми дивуємось, коли
люди тiкають з церкви та втрачають вiру?
Я знаю, я впевнений, що Вiн
має на все привiд, але ж менi потрiбно
зрозумiти це зараз, як нiколи у життi.
Менi потрiбно зрозумiти, чому Вiн
допускає такi жахливi речi?
I вiн менi не вiдповiсть, коли Вiн
менi так потрiбен, а я
ж присвятив Йому усе своє життя.
Це мене лякає до смертi.
Джеймсе, коли ти був молодшим, я не
розповiдав тобi
iсторiю про мого маленького кота
Фреддi, а також, як я
втратив руку?
Що? Нi.
Тодi слухай уважно. Менi було десь
рокiв п'ять.
Я дуже хотiв мати маленького песика.
Я вибрав одного з мамою,
i ми принесли його додому. Але батько
так розлютився.
"Я не збираюсь ходити по собачому
лайну у своєму домi!"
I наказав нам, щоб ми негайно
повернули цуценя. Я тодi
дуже засмутився, я був убитий горем.
Але за тиждень
мати принесла мале кошеня та
переконала батька у тому,
що з ним не буде таких санiтарних
проблем. Батько не був
у захватi, але час вiд часу до нього
приходив здоровий глузд.
Гадаю, вiн також розумiв, що менi
не завадить прищепити трохи вiдчуття
вiдповiдальностi при доглядi
за маленькою iстотою.
Отже, у мене з'явився мiй маленький
дорогоцiнний Фреддi,
i я був щасливий. Та потiм, менше
нiж за три мiсяцi, вiн помер.
Так сталося. Я дуже горював.
- Знаєш, що я тодi подумав?
- Що?
Що Бога не iснує, i навiть якщо вiн
iснує, то вiн мав би бути
старим та злим дiдуганом. Навiть мiй
батько був би не
злiший за нього. А батько мiй, з таким
характером та
пiдкованим язиком, як у нього, мiг
навiть стiни проламувати.
Добре, але ж ти вiднайшов свiй шлях.
Так, вiднайшов. Так само, як i ти
вiднайдеш, Джеймсе.
Май терпiння та вiру.
Господь тебе не покинув.
Чекай, стривай. А який тут зв'язок
з рукою, що ти втратив?
Нiякого. Зовсiм нiякого. Просто хотiв
переконатись, що ти уважно слухаєш.
Ходiмо.
Тату.
Я чекатиму у авто!
Татку!
Привiт, люба!
Привiт, Джиме. Я чув, що ти тут.
Так, Рiку.
Скiльки лiт, скiльки зим!
Нам краще пiти.
Чому, мамо?
Так, вона дiло каже. Давай, тягни свого
старого, давайте повечеряємо разом.
Вiн у авто i вiн не повернеться. Може,
якось iншим разом.
Привiт, сину.
Джимi, треба якось посидiти. Мерi
знає, як мене знайти.
Так, так. Непогана iдея.
Я тобi зателефоную.
- Гаразд. Бувай, маленька.
- Бувай.
Хочеш я пiдiгрiю у мiкрохвильовiй, а
то охолонуло i скоро зовсiм задубне?
Нi, не треба. Дякую.
Слухай, а хто та дiвчина у беретi?
Це Аманда Спенсер. Дрю Еббот був її
бойфрендом, чи як
там вони один одного нинi називають.
Знаєш, вона не
завжди була такою. Наче з рейок
з'їхала. Як i багато хто з них.
Ти ж знаєш, для них тут мало чого
привабливого.
Безвихiдь.
А потiм Дрю це зробив...
Так. Мабуть, ти маєш рацiю. Дякую.
Зроблено те, що зроблено i нiчого не
повернеш.
Спалити вщент...
Спалити його, поки вiн не спалив тебе.
Бо мене нудить вiд однiєї лише думки
про це...
Не тобi ж доводилось витягати тiла з
того будинку.
За допомогою цигарки.
Ти хоч щось у життi плануєш довести до
кiнця?
Я не вiрю, Тревiсе. Жодному слову не
вiрю з твоєї розповiдi.
Я теж не вiрю жодному слову з твоєї
розповiдi i усьому
тому, що з тобою вiдбувається! Як тобi?
Ми зараз не про мене.
Та, невже? А може, якраз саме про
тебе. Як тобi?
Припини, будь ласка.
Сам припини, це ж ти розпочав.
Хiба ти не переживаєш, що з тобою тут
зроблять? А що буде з твоєю матiр'ю?
З нею все буде добре. I зi мною все
буде добре. На все
Воля Божа. Ти це краще знаєш, нiж
будь-хто.
А може, ти про це забув.
Може, у цьому й справа.
Гра чемпiонату проти Фейрмонту.
Товстун Пакетт налетiв
на тебе i зламав тобi мiзинець. Маєш
пам'ятати.
Було п'ять ярдiв до очкової зони.
Наступну подачу, якби ти не
травмувався, куди б зiграв?
Вiддав би на Тайлера.
Саме так. Але ти не мiг кидати. I що
ти зробив?
Показав, що буду кидати, але передав
Клею.
Тачдаун! Не нам запитувати про Його
задум, Джимi.
Наша справа - просто грати.
Знаєш, ця дiвчина, з якою я
зустрiчаюсь... Пам'ятаєш, того
вечора у кафе? Я розумiю, як це все
виглядає: я вдвiчi
старший за неї, Мерi старша за мене.
Але я ж не iдiот, я
просто реагую на ситуацiю. Це
заяложений сюжет, однак,
знаєш що? Менi це подобається.
Менi добре з нею. I це те, з усiєю
повагою до твоєї сестри,
чого менi так довго бракувало.
Менi прикро це чути.
Мерi було чотирнадцять, коли ти поїхав.
Не минуло й пiвроку, як ви поховали
матiр.
Зараз я не збираюсь звинувачувати тебе
або когось iншого,
але твоя мала сестра
залишилась грати доньку,
матiр, подругу та кого завгодно. I
вона натерпiлась вiд
твого батька. Чим гiрше вiн ставав,
тим бiльше вона
старалась. I за всi цi роки нiчого не
змiнилось. Твiй батько
усе ще невдоволений, а вона все ще
намагається зробити
його щасливим. Я просто не мiг бiльше
конкурувати.
Хочеш, щоб я її забрала?
Нi, їй тут добре. Вона така мила.
Може, кави?
Нi, дякую. То, що сталося з Рiком?
Що?
Що мiж вами сталося? Це через ту жiнку
у кафе?
Нi, то вже було потiм. Принаймнi, я
так вважаю.
То що ж сталося?
Правду кажучи, це не важливо. Ми не
створенi один для одного.
Я думала, що Еббi додасть
трохи свiжостi до
наших переспiлих стосункiв.
Але... Зi
мною все гаразд.
Я навiть бiльш щаслива. Рiкi гарний
батько, i це найголовнiше.
А як же дiтям?
З ними все буде добре. Подивись на
Еббi. Дiти легше усе
переносять. Краще, коли вони бачать
нас щасливими
окремо, нiж нещасними разом.
Мерi, ти мене засуджуєш за те, що я
залишив вас?
Про що це ти?
Ну, ти ж була тодi ще малою, а я
залишив тебе пiклуватися
про батька та... все iнше.
Ти мене засуджуєш за це? Ти маєш на це
повне право.
Я був таким... егоїстом.
Так, був. Але ж ти страждав, i я це
знала. Для всiх ти був
героєм, однак я знала, що насправдi
вiдбувається.
Як я можу це виправити?
Ти не можеш. Головне, що ти зараз тут
i начебто знайшов свiй спокiй.
Приглядай за ним! Приглядай!
Пiшов!
Ого! Молодець!
Справжнiй молодець. Вiн грає краще,
нiж я колись грав.
Я б не сказав.
Агов, Джиме!
- Тату, я тебе дожену. Гаразд?
- Добре.
Я подумав, може, для тебе це важливо.
Вони переводять
Тревiса, i щоб вони не замислили, вони
зроблять це до кiнця року.
Що?!
Це все, що я знаю. У се, що знаю, Джимi.
- Чого хотiв Двейн?
- Нiчого.
Справдi? Не розiгруй виставу.
Тревiс.
Що з ним?
Не знаю. Думаєш, вiн це зробив? Яка
твоя версiя?
Неважливо.
Але Тревiс усе визнав, хiба нi?
Я думав, що все закiнчилось.
Так.
Знаєш, я не копирсаюся у чужому лайнi,
але якщо ти
запитаєш мене, чи все тут на своєму
мiсцi, тодi...
Що? Хочеш сказати, що вiн цього не
робив?
Я цього не казав. Я сказав, що я
такими справами не
займаюсь. Але все ж таки
я скажу тобi дещо.
Кожна брехня має свою правду.
I що воно таке та що з неї
виросте, то все на совiстi того, хто
її посiяв.
Панi Векслер!
Ну ж бо!
Панi Векслер!
Пiшов геть! Не дiставай мене!
Панi Векслер!
Панi Векслер, я би дуже хотiв з вами
поговорити!
Чого тобi?
Це я, Джимi Мур.
Я знаю, хто ти. Тепер старий та
голомозий.
Так, панi, Господь дав...
Як дав, так i забере!
Так, панi. Слухайте, я би хотiв
поговорити про Тревiса.
Немає чого тут говорити.
Може, пройдемо усередину, посидимо. Я
б вам кави принiс.
Нiякої кави та нiяких бесiд. Тревiса
тут бiльше немає.
У сi задоволенi, усiм добре.
Але не менi.
Не тобi?
Нi, панi. Я не задоволений.
Чого це?
Таке вiдчуття.
Панi, з вами усе гаразд?
Заходь.
Зачини дверi.
- Не починай палити.
- Не буду, панi.
I досить вже цих "панi", гаразд? Ми
обоє вже старi для цього.
Добре.
Тревiс не робив того, в чому його
звинувачують.
Просто i зрозумiло.
Я це знаю. Знаєш це i ти.
Ви справдi так вважаєте?
Я так вважаю, бо я матiр.
Добре, тодi хто це зробив?
Хочеш сказати, що був хтось iнший? На
яких пiдставах?
- Бо всi...
- Так, справдi.
Добре. Я розумiю, куди ви хилите.
Припустимо, що є iнше
пояснення. Тодi чому Тревiс вважає
себе винним? Чому
вiн каже, що зробив це?
Який у цьому сенс?
Iще який, Джимi. Та ми зараз про
Тревiса говоримо.
Половина з того, що вiн зробив у
життi, не мала нiякого
сенсу, а iнша половина - дуже
помiркованi речi.
Вiтаю.
ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСНИК
Так, вiтаю.
Як я можу знайти адвоката, якого
призначено на одну справу?
Чия справа?
- Тревiса Векслера. Вiн був...
- Вам до Поли Роггiн.
- Як я можу її знайти?
- А ви хто?
- Друг обвинуваченого.
- Сьогоднi вам пощастило.
Дякую.
Пола, до вас прийшли.
У вас три хвилини. Я мушу повертатись
до суду.
Час пiшов.
Мене звати Джеймс Мур. Я з Кiплiнгу.
Ви захищаєте мого друга.
- Тревiса Векслера.
- Вiрно.
Чого ви хочете?
По-перше, я думаю, що вiн не мiг цього
зробити.
Можете не продовжувати. Пан Векслер
Тревiс зiзнався.
У се офiцiйно задокументовано, i суд
прийняв його зiзнання.
Знаю, але ж...
Пана Векслера визнано спроможним
захищатись у судi, тож, буде засiдання.
А далi що?
За декiлька тижнiв буде винесено
вердикт, за яким
звинуваченого буде взято пiд варту та
переведено до
вiдповiдного закладу.
Якого закладу? На який термiн?
Скажiмо так, Тревiс не скоро
повернеться додому.
Вибачте. А тепер, якщо дозволите...
Ти туди не пiдеш, Джимi.
Чому нi? Хiба це не те, що необхiдно
зробити? Пiти туди та зiбрати факти.
Слухай, у нас є факти. Вiн там був.
Вони не могли
порозумiтись з Пiрсом. У сi це знали.
Вiн кинув цигарку i
спалив будинок вщент, а потiм
зiзнався. От i вся iсторiя!
На цьому все? Справу закрито? А хiба
ти не маєш
розглянути хоча б iншi, як їх, версiї?
Джимi, зупинись. Не приходь сюди i не
роби цього. Тебе не
було тут пiв життя. Багато чого
змiнилось.
У се змiнилось.
Так, справу закрито.
Iнших версiй не iснує.
Слухаю! Гаразд. Добре. Зараз буду.
Прошу тебе, Джимi.
Припини.
Благаю тебе, нiчого не роби.
ПОЖЕЖНА ЧАСТИНА
Я не розумiю питання.
Хочете, щоб я це знову зробив?
Як вважаєте, скiльки минуло часу, доки
будинок Пiрсiв
повнiстю не охопило полум'ям та вiн не
вийшов з-пiд
контролю? Скiльки б це зайняло часу?
Важко сказати. Кiнець лiта та початок
осенi були дуже
спекотними. У се добре зсохлося. Знову
ж таки, важко
вiдповiсти. Я бачив, як подiбний
будинок згоряє за декiлька хвилин.
Фiранки, меблi, паркет.
Горить усе.
Тож, може, 10-15 хвилин?
Можливо. Звичайно, якщо вогонь
знаходить собi мiсце,
а зазвичай вiн його знаходить, це справа
двох-трьох хвилин.
I його не зупинити.
А це могло там статись?
Саме це i сталося, вiдповiдно до слiв
Тревiса.
Iще дещо, якщо ви не проти...
Я вже починаю, але можете запитувати.
Я з повагою ставлюся до вашої роботи,
хлопцi. Це все на
добровiльних засадах, i, можливо, вам
не вистачає
ресурсiв. Та все ж таки, може, ви
маєте якийсь реєстр, де
позначено, коли ви б могли прибути до
будинку Пiрсiв.
Точний час, якщо можливо.
Ви маєте рацiю. У нас не все на вищому
рiвнi. Не знаю,
для чого вам це потрiбно, але я й
справдi намагаюсь
дотримуватись порядку.
Це мiй комп'ютер.
Подивимось.
Ми прибули на мiсце рiвно о 22:43. За
нашими першими
спостереженнями, а також свiдченнями
Тревiса, будинок
горiв уже приблизно 1 7 хвилин. Цей
час, з похибкою у
хвилину, вказав i Ерл Джексон,
помешкання якого розташоване поруч.
Вiн вийшов на перекур. Його дружина не
дозволяє йому
бiльше палити усерединi, бо в них
маленька дитина.
Вiн бачив усе з самого початку.
Вiн же нам i зателефонував.
Ми нiчого не могли зробити. Коли ми
приїхали, вже нiчого не залишилось.
Отже, пожежа розпочалася...
Її хтось розпочав. Вогонь сам по собi
не з'являється, як пiсля заклинання.
...приблизно о 22:26, чи щось таке.
Нi. Рiвно о 22:26. Це час, коли ми
отримали дзвiнок вiд
Джексона та коли розпочалася пожежа.
Iще питання?
Чим можу допомогти?
Вiтаю.
Ти мене кликав?
Нi, люба. Це до мене. Холодно надворi.
Ходи в дiм.
То, чим можу допомогти?
Мене звати Джеймс Мур.
Я знаю, хто ви. Гадав, ви матимете
бiльш поважний
вигляд, зважаючи на те, чим ви
займались.
Ерл Джексон.
Прошу вибачення, але це не займе
багато часу.
Розповiдайте.
Я товаришую з Тревiсом Векслером.
Якщо це вам допоможе перейти до сутi
справи, а менi
швидше повернутись до роботи, то я
скажу, що менi
дзвонив Ед Бужо. Сказав, що ви,
можливо, навiдаєтесь.
Що ви хочете знати?
Тiєї ночi, коли трапилась пожежа, ви
щось бачили?
Бiльше, нiж менi б хотiлось.
А Тревiса? Ви його бачили? Ви бачили
когось iншого?
Бачите отi дерева?
До того ж була нiч. Тут дуже темно
вночi. Нi, я бачив лише вогонь.
Гаразд. Отже, ви побачили вогонь та
зателефонували.
Саме так. Я виходив на перекур.
А до Пiрсiв ходили пiсля того?
- Не мiг.
- Чому?
У мене дитина маленька.
А ваша дружина?
А що моя дружина?
Де була вона?
Навiдувалась до родичiв.
Гаразд, отже, ви вийшли на перекур,
дитина у будинку.
Ви залишили дитину саму у будинку?
Вона заснула. У се було пiд контролем.
Бачиш цю смужку на землi?
Друже, ти щойно перетнув межу.
Обережнiше за кермом. Нiчого не видно.
У се взялося кригою.
- Тренере?
- Так.
Вiтаю. Мене звати Джеймс Мур.
Чим можу допомогти?
У вас там суперкоманда.
Так, якби ще тiльки грали, як слiд.
Ви не схожi на спортсмена.
Так i є. Я ледве не завалив природничi
науки, коли приїхав
сюди, а тепер от хiмiю викладаю. Ми
багато чим займаємось.
Вiтаю у державному навчальному закладi.
Розумiю. Слухайте, я знаю, що ви також
тренуєте футбольну команду.
Будь ласка, скажiть, що у вас малий,
який хоче грати.
У мене в командi 20 хлопцiв та дехто
вiдпрацьовує за двох.
З цим вам не допоможу.
Гаразд, тодi ви з якого приводу?
Декiлька мiсяцiв тому ваша футбольна
команда грала
проти команди Кiплiнга. У той день
була пожежа.
Так.
Можливо, моє питання буде для вас
трохи дивним, i все ж таки.
Ви не записуєте час закiнчення
iгор? Щось офiцiйне?
Я не знаю. А навiщо?
Я намагаюсь завершити одну справу.
Думав, того божевiльного хлопця
пiймали i усе завершено.
Так-так.
Тодi я не розумiю, чого ви
добиваєтесь. Ви коп чи репортер?
Нi, нi. Я священик, якщо це допоможе.
Що ж, нiхто не записує таку iнформацiю.
Але я вам скажу, що гра розпочалась
трохи iз запiзненням,
бо ми мали деякi проблеми з
освiтленням. Тож, гра
розпочалася десь о 20:00 замiсть
запланованих 19:00.
За нашим законом, пiсля iгор людей
маємо розпускати до 22:00.
А ми закiнчили трохи пiзнiше.
Наскiльки пiзнiше?
Не набагато пiзнiше.
Хвилин на п'ятнадцять.
Добре, отже, гра завершилась о 22:15.
Ви у цьому впевненi?
Звичайно ж, ми того вечора Кiплiнгу
доброго прочухана
влаштували. Вони б все одно залишили
арену, навiть
якщо б ми грали ще довше.
Бо спати вони люблять бiльше,
нiж хокей та футбол.
А якщо я зможу усе довести?
Пане Мур, по-перше, ви не можете тут
знаходитись.
По-друге, я вже не можу на це вплинути.
Пола, треба тут пiдписати.
Це ненормально! Ви ж маєте його
захищати!
Я його захищала. Але зараз я мушу
захищати десяток
iнших людей, якi заслуговують бiльше
уваги, нiж вiд одного
втомленого працiвника перед Рiздвом.
Не кажучи вже про потреби моєї власної
родини!
Тож, на цьому усе?
Так, усе.
Але ж це божевiлля?
Саме так. Веселого Рiздва.
Одна половина мене каже "змирись",
iнша "нi, ти будь-що
маєш добиватись справедливостi, бо
немає iншого вибору".
Не думаю, що для обох випадкiв
"будь-що" є тут доречним.
Розумiєш, Господь надiлив
нас свободою волi.
Ти ж знаєш. А чому ця справа для тебе
так важлива?
А хiба це не очевидно?
Це щось бiльше, нiж просто дружба та
вiдданiсть Тревiсу?
Гадаю, що я хочу знати правду.
А якщо правда у тому, що кажуть усi?
Тодi менi доведеться змиритись.
Ось у цьому i причина. А ти зможеш?
Слава Господу!
От бачиш? Там все записано. Це
неможливо.
Тревiс залишив арену о 22:15.
Добре, отже, гра завершилась о 22:15.
Ви у цьому впевненi?
Звичайно ж, ми того вечора Кiплiнгу
доброго прочухана
влаштували. Вони б все одно залишили
арену, навiть
якщо б ми грали ще довше.
Але цього разу, щойно пролунала сирена
пiсля четвертого
перiоду, я взяв свiй велик та поїхав
якомога швидше звiдтiля.
Отже, я теж спробував проїхатись.
I кажу тобi, Двейне, я
не в найкращий формi, але ж i не в
найгiршiй. Декiлька
разiв я проїхався вiд Тафту до будинку
Пiрсiв. Мiй кращий час - 25 хвилин,
i я їхав швидко.
Якщо б Тревiс приїхав на п'ять, а може,
навiть 10 хвилин ранiше, все одно це 15
хвилин часу. Неможливо, щоб вiн устиг
доїхати до будинку
Пiрсiв до того моменту, коли Ед Бужо
сповiстив, що
почалася пожежа. Це неможливо.
Отже, пожежа розпочалася приблизно о
22:26 чи щось таке.
Нi. Рiвно о 22:26. Це час, коли ми
отримали дзвiнок вiд
Джексона та коли розпочалася пожежа.
Ви побачили вогонь та зателефонували.
Саме так. Я виходив на перекур.
Отже, Ерл Джексон викликає пожежникiв
о 22:26.
Гра закiнчилась о 22:15. Тревiс їде на
велосипедi.
Це займає 15 хвилин у кращому випадку.
Порахуй, це вже 22:30.
Двейне, його там не було, принаймнi,
коли розпочалась пожежа.
Не було його там, коли зателефонував
Джексон. Це
просто неможливо. Навiть якщо зробити
похибку у кiлька хвилин.
Слухай, я ж просив тебе зупинитись.
Бачу, що ти не послухав.
За законом я не можу тебе примусити це
зробити.
Тож, доки не наробиш дурниць чи
чогось, що буде
стосуватись мене особисто, я зроблю
вигляд, що нiчого не
вiдбувається та дозволю тобi вирити
собi могилу.
Вiдкрий очi.
Зрештою, добре почути рiшучiсть у
твоїх словах. То, чому
ти вважаєш, що Тревiс мiг вигадати цю
iсторiю?
Не знаю.
Гаразд. Якщо це не Тревiс, тодi хто?
Може, нещасний випадок. Кажуть, було
спекотно.
Я думав, що вони визначили причину. У
газетi писали, що
то була цигарка. I хiба не те саме
каже Тревiс?
Так, сер. Тут усе зрозумiло.
Що ж, тодi, на мою думку, ти маєш
зосередитись бiльше не
на тому, як i чому, а хто мiг це
зробити.
Родина Пiрсiв приїхала сюди з Англiї
п'ять рокiв тому.
I вони стали для нас чудовим прикладом,
їм тут подобалось,
вони любили працювати на землi.
Їхньому хлопчику було рокiв дванадцять.
Вiн дуже хотiв стати фермером, як i
його батько. Це зараз дивина.
Дiвчинка - його сестра, була на декiлька
рокiв старшою. Дуже гарненька.
Вона з усiма дiтьми ладнала у мiстi.
Я думав, що вони визначили причину. У
газетi писали, що
то була цигарка. I хiба не те саме
каже Тревiс?
Пан Пiрс багато працював. Сем був
добрим християнином.
З дiтьми був трохи суворим, особливо з
донькою. Був дуже суворим з нею.
Схоже, що хлопчина висадив собi мозок
з рушницi. Нiчого приємного.
Хто?
З мiсцевих. Дрю Еббот. Його родина
переїхала сюди пiсля
твого вiд'їзду. Хлопчина був не
подарунок з самого початку. Господи!
Я, мабуть, знаю лихо в обличчя.
Чого вам?
Амандо, я можу з тобою поговорити?
Амандо, я знаю, що трапилось того
жахливого вечора.
I якщо я правий, тодi тобi нiчого
боятись.
Ви були там того вечора, чи не так?
Ти, Дрю, можливо, й iншi.
Ви ж були там.
Чи не так?
Ви хотiли порозважатись з дiвчиною
Пiрсiв? Це ж було
перед вихiдними. Вечiр п'ятницi, так?
Бет Енн, прокидайся! Давай!
Але ж вона не могла пiти, так?
Нi, друже, вона не вийде.
Бо батько тримав її у шорах.
Бет Енн!
Давай, Бет Енн!
Виходь, давай.
Отже, ви намагаєтесь їй допомогти
вислизнути з будинку.
Дрю, може, робить якiсь дурницi.
Вiн видає себе за вожака.
Агов! Давай розважимось!
I вiн палив, так? Нiколи не бачив його
без цигарки у ротi.
Чувак.
Потiм з'являється її старий. Та вiн,
мабуть, розлючений.
Дуже розлючений. Каже, щоб ви
забирались.
Забирайтесь звiдси. Не бачите, що люди
вже вiдпочивають?
Заспокойся, чувак.
Дрю бачить його в обличчя.
Пiшли геть, ми намагаємось заснути.
Дрю, облиш.
Годi тобi, чувак, що з тобою?
Рахую до трьох.
Та невже?
Як там у вас в Англiї : Раз, два -
дерева, три, чотири - вийшли звiрi.
Чого чекаєш, друже?
Гаразд, буде по-твоєму.
Дрю, ходiмо, доки вiн не накоїв
дурниць.
Нiзащо. Треба його розбудити.
А от, що було далi, я не впевнений...
Але то була цигарка саме Дрю, а не
Тревiса.
Тож, вiн зробив це навмисно?
Це був нещасний випадок.
Агов!
Що?
Нещасний випадок. Це був просто
нещасний випадок.
Нещасний випадок.
Агов, старий, прокидайся!
У мене вся нiч попереду, друже!
Облиш, Дрю, ходiмо.
Дрю, пiшли вже.
Його треба розбудити. Ходiмо!
Дрю, що ти робиш?
Давай! Я тебе не боюся! Ти маєш
боятися мене!
Пiшли, Дрю, пiшли!
Дрю. Дрю, ходи сюди!
Господи!
Агов! Бет Енн!
Вiн зробив це не навмисно.
Хто-небудь, дзвонiть рятувальникам!
Ендi, дзвони з мобiлки! Ендi, давай!
Глухо! Немає зв'язку.
Спробуй iще!
Я намагаюся!
Треба потрапити усередину! Треба їм
допомогти!
Дрю!
Дрю, треба допомогти!
Дрю, ходiмо! Треба повертатись!
Ми намагалися допомогти, але... Я була
так налякана.
Налякана тим, що буде далi.
Господи, що ж буде далi!
Допоможи, будь ласка, допоможи!
У се гаразд.
Ти у безпецi.
У се закiнчилось.
У цей час з'являється Тревiс.
Вiн задихається вiд їзди,
бачить вогонь.
Це вiд твоєї цигарки, Дрю!
Звiдки тобi знати! Замовкни! Могло
бути, що завгодно.
Це вiд твоєї цигарки, чувак!
Це був нещасний випадок!
Не довго вагався Тревiс, такою вiн був
людиною, вiн зiбрав
останнi сили та якомога швидше поїхав
до будинку.
Незважаючи на страх, що охопив його.
Його чуйне серце допомогло побороти
цей страх.
Але коли вiн дiстався будинку, нiчого
вже не мiг зробити.
Полум'я охопило будинок.
Можна лише уявити,
що крутилось у його головi.
Нездатнiсть допомогти - мабуть, його
найжахливiший кошмар.
Навiщо було брехати?
Навiщо було зiзнаватись?
Не знаю.
Може, вiн вiдчував провину, що не мiг
нiчого зробити,
не мiг допомогти, не мiг їх врятувати.
Нi.
Вiн пожертвував собою заради нас.
Вiн нас рятував.
Дякую.
Гадаю, що не потрiбно цього казати,
але ж все-таки: "Дякую, Джимi".
Облиш, Тревiсе. Це не варто й половини
того, що ти
зробив для мене за все життя.
Отже, знову у свiтi все урiвноважено.
Рука руку миє.
- Гарно сказано.
- Гарно сказано.
Агов.
Знаєш, а ти мiг з самого початку сказати
Двейну, що то був нещасний випадок.
Так, я почав думати про це, коли сидiв
у тiй крихiтний камерi.
Вона така смердюча!
Нi. Навiть якщо б менi й повiрили, в
тих дiтей би тикали
пальцем усе життя. У сi б не припиняли
думати, що ж
насправдi вiдбулось. Таке життя - не
мед, коли в тебе
тикають пальцем, та хочуть дiзнатись
твоїх таємниць.
Їм це не потрiбно.
До того ж я зрозумiв, що мене так усi
хотiли здихатись, але
не знали, як це зробити.
Тож, я просто зробив їм послугу.
Нiхто не хоче тебе здихатись, Тревiсе.
Еге ж.
Але в iншому ти маєш рацiю.
Гарно сказано.
"Дух цього мiсця заворожує,
воно захоплює.
Ця зустрiч вiдбулась завдяки Волi
Божiй та великодушностi цих людей.
Ми радi, що опинились тут. За
допомогою наших сердець
та наших рук ми вiддаємо пошану,
служимо, сiємо добро.
Кожен з нас вiдчуває непевнiсть.
Та з великим бажанням ми вiдправились
у подорож.
Нас навчили, що саме без вiри ми
починаємо запинатись, падаємо
та не можемо пiдвестись. Що
саме без пiдтримки громади
ми жахаємось невiдомого. Але саме тут,
у вiддаленому куточку Твоєї прекрасної
Землi, ми знайшли втiху.
Ми знайшли розраду серед
незнайомих людей.
Та свiтло пiдтримки вiд громади
настiльки яскраве, що нiякi
темнi сили не зможуть завдати нам
шкоди. Не зможуть
вони й затьмарити життя, яке ти нам
призначив, щоб служити Тобi
та користуватися Твоїми
чарiвними дарами.
Дякуємо тобi, Господи,
в Iм'я Iсуса Христа
за надану нам можливiсть мати
усе це. Твiй покiрний слуга,
Семюел Пiрс".
Заключне слово з праху тiєї трагедiї .
Та особиста промова до безсмертного
слова Господа Всемогутнього.
Розумiєте, усi тi негаразди, що
трапляються у нашому життi,
Господь не посилає нам для
того, щоб перевiрити,
як високо ми можемо пiднятись або як
боляче ми можемо впасти.
Нi, нi.
Господь нас любить.
У се набагато складнiше.
Нi, цi перешкоди - це лише те, як ми
сприймаємо нашi
негаразди у життi. У сi нашi сумнiви та
страхи.
Дуже часто ми так втягнутi, так
захопленi,
так переплетенi з цими ниточками
переживань нашого
життя, що забуваємо пiдняти
голову та побачити
бiльш цiлiсну картину
нашого буття - Його матерiю.
Не знаю, як ви, але коли я холодного
зимового вечора
натягую на себе ковдру... Господь знає,
у нас їх тут багато.
Так от, коли я це роблю, менi замало
моєї маленької
тоненької ковдри. Нi! Я хочу велику i
теплу ковдру, хочу в
неї загорнутись та вiдразу зiгрiтись.
А якщо в мене її немає,
тодi я собi дещо вiдморожу.
Так i Господь, вiн зiгрiває нас не
окремими ниточками,
а Своїм покривалом, Своєю матерiєю у
цiлому.
Вiн хоче вiд нас лише одного.
Лише одного!
Нашої вiри. Незламної вiри та
невичерпної довiри Йому
у цiй подорожi,
що Вiн нам визначив.
Якими б неповноцiнними ми себе б не
вiдчували, як би
темно нам не було, та як би безнадiйно
усе не виглядало,
Вiн завжди поруч, щоб допомагати нам
боротись з нашими негараздами.
Вiн дарує нам спокiй та любов без
будь-яких умовностей,
Вiн закутує нас у своє покривало,
де ми знаходимо невичерпну
втiху та тепло.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ БАТЬКОВI