Tip:
Highlight text to annotate it
X
Перекладач: Hanna Leliv Утверджено: Khrystyna Romashko
Чарлі Роуз: Ларрі надіслав мені листа,
в якому написав:
ми мусимо зробити все, щоб не виглядати
двома занудами, яким за сорок.
Я подякував йому за комплімент -
(Сміх) -
бо я трохи старший,
а в нього трохи товстіший гаманець, ніж у мене.
Ларрі Пейдж: Ну, дякую.
ЧР: Отож, поговоримо про Інтернет,
а ще побалакаємо про Google,
про пошук
і приватність,
та про твою філософію,
відчуття, як ти зв'язав усі факти в одне ціле,
і те, чому ця мандрівка, що розпочалася
багато років тому,
обіцяє стільки цікавого.
Загалом, ми поговоримо про майбутнє.
Отож, моє перше запитання: На якому етапі перебуває Google
і куди він прямує?
ЛП: Ми про це постійно думаємо.
Наша місія, яку ми сформулювали вже давно -
це організувати наявну в світі інформацію
і зробити її доступною і корисною для всіх.
Нас завжди питають:
і ви справді досі цим займаєтесь?
Я й сам частенько про це задумуюсь
і не зовсім впевнений у цьому.
Але якщо подумати, що таке пошук,
це так непросто -
справді збагнути, що ми хочемо,
зрозуміти інформацію, яка є в світі,
і ми ще тільки на самому початку,
неймовірно.
Ми вже 15 років над цим працюємо,
а роботи - незоране поле.
ЧР: А коли ви закінчите, як воно виглядатиме?
ЛП: Ну, мабуть,
якщо задуматися, куди ми прямуємо -
знаєте, що це ще не кінець? -
бо обробка даних за допомогою комп'ютера - це просто хаос.
Комп'ютер не знає, де ви перебуваєте,
він не знає, що ви робите,
гадки не має, що саме ви знаєте.
Останнім часом ми намагалися
просто зробити так, щоб ваші пристрої працювали,
щоб вони розуміли, в яких ви умовах.
Програма Google Now знає, де ви є,
знає, чого ви можете потребувати.
Треба, щоб комп'ютер працював і розумів вас,
розумів ту інформацію,
але до цього ми ще не дійшли.
Наразі ще все "сире".
ЧР: Скажіть, якщо подивитись на те, чим займається Google,
то яка роль у цьому старт-апу Deep Mind?
ЛП: Компанію Deep Mind
ми щойно придбали.
Це британська фірма.
Спочатку я розкажу вам, як ми туди дісталися -
нам ішлося про пошук,
про те, щоб справді зрозуміти,
спробувати зрозуміти все,
а ще зробити так, щоб комп'ютери не були "сирими"
і справді вас розуміли -
зокрема, дуже важливим був голос.
А якими є найсучасніші технології в галузі розпізнання мовлення?
Не дуже ефективні.
Вони не зовсім вас розуміють.
Тож ми взялися досліджувати машинне навчання,
щоб поліпшити ситуацію.
І це допомогло.
Ми почали з YouTube.
Ми можемо розуміти YouTube?
Але YouTube пройшов машинне навчання
і почав впізнавати котів, сам.
А це важливе поняття.
І ми зрозуміли, що це не просто так.
Якщо ми можемо збагнути, що таке кіт,
то це мабуть дуже важливо.
Отож Deep Mind,
Deep Mind має дуже крутий підхід:
вони проводять навчання
без ніякого нагляду.
Все почалося з комп'ютерних ігор,
можливо, я покажу ролик,
просто грати в комп'ютерні ігри
і вчитися, як це робити на автоматі.
ЧР: Погляньте на комп'ютерні ігри
і те, як машини стають здатні
робити надзвичайні дії.
ЧР: Дивовижно,
що це ж, очевидно,
старі ігри,
але система бачить те ж, що й ви, пікселі,
вона має джойстик і набирає бали,
і навчилася грати в усі ці ігри,
одна й та сама програма.
Вона навчилася грати ці ігри
з надлюдськими показниками.
Досі ми не могли робити щось подібне
з комп'ютерами.
Скажу кілька слів про цю гру.
Це бокс, і програмі спадає на думку,
що вона може притиснути противника до стінки.
Комп'ютер ліворуч,
він безупину набирає бали.
А тепер уявіть, якби такий
інтелект міг допомогти вам із розкладом,
інформаційними запитами чи ще чимось.
І це ще тільки початок,
що страшенно мене тішить.
ЧР: Якщо задуматись над тим, що трапилося
з Deep Mind і боксом,
то ми побачимо, що ми рухаємось
до штучного інтелекту.
Як далеко ми дійшли?
ЛП: На мій погляд,
це одна з найзахопливіших речей,
яку я бачив за своє життя.
Хлопець, який заснував цю компанію, Деміс,
вивчав нейробіологію і комп'ютерні науки.
Він повернувся до університету,
щоб закінчити аспірантуру і вивчати мозок.
Гадаю, що ми є свідками страшенно цікавих досліджень
на межі комп'ютерних наук
і нейробіології -
ми намагаємось зрозуміти,
як наповнити щось інтелектом
і реалізовувати справді цікаві проекти.
ЧР: Але на якому це все рівні нині?
І як швидко ми рухаємось уперед?
ЛП: Наразі це найбільше досягнення -
змусити YouTube розпізнати котів
і щось на кшталт цього,
вдосконалення технологій розпізнання мовлення.
Ми не раз зверталися до машинного навчання,
щоб домогтися поступового поліпшення,
але, як на мене, то дуже цікавий приклад,
бо одна-єдина програма
може виконувати багато різних завдань.
ЧР: Не знаю, чи нам вийде,
але ми маємо зображення кота.
Було б чудово побачити це на власні очі.
Ось як машини дивилися на котів,
і ось якими вони їх побачили.
Чи можемо запустити це зображення:
ЛП: Так. ЧР: Ось і воно. Бачите кота?
Створений машинами, побачений машинами.
ЛП: Так, справді.
Машина вивчила це, просто переглядаючи YouTube.
Не було ніякого навчання,
жодного поняття кота,
але це зображення кота -
це щось важливе; його розпізнаєте ви -
і його зможуть розпізнати машини.
Ще кілька слів
про пошук.
Все почалося з пошуку, зі спроби зрозуміти умови,
в яких перебувають люди, та їхню інформацію.
Я мав одне відео
на цю тему,
і хочу показати його вам.
(Відео) ["Соя, Кенія"]
Зак Матере: Недавно
я посадив картоплю.
Але раптом саджанці почали одні за одним вмирати.
Я перешукав усі книжки, але нічого не знайшов.
Тоді я вирішив пошукати в Інтернеті.
["Зак Матере, фермер"]
Хвороби картоплі.
На одному з сайтів я прочитав,
що причиною могли бути мурахи.
Там радили: обприскайте рослини деревним попелом.
Через кілька днів мурахи зникли.
Тоді я по-справжньому зацікавився Інтернетом.
Один мій приятель
мріяв розширити свій бізнес.
Тож ми пішли з ним у комп'ютерний клуб
і зайшли на кілька сайтів.
Коли я знову зустрів його, він планував встановити вітряк
біля місцевої школи.
Я почувався гордим,
бо раптом з'явилося щось нове,
чого раніше не було.
Я розумів, що не кожен
має доступ до того,
що і я.
Тоді я подумав, що хотів би мати такий Інтернет,
яким би могла скористатися моя бабуся.
Тоді на думку мені спала дошка для оголошень.
Проста дерев'яна дошка для оголошень.
Коли я знаходжу інформацію через телефон,
я розміщую її
на дошці для оголошень.
Тобто дошка стала таким собі комп'ютером.
Я користуюся Інтернетом, щоб допомагати людям.
Мабуть, я прагну
поліпшити життя
для себе та своїх сусідів.
Чимало людей мають доступ до інформації,
але це не має якихось наслідків.
Я гадаю, що наслідком цього є наші знання.
Коли люди мають знання,
вони можуть знайти рішення
без сторонньої допомоги.
Інформація - це могутній засіб,
але потрібно вміти ним скористатися.
(Оплески)
ЛП: Один цікавий факт про те відео:
ми прочитали про нього в новинах,
знайшли того чоловіка
і зняли той коротенький ролик.
ЧР: Коли я говорю з кимось про тебе,
то ті, хто знайомі з тобою, кажуть:
Ларрі хоче змінити світ,
він вірить, що технологія вкаже нам шлях.
Отже йдеться і про доступ до Інтернету.
Йдеться про мови.
А ще про те, як люди можуть отримати доступ
і втілювати проекти, що змінять їхню громаду.
І це один із прикладів.
ЛП: Так, це правда. Що ж до мене,
то я більше приділяв уваги доступу,
якщо вже мова зайшла про майбутнє.
Ми нещодавно запустили проект Loon Project,
у якому використовуємо повітряні кульки.
На повному серйозі.
Ми покажемо за хвильку відео.
Сьогодні двоє з трьох людей у світі
не мають доступу до швидкого Інтернету.
Ми вважаємо, що цей проект допоможе людям,
і то за невеликі кошти.
ЧР: Це кулька. ЛП: Так, маєте доступ до Інтернету.
ЧР: Але як ця кулька дає доступ
до Інтернету?
Адже треба було добре помізкувати,
як зробити так,
щоб кульки не треба було
прив'язувати.
ЛП: Так, і це гарний зразок інновацій.
Ми міркували над цією ідеєю
п'ять років, а то й більше,
перед тим, як взялися до неї,
і найбільше нас цікавило,
як запустити точки доступу високо в небо і за невеликі гроші?
Зазвичай використовують супутники,
але їхній запуск займає багато часу.
А ви бачили, як легко запустити кульку
і підняти її в небо.
Знову ж таки, нам допоміг Інтернет -
я пошукав інформацію на цю тему
і дізнався, що 30-40 років тому
хтось запустив кульку,
і вона кілька разів пролетіла довкола Землі.
Тоді я подумав: а чому б не зробити так тепер?
Так і почався наш проект.
ЧР: Але ж ви розраховуєте на милість вітру?
ЛП: Так, але як виявилося,
після того, як ми кілька разів змоделювали погодні умови,
чого раніше, мабуть, не робили,
якщо контролювати висоту, на яку здіймається кулька -
наприклад, надути їх повітрям
чи вдатись до інших способів -
то можна контролювати їхній маршрут.
Тому я думаю, що ми можемо створити всесвітню павутину
з цих кульок, покривши всю планету.
ЧР: Перед тим, як я перейду до майбутнього і транспорту,
теми, яку ви вже вивчили, як свої п'ять пальців,
і до вашого захоплення транспортом,
автоматизованими машинами та роверами,
я хочу поговорити на тему, яку ми вже згадували
тут раніше з Едвардом Сновденом.
Про безпеку і приватність.
Ви ж сто відсотків про це думали.
ЧР: Так, звичайно.
Вчора я бачив фото Сергія з Едвардом Сновденом.
Може, хтось із вас теж його бачив.
Для мене
приватність і безпека - то дуже важливі речі.
Ми розглядаємо їх разом,
мені здається, що приватність є там, де є безпека,
тому я спочатку розповім про безпеку,
бо ви запитали про Сновдена і ту всю ситуацію з ним,
а потім перейду до приватності.
Я страшенно розчарований,
що уряд зробив це
секретно і нічого нам не сказав.
Не думаю, що в нас буде демократія,
якщо ми мусимо захищати вас і наших користувачів
від уряду
через щось, про що ми ніколи не обговорювали.
Я не маю на увазі, що ми мусимо знати,
від якої конкретної терористичної атаки
вони хочуть нас захистити.
Але ми маємо бути в курсі,
якого масштабу може бути цей теракт,
які засоби стеження буде використовувати уряд,
як саме і чому,
а про це, мені здається, ми не говорили.
Тому я думаю, що уряд сам зробив
собі ведмежу послугу,
тримаючи це все в таємниці.
ЧР: Забувши запитати
про це Google.
ЛП: Не Google, а громаду.
Ми мусимо відкрито обговорити цю тему,
інакше наша демократія не працюватиме.
Це просто неможливо.
Тому мені прикро, що Google
мусить захищати вас і наших користувачів
від уряду,
який таємно робить щось, про що ніхто не знає.
Це безглуздя.
ЧР: Справді. І тоді виникає питання приватності.
ЛП: Так, приватність.
Світ змінюється.
Ви носите з собою телефон. Він знає, де ви є.
Про вас існує ціла купа інформації,
ось що важливо,
тому не дивно, що люди ставлять
непрості запитання.
Ми вже довго думаємо про це
і пов'язані з цим проблеми.
Я дещо -
я гадаю, що нам потрібно
дати людям вибір,
показати їм, які саме дані про них збирають -
історія пошуку, дані щодо місця перебування.
Ми тішимося, що маємо в Chrome невидимий режим,
що шукаємо і інших способів,
як дати людям ширший вибір,
щоб вони знали, що відбувається.
Та й, крім того, це дуже просто.
Але я хвилююсь, щоб разом
із брудною водою не виплеснути немовля.
На вашому шоу
я майже зірвав собі голос,
і він досі не відновився.
Сподіваюсь, що після розмови з вами
він повернеться.
ЧР: Якщо я можу чимось допомогти, то кажіть.
ЛП: Добре. Тоді витягайте свою ляльку вуду
і робіть з нею те, що треба.
Але знаєте що?
Я сказав це публічно
і отримав багато інформації.
Ми провели опитування щодо цього захворювання
серед людей зі схожими проблемами.
Я подивився на медичні картки і сказав:
чи не було б чудово,
якби медичні картки всіх людей були доступні
анонімно
для лікарів-дослідників?
І коли б хтось переглядав вашу медичну картку,
якийсь лікар-дослідник,
ви б бачили, який лікар
дивився її і чому,
і, можливо, ви б дізналися,
яку хворобу маєте.
Я гадаю, що якби ми це зробили,
то врятували б 100,000 життів цього року.
ЧР: Звісно. - (Оплески)
ЛП: Тому мене страшенно хвилює те,
що з приватністю в Інтернеті
ми робимо те ж саме, що з медичними картками -
виплескуємо разом із брудною водою немовля.
Ми не задумуємось,
скільки користі було б,
якби люди ділилися інформацією
з потрібними людьми у належний спосіб.
ЧР: Є обов'язкова умова:
люди мусять бути впевнені,
що їхньою інформацією не зловживатимуть.
ЛП: Так. Коли мене спіткав цей клопіт із голосом,
я боявся казати про це іншим.
Але Сергій переконав мене це зробити,
і я радий, що послухав його.
ЧР: Ви й не сподівалися на таку кількість відгуків.
ЛП: Де там, а люди виявилися неймовірно позитивними.
Ми отримали відгуки від тисяч людей
зі схожими захворюваннями,
про які нині бракує інформації.
Тому це була чудова ідея.
ЧР: Перейдемо до майбутнього - то що там у вас
із транспортною системою?
ЛП: Я просто розчарувався в ній,
коли навчався у коледжі в Мічигані.
Я мусив їхати автобусом,
чекати на нього.
А тоді було холодно і падав сніг.
Тоді я провів невеличке дослідження, скільки коштує така система
і відтоді я постійно думаю про транспортні системи.
ЧР: І тоді ж виникла ідея автоматизованого авто.
ЛП: Так, десь 18 років тому я дізнався
про людей, які працюють на автоматизованих машинах.
Ця ідея мене дуже зацікавила.
Такі розробки вимагають чимало часу,
але я страшенно тішуся з того, які це дає можливості
поліпшити світ.
За рік на дорогах травмується понад 20 мільйонів людей.
Аварії - це основна причина смерті людей,
молодших 34 років у США.
ЧР: Тобто ви хочете врятувати життя.
ЛП: Так, а ще зекономити простір
і поліпшити рівень життя.
Половина Лос-Анджелеса - це паркінги і дороги,
половина цілого міста,
та й інші міста не надто відстають.
Дуже безглуздо
так використовувати наш простір.
ЧР: І скільки нам ще чекати?
ЛП: Думаю, зовсім недовго.
Ми вже наїздили добрих 100,000 миль
на повністю автоматизованих авто.
Я страшно тішуся, що все відбувається так швидко.
ЧР: Але ви працюєте не лише над автоматизованими машинами.
Є ще ідея щодо велосипедів.
ЛП: У себе в Google ми вирішили
дати всім безкоштовні велосипеди.
І ця ідея виявилася чудова.
Велосипедисти тепер усюди,
а ровери вже починають зношуватися.
Їх використовують цілодобово.
ЧР: Але ви ще й хочете, щоб на роверах їздили вгорі над вулицею.
ЛП: Ну я подумав: як заохотити людей
частіше їздити на велосипеді?
ЧР: Можемо показати відео.
ЛП: Давайте.
Мене захопила та ідея.
(Музика)
Ось так можна відділити
ровери від машин з мінімальними витратами.
Виглядає дуже круто,
але, якщо серйозно, то я думав про наше університетське містечко,
співпрацю з меріями міст,
про те, як заохотити людей частіше їздити на велосипеді.
І задумався,
як розділити велосипеди і решту транспорту
з мінімальними витратами?
Тоді я пошукав в Інтернеті
і знайшов ось це.
Взагалі-то ми не працюємо
саме над таким проектом,
але він розпалює уяву.
ЧР: Давайте з цим завершимо.
Розкажіть трохи про філософію свого мислення.
Ви маєте ідею [Google X].
Ви не хочете
займатись простими, передбачуваними винаходами.
ЛП: Так, я гадаю,
що багато речей, про які ми сьогодні говорити, є такими,
але насправді -
скористаюсь економічним поняттям доповнюваності -
це коли ви робите щось,
чого не існувало б, якби ви не взялися це робити.
І що більше таких проектів,
то більшого ви досягаєте,
тобто йдеться про те, щоб займатись тим,
що досі вважалося неможливим.
Мені не віриться одне:
що більше я дізнаюсь про технологію,
то чіткіше я розумію, що нічого не знаю.
Є так званий технологічний обрій -
за ним ви бачите речі, якими можете займатися далі,
тобто, що більше ви пізнаєте технології,
то ясніше бачите, що можливо далі.
Ви виявляєте, що кульки є можливими,
бо існує матеріал, з якого можна їх виготовити.
ЧР: Ви мене цікавите ще з однієї причини:
чимало людей
думають про майбутнє,
але вони тільки зазирають в нього і роблять крок назад,
ми не бачимо втілення їхніх ідей.
Мені на думку спадає людина, чиї ім'я вам знайоме,
про яку ви читали - Тесла.
Що ви думаєте з цього приводу?
ЛП: Я гадаю, що недостатньо щось винайти.
Якщо ви щось винайшли,
Тесла винайшов електричний струм, який ми використовуємо,
але так і не зміг донести свій винахід до людей.
Це зробили інші люди.
Через багато років.
Треба поєднати обидві сторони -
працювати над інноваціями і винаходами,
і водночас, щоб компанія
могла отримати від них прибуток,
донести їх до людей
з користю для людства,
подарувати людям надію.
Знаєте, я вражений, наскільки люди
втішилися проектом Loon Project,
бо він подарував надію
двом третім населення людства,
яка не має доступу до Інтернету.
ЧР: Знову ж таки, про корпорації.
Ви один із тих людей, які вважають,
що корпорації є рушіями змін,
якщо ними вміло управляють.
ЛП: Так, мене лякає те,
що більшість людей вважає компанії злом.
Вони мають погану репутацію.
До певної міри, так і є.
Компанії розвиваються поступово,
як це робили 50 років тому
чи 20 років тому.
Це не зовсім те, що нам потрібно.
Ми потребуємо, особливо в галузі технологій,
революційних змін,
а не поступових.
ЧР: Ви колись сказали,
якщо я зрозумів ваші слова правильно,
що ви б задумались над тим,
щоб замість того, щоб віддати свої гроші
на якусь справу,
ви б просто віддали їх Елонові Маску,
бо ви вірите,
що він змінить майбутнє,
і тому ви б -
ЛП: Так, якщо ви хочете полетіти на Марс,
він хоче туди полетіти,
щоб допомогти людству.
Достойна мета, але це компанія,
і вона благодійна.
Ми хочемо робити щось подібне.
Знаєте, у нас, в Google, є чимало працівників,
які розбагатіли.
У сфері технологій люди багато заробляють.
Багато людей у цьому залі доволі заможні.
Ви працюєте, бо прагнете змінити світ.
Хочете поліпшити його.
Чому компанія, на якій ви працюєте,
достойна не тільки вашого часу,
а й грошей?
Але ми не звикли так мислити.
Ми не думаємо про компанії у такий спосіб,
і це прикро,
адже саме компанії забирають найбільше наших зусиль.
Там люди проводять найбільше часу,
там зосереджено найбільше грошей,
тому я б хотів, щоб ми мали більше можливостей
допомогти.
ЧР: Під кінець своїх інтерв'ю
я завжди ставлю одне запитання:
який душевний стан,
яка риса характеру
стала вам у пригоді найбільше?
Руперт Мердок відповідав - цікавість,
інші представники медіа сказали те ж саме.
Білл Ґейтс і Воррен Баффет відповіли - увага.
Який душевний стан,
це вже моє останнє запитання,
дав вам змогу думати про майбутнє
і водночас
змінювати теперішнє?
ЛП: Мабуть, найважливіше -
я стежив за багатьма компаніями
і думав над тим, чому вони не домоглися успіху.
Одні компанії зникали, замість них з'являлися нові.
І я задумався - що вони роблять не так?
Що ці компанії зробили неправильно?
Зазвичай, вони просто не думають про майбутнє.
Особисто я
намагаюся зосередитися на ньому і замислитись,
як виглядатиме майбутнє,
як ми можемо його створити,
і як змусити свою організацію
зосередитися на цьому баченні
і, не гаючи часу, рухатися до нього?
Тому - цікавість,
наша компанія звертає увагу на те,
про що люди, можливо, й не задумуються,
працює над тим, над чим більше не працює ніхто,
адже саме в цьому полягає доповнюваність,
бажання це робити,
йти на такий ризик.
Подивіться на Android.
Мене мучила совість, коли я працював над Android,
на початках.
То був невеличкий старт-ап, який ми викупили.
Ми не займалися проектами такого типу.
І мене мучила совість за те, що я тратив на нього час.
Але я був дурний.
Бо ж то було майбутнє, чи не так?
Над ним варто було працювати.
ЧР: Дуже приємно вас тут бачити.
Дуже приємно слухати ваші слова
і сидіти за столиком поруч із вами.
Дякую, Ларрі.
ЛП: Дякую.
(Оплески)
ЧР: Ларрі Пейдж.