Tip:
Highlight text to annotate it
X
(Хор Стрітенського монастиря співає Пс 33/34): Благословлю Господа повсякчасно,
Завжди хвала Його
на устах у мене...
Вітаю Вас. Мене звати сестра Васса і я зараз тут, у Відні, в Австрії,
п'ю каву. Починається 2-гий тиждень Великого посту,
і моя кава сьогодні забілена мигдалевим молоком,
тому що в ньому високий вміст білка, і
зовсім небагато калорій. Бачте, якщо ви постите згідно з правилами
візантійського посту, суворо вегетаріанськими, без
олії у будні, то мусите подбати,
аби було достатньо білків у вас в раціоні, щоб
не начиняти себе лише хлібом і різними формами
цукру,
і при тому постійно почувати себе голодними, - можливо навіть набираючи вагу!
Отож, подбайте про білки, споживаючи квасолю і сочевицю,
і залишайтеся здоровими і красивими, в силі завершити
період посту.
Я вирішила розпочати з краси, тому що
мене постійно засипають проханнями дати пораду щодо краси,
- можете собі те легко уявити.
Говорячи про красу, в цю неділю -
першу неділю Великого посту відому як "Неділя Православ'я,"
обходимо візантійську традицію почитання святих образів -
"ікон", таких як оця позаду мене.
Зокрема, в цю неділю ми споминаємо історичну
подію «Торжества Православ'я», коли у
843 році, у Візантійській Імперії нарешті засудили "іконоборство" чи
переслідування іконопочитання.
Сьогодні ми поговоримо
спершу про іконоборство, а потім
про іконопочитання, і про те як воно відноситься до нашого життя
у Христі.
Іконоборство проходило у двох
періодах, в яких єпископи
та імператори Візантійської імперії викинули
ікони з усіх церков, і переслідували їх
почитателів. Перший іконоборчий період
(726-787),
розпочався за імператора Льва Ісавра, і закінчився
рішеннями 7-го Вселенського собору 787 р.
Другий іконоборчий період
(814-843),
закінчився якраз тією подією,
яку ми відзначаємо у першу неділю Великого посту: імператриця
скликала синод у Константинополі, який назавжди поклав
кінець іконоборству. Однак, зверніть увагу
на той факт, що більшість освітчених
єпископів того часу
насправді ставились з прихильністю до іконоборства. Які богословські аспекти
так впливали на них і робили ікони неприйнятними?
Максимально спрощуючи це аж ніяк не просте
питання, - відповідь знаходимо у тому, що ікони базуються на
Історії. А ті богослови не приймали вповні
значення історії у християнстві.
Дозвольте мені пояснити цю тезу. І, прошу вас, залишайтеся зі мною, тому що ці пояснення
трохи складні і філософські, але ми скоро дійдемо
і до цікавішого.
Візантійські богослови вивчали і використовували мову
давньої грецької філософії, яка підходила до всього
видимого, матеріального світу, а також
до конкретних, історичних подій у цьому
видимому світі як до чогось нищого, що
поступалось вищому, духовному світу,
вічності. Християнські богослови поступово
християнізували мову і поняття
давньогрецького мислення. Однак, все це не відбулось
за одну ніч. Деякі давньо-грецькі, нехристиянські поняття
залишались, такі як девальвація
історичного і матеріального, що, наприклад,
домінувала в мисленні великого і дуже впливового
ранньохристиянського богослова Орігена з Александрії,
який ще століттями продовжував впливати на формування візантійського богослов'я.
Згідно з орігенівським способом мислення,
історичні події, такі як воплочення Сина Божого,
Хрест і Воскресіння, - хоч і
відбулись в реальному часі, - слід сприймати (і розуміти) як
знаки, що вказують на прийдешнє, на вічність і на духовну
дійсність, де фізичне тіло Христа, і
святих, було подолане. Ось чому іконоборці
на іконоборському "Синоді" 754 року запитували:
"Чи можемо ми зображати святих,
які сяють у нетлінній славі, і
тягнути їх назад, на землю? "
Великою пасткою такого підходу з неоплатонічною
девальвацією видимого світу, є девальвація історичного християнства
до якогось символічного міту.
Православне вчення про ікони також використовує мову
філософії Платона.
Ікона передає чи
уприсутнює особу, зображену на ній, її
"прототип". І, згідно з вченням святого Йоана Дамаскина,
великого богослова ікони, ікона "бере участь"
у благодаті, тому що уприсутнює благодатну особу.
Тому ікони є каналами,
не джерелами, енергії (Energeia) Святого Духа.
Почитання або "proskynesis"
по-грецьки, - на відміну від "Latreia" чи поклоніння, які належать тільки Богові -
відноситься не до дерева і фарби
ікони, але до святої особи, зображеної на ній.
Велика, принципова різниця між
ідеями Платона і християнським вченням про ікони в тому, що кожна
ікона закорінена в історії. Тому, наприклад, ми не зображаємо того,
чого не бачимо фізично в історії.
Саме тому зображення Бога Отця
як бородатого чоловіка є неканонічним, - тому що ніхто Його таким не бачив (хоч ми і малюєм подекуди).
Тому також у православному іконописі,
відповідно до Канону 82 собору в Трулло (691/2),
заборонено зображати Христа у вигляді ягняти. Тому що
Він не з'явився нам так в історії.
Задумаємося трошки над історичною подією
Воплочення; на фізичному та особистому
вході Бога в історію, в Особі Його Сина;
на добрій новині "Слово стало тілом",
як сказано в Євангелії від Йоана (Ін 1:14);
над тим, що Христос народився і ходив посеред нас,
був розп'ятий, і похований, і воскрес, і посилає
іншу Особу Святої Трійці, Святого Духа
у світ. Тому що все це робить можливим
наше дуже особисте, інтимне, безперервне -
і таки фізичне сопричастя з Богом в нашому благодатному
житті, за допомогою благодатних матеріальних символів,
таких як святі ікони, святі, як вода у хрещенні,
як хліб і вино Євхаристії ... Це не лише духовне сопричастя,
але й фізичне. Як християни, ми не матимемо
сопричастя з Богом, і не станемо кращими людьми
за допомогою мертвого набору правил, які Він залишив нам,
і сам пішов, залишаючись далеким від нашого життя.
Нам дано набагато більше. Тому що Бог прийшов до нас
особисто, в реальному часі, фізично і духовно.
Тому що наша історична дійсність є не лише духовною,
але і фізичною. Саме тому під час Великого посту
ми залучаємо наше тіло в зусиллях відновити увагу на спілкуванні
з Богом
через фізичний піст. І коли прагнемо духовного прогресу
для досягнення чеснот, таких як благочестя (цнотливість),
смиренність, терпеливість, любов ..., ми не прагнемо ніякої
абстрактної "системи моральних цінностей", але особистого
сопричастя з Особою Духа, коли молимося
великопосну молитву святого Єфрема, що супроводжується
фізичними поклонами. Ми кажемо: "Подай мені,
твоєму слузі, ДУХ
смирення, терпеливості і любові". Тому що
наш Бог є особистим Богом, і сопричастя з Ним охоплює
всю особу, духовну і фізичну.
Ось і все на сьогодні, пані та панове!
Благословенного другого тижня Великого посту! Дякую.