Tip:
Highlight text to annotate it
X
Перекладач: Tatyana Horova Утверджено: Hanna Leliv
Я дуже радий, що сьогодні
маю змогу розповісти вам усім про можливості відновлення
пошкодженого мозку.
Мене надзвичайно цікавить ця сфера,
бо, як невролог,
я впевнений, що вона пропонує
дещо обнадійливе
пацієнтам, які сьогодні страждають від руйнівних
та невиліковних хвороб мозку.
Розгляньмо проблему.
Перед вами зображення мозку,
враженого хворобою Альцгеймера,
поряд із зображенням здорового мозку.
Очевидні пошкодження ділянок мозку, враженого Альцгеймером, -
атрофія, зморщення. Їх обведено червоним.
Я міг би показати вам такі ж самі зображення
інших хвороб: множинний склероз,
хвороба моторних нейронів, хвороба Паркінсона,
навіть хвороба Гантінґтона -
ці недуги схожі між собою.
Такі розлади мозку нині є
одними з головних проблем охорони здоров'я.
Статистика насправді вражає -
на сьогодні ми маємо близько 35 мільйонів людей,
що хворіють на один із перелічених недугів,
а річні витрати у зв'язку з цим по всьому світу
становлять близько 700 мільярдів доларів.
Тільки уявіть собі!
Це понад один процент
від світового ВВП.
І дедалі гірше,
бо ці числа зростають
через те, що загалом
такі хвороби пов'язані з віком, а тривалість життя дедалі збільшується.
Тому ми повинні спитати себе,
чому людина страждає від руйнівної дії
цих хвороб,
та чому, незважаючи на масштаб цієї соціальної проблеми,
ми ще й досі не знайшли ефективного лікування?
Щоб обговорити з вами ці питання,
я мушу спочатку викласти вам швидкий курс
з роботи головного мозку.
Іншими словами, мені треба розповісти вам
усе, чого я навчився в медичному університеті.
(Сміх)
Повірте мені, це не займе багато часу.
Добре? (Сміх)
Отже, мозок надзвичайно простий:
він складається лише з чотирьох типів клітин.
Тут показано дві з них -
нервова клітина
та мієлінова клітина,
тобто ізолювальна клітина.
Разом вони складають олігодендроцит.
І коли ці чотири клітини налагоджено працюють
у здоров'ї та гармонії,
вони створюють дивовижну симфонію біотоків мозку.
Саме ці біотоки
роблять нас спроможними думати, відчувати,
пам'ятати, вчитись, рухатись, сприймати й таке інше.
Але кожна з тих окремих чотирьох клітин
або вони всі разом можуть зазнати збою чи просто померти.
І коли таке трапляється, мозок пошкоджено -
ми маємо прошкоджену проводку,
ми маємо розірвані зв'язки.
Це призводить до уповільненої провідності.
Зрештою пошкодження проявиться
як хвороба. Безсумнівно.
І якщо помираюча нервова клітина
належить, наприклад, до моторного нерву,
ми матимемо хворобу моторних нейронів.
Я хотів би дати вам реальне уявлення
про те, як розвивається хвороба моторних нейронів.
Це мій пацієнт на ім'я Джон.
Я бачився з Джоном у клініці минулого тижня
і попросив його розповісти про складнощі із здоров'ям,
що на їх основі встановили первинний діагноз
хвороби моторних нейронів.
Джон: У жовтні 2011 року мені поставили діагноз.
Головною моєю проблемою було ускладнене дихання,
мені було важко дихати.
Сіддгартан Чандран: Не знаю, чи ви розібрали, що каже Джон, але він каже,
що його ускладнене дихання
врешті виявилось підставою для діагнозу
хвороби моторних нейронів.
Вже йде 18-й місяць на цьому нелегкому для Джона шляху.
Я попросив його розповісти щось
про його теперішнє скрутне становище.
Джон: Тепер проблеми з диханням погіршились.
Мої руки й ноги ослабли,
і я майже весь час в інвалідному візку.
С.Ч.: Джон щойно сказав, що він майже весь час
в інвалідному візку.
Тож ці два відео
не тільки демонструють нам руйнівні наслідки цієї хвороби,
а й дають уявлення про те,
як шокуюче швидко хвороба розвивається,
бо лише через 18 місяців
дорослий чоловік опинився
в інвалідному візку, не в змозі обходитись без апарату штучного дихання.
Будьмо відвертими - на місці Джона міг би опинитись
ваш батько, брат, чи просто друг.
Ось що трапляється, коли моторний нерв помирає.
А що трапляється, коли помирає мієлінова клітина?
Множинний склероз.
Скан ліворуч
ілюструє мозок,
карту зв'язків мозку
та накладені на неї
ділянки ураження.
Ми називаємо їх демієлінізацією.
Це справжні ушкодження, вони білого кольору.
Я знаю, що ви зараз собі гадаєте.
Ви думаєте: "Боже, коли цей хлопець вийшов на сцену,
він запевняв, що має чим обнадіяти нас,
а натомість розповів щось
геть депресивне".
Я розповів вам, які жахливі ці хвороби.
Вони руйнівні, їх стає дедалі більше,
вони вимагають надзвичайних витрат, і найгірше -
ми не навчились їх лікувати. Де ж тут надія?
Та знаєте - надія таки є.
Я бачу надію в цій секції поруч,
у цій секції мозку людини з множинним склерозом (М.С.)
бо - це надзвичайно! - тут видно,
що мозок може відновлюватись.
Тільки він не дуже вправний у цьому.
Я покажу вам два явища.
Найперше - цей пошкоджений мозок пацієнта з М.С.
А ще - одну з цих білих мас.
Область, обведена червоним кольором,
тепер забарвлена ясно-блакитним,
але колись ця ясно-блакитна ділянка була білою.
Тобто тут було пошкодження. Тепер воно загоїлось.
Хочу пояснити: лікарі до цього непричетні.
Це відбулося всупереч лікарям та їхнім діям, а не завдяки їм.
Це спонтанна ремісія.
Неймовірно, але таке трапляється.
Бо стовбурові клітини, які є навіть у мозку,
можуть виробляти новий мієлін, новий ізолювальний матеріал,
та будувати його навколо пошкоджених нервів.
Це спостерження важливе з двох причин.
По-перше, воно заперечує одне з ортодоксальних переконань,
яке ми вивчали на медичному факультеті,
принаймні, я вивчав, - раніше стверджували,
що мозок не здатен відновлюватись
на відміну, скажімо, від кісток чи печінки.
Але насправді він відновлюється, тільки не дуже вправно.
А по-друге,
це вказує нам, де варто шукати нових методів лікування -
не треба бути космічним інженером,
щоб розуміти, як тут діяти.
Тут просто потрібно винайти способи стимулювання
ендогенної спонтанної ремісії, яка неодмінно трапляється.
Отже я питаю, чому за весь той час,
що ми це усвідомлюємо,
ми досі не винайшли такого лікування?
І тут ми стикаємось зі складнощами
в галузі фармакологічних досліджень.
Розробка медикаментів -
це досить дорога і водночас ризикована справа.
І шанси у цій справі приблизно
один із 10 000,
бо потрібно випробувати близько 10 000 препаратів,
щоб визначити одного єдиного потенційного "переможця".
А потім провести ще десь 15 років тестувань
та витратити на нього понад мільярд доларів,
і навіть тоді цей "переможець" може не виправдати надій.
Тому нас цікавить,
чи можна змінити правила цієї гри
та підвищити шанси?
Щоб на нього відповісти, потрібно зрозуміти,
що ж саме гальмує фармакологічні дослідження?
Однак фармакологічне дослідження саме починається з гальмування,
бо всі ці випробування здійснюються на тваринному матеріалі.
Але ж ми знаємо, що найкращий матеріал для вивчення людини - це сама людина,
як казав Александр Поуп.
Отож чи можемо ми вивчати ці хвороби
на людському матеріалі?
Звісно ж, ми можемо.
Ми можемо використовувати стовбурові клітини,
саме людські стовбурові клітини.
А людські стовбурові клітини - це ті самі надзвичайні,
та водночас звичайнісінькі клітини, які мають дві дивовижні властивості:
вони здатні відновлюватись і розмножуватись,
а ще можуть приймати на себе інші функції,
замінюючи кісткові клітини, клітини печінки, і головне - нервові клітини,
може навіть моторні нервові клітини
чи мієлінові клітини.
Тривалий час головною метою для нас
було опанувати ці властивості,
ці дивовижні можливості стовбурових клітин,
щоб реалізувати їх
у регенеративній неврології.
І тепер ми можемо це здійснити, тому що
за останні 10-20 років
було зроблено кілька важливих відкриттів.
Одне з них зроблено тут, в Единбурзі -
це єдина вівця-знаменитість у цілому світі, Доллі.
Доллі створили в Единбурзі,
і вона стала
першим ссавцем,
клонованим з дорослої клітини.
Але я вважаю, що найважливіше досягнення
стосовно сьогоднішного питання
здійснив у 2006 році японський науковець
на ім'я Яманака.
Яманака
на своїй дивовижній "науковій кухні"
зміг виділити чотири інгрідієнти,
лише чотири інгрідієнти,
що здатні перетворити будь-яку дорослу клітину
на справжню стовбурову клітину.
Важливість цього відкриття неможливо переоцінити,
бо це означає, що будь-хто в цьому залі
і будь-який пацієнт також,
зможе генерувати на замовлення
ремонтний набір для своїх пошкоджених тканин.
Беремо клітину шкіряного покрову й перетворюємо її на плюріпотентну клітину,
а ті клітини вже можна адаптувати
для конкретних випадків -
спочатку для досліджень, а в майбутньому - для лікування.
Нині такі ідеї в медичних закладах
вважаються абсурдними, -
я і медичний заклад - це вже якась наскрізна тема, чи не так?
Але ці ідеї вже стали реальністю.
Для мене це наріжний камінь
регенерації, відновлення та здійснення надій.
І якщо ми вже заговорили про надії,
ті з вас, хто не дуже успішно навчався в школі,
все ще мають неабиякі шанси здійснити свої надії.
Бо ось витяг зі шкільної відомості Джона Ґердона:
"Здається, він прагне бути науковцем, але досі зарекомендував себе доволі невдало".
Отже про нього були невисокої думки.
Але ви можете й не знати, що три місяці тому
він отримав Нобелівську премію з медицини.
Але повернімося до нашого питання.
Які можливості відкривають ці стовбурові клітини,
ця технологія усунення ушкоджень,
для відновлення пошкодженого мозку,
для так званої регенеративної неврології?
Гадаю, ці технології можуть розвиватися у двох напрямках:
як надзвичайне вдосконалення фармакологічних досліджень 21-го століття
і як терапевтичний засіб.
Зараз я коротко розповім вам
про обидва ці шляхи.
Кухня фармакологічних досліджень виглядає саме так,
як про неї говорять.
Це дуже просто: візьмемо пацієнта, наприклад,
із хворобою моторних нейронів -
ми беремо клітини шкіри
та робимо плюріпотентне перепрограмування,
як я казав, -
створюємо з них живі моторні нервові клітини.
Це дуже просто, бо саме перетворення і є справою
плюріпотентних клітин.
Головне, що зрештою ми зможемо на прикладі їхнього функціонування
уявити собі функціонування здорових екземплярів,
не вражених хворобою.
Таким чином ми улагоджуємо генетичну розбіжність дослідження.
Саме це ми й зробили,
співпрацюючи з колегами -
Крісом Шоу з Лондона; зі Стівом Фінкбайнером і Томом Маніатісом зі США.
І те, що ви зараз бачите, дивовижно -
це живі зростаючі моторні клітини
пацієнта із хворобою моторних нейронів.
Це успадкована форма хвороби.
Тільки уявіть собі!
Лише 10 років тому це було б нездійсненно.
Але ми можемо бачити не тільки як вони зростають чи діляться.
Ми можемо зробити так, щоб вони світилися.
Ми можемо створити їхню власну історію хвороби,
щоб потім порівняти хворі моторні клітини
зі здоровими.
І коли ми це робимо,
ми розуміємо, що показник смертності хворої клітини,
динаміку якого демонструє червоний графік,
перевищує показник здорової клітини
у два з половиною рази.
Переломний момент у тому, що тепер ми маємо
діаграму ефективності медикаменту,
і до нього ми висунемо такі вимоги,
завдяки цій високо-пропускній
автоматизованій системі діаграмування:
треба, щоб медикамент
змінив динаміку червоного графіку
якнайближче до блакитного.
Бо такий медикамент стане дуже цінним кандидатом,
що його можно буде випробовувати просто на людині,
і який легко подолає всі перешкоди,
що стоять на шляху фармакологічних
випробовувань на тваринному матеріалі
з міркувань безпеки. Це фантастично.
Але повернімося
до використання стовбурових клітин
як прямого замінника хворих.
І тут також є ще два шляхи,
які не суперечать один одному.
Перший, - який у далекій перспективі
має принести найкращі плоди,
але поки що для нього не настав час, -
це уявити, що стовбурові клитини самі
створюються у хворому мозку. Я про це казав.
Усі ми маємо стовбурові клітини в мозку,
навіть якщо він хворий.
І це насправді логічно працювати в такому напрямку,
щоб можна було зрештою стимулювати й активізувати
створення стовбурових клітин у пошкодженому мозку,
щоб вони реагували відповідно пошкодженню
та лікували його.
Але це в майбутньому.
Ми винайдемо ліки, щоб здійснити це.
Інший спосіб - це помістити стовбурові клітини куди необхідно,
трансплантувати їх,
замінити ними втрачені клітини, навіть у мозку.
Хочу розповісти вам про експеримент,
клінічне випробування, що його ми провели
й нещодавно закінчили
з моїми колегами з Університетського коледжу Лондона,
зокрема, з Девідом Міллером.
Тест був дуже простим.
Ми поставили собі дуже просте запитання
щодо пацієнтів із множинним склерозом:
Чи будуть стовбурові клітини з кісткового мозку
укріплювати нерви?
Тож ми взяли клітини кісткового мозку,
виростили з них стовбурові у лабораторії,
та ввели їх у вени цього пацієнта.
Я звичайно спрощую опис експерименту.
Насправді він тривав п'ять років, і над ним працювало багато людей.
Він змусив мене посивіти
та спричинив багато неприємностей.
Але його концепція насправді проста.
Тож ми ввели стовбурові клітини у вени, так?
Щоб перевірити, чи дослід успішний,
ми тестували зоровий нерв,
його показники були нашим критерієм результативності.
Ці виміри є показовими у випадках з М.С.,
бо пацієнти з М.С. зазвичай
страждають від проблем із зором -
втрачають зір чи просто погано бачать.
Таким чином, ми з Девідом Міллером виміряли
зоровий нерв тричі,
порівнюючи знімки за 12 і за 6 місяців
до ін'єкції та безпосередньо перед нею.
Тут ви бачите, як поступово відхиляється униз червоний графік,
це каже нам, що зоровий нерв стискається,
і це логічно, бо нерви хворого помирають.
Після ін'єкціі стовбурових клітин
ми двічі повторили виміри нерва -
через три та шість місяців -
і здивувалися,
бо лінія графіка пішла догори.
Це свідчить про те, що втручання
було на користь.
Власне, я не вважаю, що
ті введені стовбурові клітини створили новий мієлін
чи нові нерви.
Я вважаю, що вони стимулювали
ендогенні стовбурові клітини, тобто клітини-попередники,
виконувати їхню функцію - пробудитися та виробляти мієлін.
То це підтверджує справедливість концепції.
Я дуже схвильований цим.
Я хочу завершити тим, з чого почав -
з відновлення, з надіі.
Я спитав Джона,
на що він сподівається у майбутньому.
Джон: Я б хотів сподіватись,
що колись у майбутньому,
завдяки дослідженням, що ви, науковці, проводите,
ми зможемо зцілитися,
і люди у моєму становищі зможуть повернутися до звичайного життя.
С.Ч.: Це красномовніше за будь-які інші слова.
Але мені також хотілося б наприкінці виступу
подякувати Джону, що він дозволив мені
поділитися його свідомістю та цими відео з усіма вами,
а також хотів би додати для Джона й усіх вас, що
я з надією дивлюсь у майбутнє.
Я справді вірю, що передові технології,
як-от використання стовбурових клітин, про яке я говорив,
виправдають наші сподівання.
Я справді вважаю, що той день, коли ми будемо спроможні
відновлювати пошкоджений мозок,
настане швидше, ніж ми вважаємо.
Дякую.
(Оплески)