Tip:
Highlight text to annotate it
X
Перекладач: Khrystyna Romashko Утверджено: Hanna Leliv
І де ж ці роботи?
Нам 40 років кажуть, що вони незабаром з'являться.
Дуже швидко вони почнуть робити усе замість нас.
Вони будуть куховарити, прибирати, робити покупки, будувати. Але їх нема.
Тим часом, цю роботу виконують нелегальні імігранти зі всього світу,
а роботів ми так і не маємо.
Що ж ми можемо тут зробити? Що можемо сказати?
Хочу показати дещо іншу перспективу того,
як ми могли б дивитись на речі по-іншому.
Це рентген-знімок
справжнього жука і швейцарського годинника 88-го року. Ви дивитесь на це -
що було справжнім тоді, безсумнівно, є справжнім і зараз.
Ми досі можемо виготовляти такі предмети. Можемо робити потрібні предмети.
Можемо зробити схему з потрібною потужністю,
але ми, власне, не можемо поєднати їх, щоб зробити щось,
що працюватиме та буде адаптовуватись, як ці системи.
Спробуємо глянути з іншої перспективи.
Звернемося до найкращого дизайнера, матері усіх дизайнерів.
Подивимося, що може для нас зробити еволюція.
Включаємось - ми створили "первинний бульйон"
з великою кількістю деталей роботів - з планками, двигунами, нейронами.
Зібрали це все докупи і провели щось на зразок природного добору,
піддали мутаціям і винагородили їх за те, як швидко вони можуть рухатись уперед.
Дуже просте завдання, і цікаво побачити, що з цього вийшло.
Якщо ви подивитеся, можна побачити багато різних машин,
отриманих таким чином. Вони всі рухаються довкола.
Вони всі розповзаються врізнобіч, можна побачити праворуч,
що ми зробили декілька таких штук,
і вони справді працюють. Це не фантастичні роботи,
але вони еволюціонували так, щоб робити саме те, за що ми їх заохочуємо:
рух уперед. Це все було зроблено у симуляції,
але ми можемо це зробити і зі справжньою машиною.
Це фізичний робот,
ми маємо цілу популяцію їх з інтелектом,
вони змагаються, еволюціонують.
Це як родео. Вони всі катаються на машині
і отримують заохочення за те, як швидко вони рухались,
і як далеко змогли просунути машину вперед.
Бачте, ці роботи ще не готові
панувати над світом,
але вони поступово вчаться рухатись уперед,
і роблять це автономно.
У цих двох прикладах ми маємо
машини, що навчилися, як ходити у симуляції,
а також машини, які навчились ходити в реальності.
Та хочу показати вам інший підхід,
цей робот ось там має чотири ноги.
У нього вісім двигунів, чотири на колінах, чотири на бедрах.
Він також має два кутових сенсори, які вказують машині,
у який бік вона нахиляється.
Але ця машина не знає, як вона виглядає.
Ви дивитесь на неї і бачите, що в неї чотири ноги,
машина не знає, чи вона є змією, чи деревом,
вона не має жодного уявлення про свій вигляд,
але вона буде намагатись це дізнатися.
Спочатку вона робить якісь випадкові рухи,
а тоді пробує прикинути, як може виглядати.
Ви бачите, що у її мозку відбувається багато речей,
безліч змодельованих нею речей, щоб пояснити відношення
між приведенням в дію та визначенням напряму. Далі вона пробує
зробити другу дію, яка створює найбільше суперечок
у прогнозах щодо цих альтернативних моделей,
як у науковців з лабораторії. Далі вона робить це
і намагається це пояснити, і спрощує свої моделі.
Це останній цикл, як бачите, тут доволі
передбачено, як це виглядатиме. Як тільки воно змоделювало свій вигляд,
воно може використати його, щоб виробити схему переміщення.
Те, що ви бачите - це декілька машин -
схема переміщення.
Ми сподіваємося, що вона матиме таку собі бридку, павучу ходу,
натомість, вона створила цю досить поганеньку ходу.
Та, коли ви дивитесь на це, слід пам'ятати,
що ця машина не була запрограмована рухатись уперед,
ані містила даних про свій вигляд.
Вона сама зрозуміла, як виглядає, і як їй рухатись уперед,
а тоді спробувала це робити.
(Оплески)
Рухаємось далі до іншої ідеї.
Ось що сталося, коли в нас було декілька -
те, що сталося, коли було декілька - Ок, Ок, Ок -
(Сміх)
- вони не симпатизують один одному.
Це інший робот.
Ось, що сталося, коли роботи
отримують винагороду за те, що зробили.
А що буде, якщо не нагороджувати їх ні за що, просто викидати їх?
У нас є куби, як на цій діаграмі.
Куб може обертатись або перевертатись на бік,
ми просто кидаємо 1000 таких кубів у "бульйон"-
це симуляція - і не даємо їм винагороди.
Просто даємо їм перевертатись. Постачаємо енергію,
дивимось, що станеться після кількох мутацій.
На початку нічого не відбувається, вони просто перевертаються довкола.
Та через короткий проміжок часу можна побачити ці сині штуки
праворуч, які починають переважати.
Вони починають самовідтворюватись. Без будь-якої винагороди,
внутрішнім мотиватором є самовідтворення.
Ми вже збудували декілька таких.
А це частина більшого робота, зробленого з цих кубів.
Це пришвидшений перегляд, де видно робота
у процесі самовідтворення.
Ви постачаєте йому більше матеріалу - у цьому випадку - куби -
і більше енергії, і він може зробити іншого робота.
Звісно, це дуже сира машина,
але ми працюємо над її мікроверсією
і надіємось отримати куби у вигляді порошку, що засипатиметься всередину.
Гаразд, чого ж ми можемо навчитися? Ці роботи, звичайно,
самі по собі не дуже корисні, але можуть нас чомусь навчити
про те, як можна сконструювати кращих роботів,
і, можливо, про те, як люди, тварини створюють моделі себе та вчаться.
Одна з важливих, на мою думку, речей, це те,
що нам треба відходити від ідеї
розробки машин вручну,
а дати їм можливість розвиватися та вчитися, як дітям,
і, можливо, так ми цього досягнемо. Дякую.
(Оплески)