Tip:
Highlight text to annotate it
X
Леді та джентльмени, ми готуємося
здійснити посадку в Лос Анджелесі.
Звук, який ви чули, це шасі,
що відкривається.
У Лос Анджелесі ясно, температура
+22.
Очікується, що наш рейс тривалістю
4 години 18 хвилин прибуде за розкладом.
Нам приємно було бачити вас на
борту, сподіваємося зустрітися знову.
Увага! Пасажири мають три хвилини
до відправлення.
Будь ласка, не залишайте багаж без нагляду.
Гей, що сталося?
Бене, гості внизу.
Вони тебе чекають.
Послухай, тату, можна мені побути самому?
Вони усі наші друзі, Бене.
Більшість із них знають тебе
практично з народження.
Що це, Бене?
Я просто -
- схвильований?
Ну -
Через що?
Думаю, через моє майбутнє.
А що з ним не так?
Не знаю. Я хочу, щоб воно було -
Було яким?
Іншим.
- Щось не так?
- Ні, ні, ми спускаємося!
Карлсони тут.
Справді? Ходімо.
Вони аж із Тарзани приїхали.
Ходімо, повеселимося.
Так чудово мати стількох відданих
друзів.
Ось він - наш вчений спудей.
Бене, ми всі тобою пишаємося.
Дякую, місіс Карлсон.
А то нова машина?
Червоне італійське авто?
То Бенів подарунок на випускний.
О, то буде нескладно усіх їх
підбирати?
Кого?
Дівчат, ціпоньок, малоліток.
Я думаю Бен минув підлітковий етап.
Правда, Бен?
Так, мем.
Вибачте. Треба вийти дещо
подивитися в машині.
Ось наша зірка треку.
Як ти, зірка треку?
Добре, містере Луніс.
Я хочу випити, а потім послухати,
що ж ти виграв. Всі ці нагороди Гоппермена.
Гелпінгема.
Гелпінгема! Так! Зачекай отут.
Бене, ми всі так тобою пишаємося.
Пишаємося, пишаємося, пишаємося.
Що робитимеш зараз?
Хотів піднятися нагору на хвилину -
Ні. Я про твоє майбутнє, твоє життя.
Ну, важко сказати...
Бен!
Вибачте.
Містере Макквайр.
Бен.
Містере Макквайр.
Відійдемо на хвилину.
Хочу з тобою поговорити.
Вибач, Джоне.
Хотів тебе на одне слово, тільки
одне слово.
Так, сер.
- Ти слухаєш?
- Так.
Пластик.
Що ви маєте на увазі?
Пластик відкриває велике майбутнє.
Подумай про це. Подумаєш?
Добре.
Все сказано. Оце справа.
- А ось і він. Ось Бен.
- Вибачте, я на хвилинку.
Послухайте сюди, хочу вашої уваги.
У мене Бенів диплом. Хочу,
щоб ви знали, який Бен молодчина.
Будь ласка, тихо!
Капітан команди з бігу по перетятій місцевості.
Лідер клубу дебатів.
Співредактор газети коледжу "Першокурсник",
менеджер газети для молодших і старших курсів.
Ой, це не туалет, так?
Він далі по коридору.
Як ти, Бенжаміне?
Добре, дякую, місіс Робінсон.
Туалет - в кінці коридору.
Яка приємна кімната.
Послухайте, місіс Робінсон, не хочу бути
неввічливим...
Дякую, є попільничка?
Ні.
Ой, я й забула. Зірка треку не курить.
Це дівчина?
Яка дівчина?
Те, що тебе гнітить.
- О, ні. Я просто задумався про життя.
- Взагалі.
Отак.
- Ну, вітаю!
- Дякую!
- Ой, Бенжаміне.
- Що?
- Довезеш мене додому?
- Що?
Мій чоловік забрав машину.
Довезеш мене додому?
Ось, тримайте. Знаєте, як переключати
передачу в іноземних машинах?
- Не знаєте?
- Ні.
Поїхали.
- Дякую.
- Будь ласка.
- Зайдеш?
- Що?
Я хотіла б, щоб ти зайшов,
перш ніж я увімкну світло.
Навіщо?
Бо я не почуватимуся в безпеці,
перш ніж увімкну світло.
Ти не проти пройти зі мною на веранду?
Мені незвично заходити в темний дім.
- Але ж там світло.
- Будь ласка.
Що питимеш? Бурбон?
Послухайте, місіс Робінсон, я довіз вас додому.
Я з радістю це зробив.
Але в мене є певні плани.
Розумієте?
- Так.
- Добре.
То що ти питимеш?
Бенжаміне, вибач, що все так,
але я не хочу залишатися сама в цьому домі.
- Чому?
- Будь ласка, зачекай, поки повернеться чоловік.
- А коли він повернеться?
- Не знаю.
- Вип'єш?
- Ні.
- Ви завжди так боїтеся залишатися самою?
- Так.
То чому вам не замкнути двері
й не піти спати?
Я дуже нервозна.
Дозволь тебе запитати.
Що ти про мене думаєш?
Що ви маєте на увазі?
Ти знаєш мене майже все життя.
У тебе вже сформувалася якась думка.
Ну, я завжди думав, що ви приємна
особа.
Ти знав, що я була алкоголічкою?
- Що?
- Ти це знав?
Послухайте, я думаю, мені треба йти.
Сядь, Бенжаміне.
Місіс Робінсон, вибачте, що так кажу,
але наша розмова стає дещо дивною.
Я впевнений, що містер Робінсон буде
з хвилини на хвилину і...
- Ні.
- Що?
Мій чоловік буде пізно.
Через кілька годин.
О Боже.
- Вибач, що?
- Нічого, місіс Робінсон, нічого.
Щось не так?
Місіс Робінсон, ви ж не...
Тобто ви ж не думаєте...
Що?
Тобто ви ж не думаєте, що я
на таке здатен.
На що?
- Те, про що ви думаєте.
- Ну, я не знаю.
Заради Бога, місіс Робінсон.
Ми приїхали, ви завели мене в будинок.
Дали випити. Увімкнули музику.
Зараз починаєте розкривати
мені своє особисте життя
і кажете, що чоловіка не буде
вдома кілька годин.
- То й що?
- Місіс Робінсон, ви намагаєтеся мене
звабити.
Хіба ні?
Та ні. Я й не подумала про це.
Але ти мені лестиш...
Місіс Робінсон, вибачте, що я таке сказав.
Та нічого.
Та ні, не нічого. Це найгірше,
що я коли-небудь міг сказати.
Сядь.
Будь ласка, вибачте мені.
Ви мені подобаєтеся.
Я про вас не думав такого. Я просто
заплутався.
Нічого. Допивай.
Місіс Робінсон, мені так погано,
що я вам таке сказав.
Та забудь. Допивай.
- Що зі мною не так?
- Ти бачив портрет Елен?
- Її портрет?
- Так.
Ні.
- Його намалювали минулого Різдва.
- Хочеш побачити?
- Дуже.
Ось кімната Елен.
Елен дуже приваблива дівчина,
правда?
Щось я не пригадую, щоб у неї були
карі очі.
- Бенжаміне.
- Так?
- Підійди до мене, будь ласка
- До вас? Звичайно.
- Розстебнеш мені сукню? Я, мабуть, піду спати.
- Ну, тоді добраніч.
- Так ти не розстебнеш мені сукню?
- Краще не буду, місіс Робінсон.
- Якщо ти досі думаєш, що я намагаюся тебе звабити...
- Та ні. Але якесь дивне відчуття.
- Бенжаміне, ти ж знаєш мене все життя.
- Знаю, але я...
Ну ж бо. Мені важко дістати.
- Дякую.
- Гаразд.
- Чого ти так боїшся?
- Я не боюся, місіс Робінсон.
Тоді чому ти втікаєш?
Бо ви лягаєте спати.
Не думаю, що мені слід тут бути.
- Ти що ніколи жінку в білизні не бачив?
- Бачив, але...
- Послухайте, а якби зайшов містер Робінсон?
- То й що?
Ну, тоді все виглядало б кумедно, правда?
Чи ти думаєш, він вирішив би, що
ми тут займаємося розпустою?
Звичайно, він би так подумав.
Але він би помилився.
Усі помиляються.
Не розумію, в чому проблема.
Я удвічі від тебе старша.
Як можна подумати...
Але ж подумають! Хіба ви не розумієте?
Бенжаміне, я не намагаюся тебе звабити.
Я знаю. Але, місіс Робінсон, будь ласка...
Мені складно.
- А ти хотів би, щоб я тебе звабила?
- Що?
- Ти це намагаєшся мені сказати?
Я іду додому.
Вибачте за те, що я сказав.
Сподіваюся, ви забудете.
Але я іду додому.
- Бенжаміне.
- Так.
- Ти не міг би принести мені сумочку?
- Мені треба йти. Вибачте.
Мені справді не хочеться ще раз одягатися.
Чому б тобі не принести її?
- Де вона?
- На столі у вітальні.
- Місіс Робінсон.
- Я у ванні.
- Ось сумочка.
Принеси її.
Я вам її віддам. Підійдіть до перил.
Бенжаміне, мене вже замучили
ці твої підозри.
Тепер, коли ти не хочеш зробити мені
просту послугу,
не знаю, що й думати.
Я покладу її на верхню сходинку.
Заради Бога, Бенжаміне, припини так
поводитися і принеси мені сумочку.
Я покладу її біля дверей.
- Може, занесеш сюди?
- Та краще не буду.
- Добре. Поклади її в кімнаті Елен, де ми були.
- Гаразд.
- О Боже!
- Випустіть мене!
- Не нервуй.
- Відійдіть від дверей.
- Дозволь спочатку дещо сказати.
- О Господи!
Бенжаміне, хочу сказати тобі,
що я в твоєму розпорядженні.
Якщо хочеш зі мною сьогодні переспати.
О Господи!
Якщо хочеш зі мною сьогодні переспати.
Я хочу, щоб ти знав, що ти можеш подзвонити
мені в будь-який час і ми домовимося.
- Розумієш, що я сказала?
- Випустіть мене!
- Бенжаміне, ти розумієш, що я сказала?
- Так. Так. Випустіть мене!
Бо я вважаю, що ти дуже привабливий,
і в будь-який час...
О Господи!
То перед будинком машина Бена?
Так, сер!
Я привіз місіс Робінсон додому. Вона
хотіла, щоб я її привіз, я так і зробив.
Дякую.
Вона нагорі. Вона хотіла, щоб я побув,
поки ви не приїдете.
- То ти почесна варта біля старого замку?
- Так, сер.
- Вітаю!
- Дякую!
Схоже, тобі треба поновити.
О ні. Мені треба повертатися додому.
Щось не так? Ти трохи знервований.
Ні. Ні. Я трохи схвильований через
моє майбутнє. Я засмучений через моє майбутнє
Та ну. Вип'ємо разом.
- Віскі?
- Бурбон.
Бен, скільки тобі років?
20. Наступного тижня буде 21.
Просто чудовий вік.
- Дякую. Дуже дякую!
- Хотів би я, щоб мені було 20, тому що, Бен,
- Так?
- Ти ніколи не будеш молодим знову.
- Я знаю.
- Можна я дещо тобі скажу?
- Що?
Скільки часу ми знайомі?
Скільки часу ми знайомі?
Скільки часу ми з твоїм батьком партнери?
Досить довго.
- Я бачив, як ти ростеш, Бен.
- Так, сер.
Багато в чому я відчуваю, ніби ти
мій власний син.
Дякую.
Тому я сподіваюся, ти не будеш
проти моєї дружньої поради.
Я хотів би її почути.
Бен, я вважаю, все треба сприймати
трохи легше.
Дурій. Сприймай речі як є.
Гуляй з дівчатами і так далі.
Не вставай.
Я саме казав Бенові нехай подуріє. Погуляє,
поки може. Думаєш, це хороша порада?
Так.
Мені треба йти.
Не марнуй літа, розважайся.
Ти жіночий улюбленець.
Та ні.
Що? Мені здається, він такий, що тільки
встигай відбиватися від дівчат. Хіба ні?
Звичайно.
- Ой, Елен приїжджає з Берклі в суботу.
- О так.
- Зустрінься з нею.
- Добре.
- Бенжаміне, Бенжаміне.
- Так.
Дякую, що довіз мене додому.
Сподіваюся, скоро побачимося.
Леді й джентльмени, прошу вашої уваги
до винуватця сьогоднішнього вечора.
Гей, ви там! Так, ви!
Прошу вашої уваги!
- Ви готові зустріти винуватця нашого вечора?
- Тату, можна тебе на хвилинку?
Послухайте, я хочу почути гучні оплески,
щоб цей хлопчина вийшов до нас. Зробимо?
Чекайте, я ще мушу зазначити, що ми його
викликаємо, тому що сьогодні йому виповнюється 21.
Шоу триває!
Чекайте, мені треба сказати кілька слів...
Тобі завжди треба.
Ах, ах! Та що говорити.
Тату, можна тебе на кілька слів?
Бен, я більше не можу їх тримати.
Краще виходь.
Я хотів би поговорити про нього.
Цей хлопець, перепрошую, цей молодий
чоловік скоро продовжить свою освіту
на стипендію Френка Гелпінгема.
Але перш ніж він це зробить...
Ти розчаровуєш їх, Бене.
Ти розчаровуєш їх.
Тату, послухай...
Даю тобі 10 секунд.
Він продемонструє нам те, що
я маю сміливість називати
чудовим подарунком на день народження.
І нехай все вдасться, інакше я
втрачу 200 баксів.
Отже, прошу - Бенжамін Бреддок!
Підтримаємо його!
Народ, цей визначний молодий чоловік.
збирається виконати для вас видовищні
і дивовижні трюки у воді глибиною майже 2 метри.
Здрастуйте.
- Не знаю, як це краще сказати...
- Бенжамін?
Послухайте, я думав про те, що ви казали, весь час...
Де ти?
Я хотів би вас пригостити.
Де ти?
- Ее, готель "Тафт".
- Ти зняв кімнату?
- Ні. Тепер я розумію, що зараз надто
пізно і вам краще...
- Дай мені годину.
- Що?
- Я буду там через годину.
- Чим можу допомогти?
- Що? О, ні, я тільки...
- Ви приїхали розважатися?
- Що?
- Ну, на вечірку Сінглмена?
- Так. Вечірка Сінглмена.
- Вона в головному залі.
- Ах, дякую.
- Здрастуйте.
- Здрастуйте.
- Ви, мабуть, один із поетів.
- Та ні.
Хотіла б представити вам мою сестру,
міс ДеВітт
- Доброго вечора.
- Доброго вечора, міс ДеВітт.
...і мого чоловіка, містера Сінглмена.
- Ой, вибачте.
- Нічого, дякую.
- А це, звичайно, Джефрі.
- Звичайно.
- Як вас звати, сер?
- Бенжамін Бреддок, сер.
- Бреддок. Бреддок?
- Так, але боюся...
- За мить знайду ваш столик.
Бреддок. Не Бренніф? Тут є Бренніф.
Та ні, я тут тільки шукаю свого друга.
- Щось я не розумію.
- Вибачте, я не запрошений.
- Гей, я не розумію.
Приємно було познайомитися, містере Бренніф.
- Здрастуй, Бенжаміне.
- О. Здрастуйте.
- Можна мені сісти?
- Звичайно.
Дякую.
- Як справи?
- Дуже добре. Дякую.
- Можна мені випити?
- Випити? Звичайно.
Він мене не побачив.
- Офіціант! Мартіні, будь ласка.
- Так, мадам.
Не треба так нервувати.
Нервувати. Ну, так, я трохи нервую.
Тобто важко бути ввічливим,
коли ти...
- Ти зняв нам кімнату?
- Що?
- Ти ще не зняв нам кімнати?
- Ні.
- А ти хочеш?
- Ні. Тобто ми могли б просто поговорити.
- Ти хочеш, щоб я її зняла?
- Ви? О, ні. Я зараз зніму кімнату.
Ви хочете, щоб я зробив це зараз?
- Зараз?
- Так.
- Ну, я не знаю.
- А чому б і ні?
А справді, чому б і ні? Так і зроблю.
Перепрошую.
Так, сер.
Кімнату. Я хотів би зняти кімнату.
На одного чи на двох?
На одного. Тільки для мене, будь ласка.
Підпишіть, будь ласка.
- Щось не так, сер?
- Що? Ні, нічого.
Чи є у вас багаж, містере... Гледстоун?
Багаж? Так. Так, є.
- Де він?
- Що?
Де ваш багаж?
- Ну, він у машині. Надворі в машині.
- Дуже добре. Портьє занесе його.
-О, ні, не хочу нікого турбувати.
Там тільки зубна щітка.
Я сам її заберу. Якщо ви не проти.
Звичайно.
Портьє покаже вам кімнату.
О, ну, звичайно. Я і сам її знайду.
Мені треба забрати зубну щітку,
а з рештою я і сам справлюся.
- Як скажете, сер.
- Дякую!
- Місіс Робінсон?
- Так.
- Вас до телефону.
- Дякую.
Алло.
- Місіс Робінсон?
- Так.
- Це Бенжамін.
- Слухаю.
Бенжамін Бреддок.
- Бенжаміне, де ти?
Подивіться, будь ласка, крізь скло.
- Бачите мене?
- Так, бачу.
- Я зняв кімнату на одного.
- Добре.
Але є одне "але". Адміністратор
виглядав підозріло.
Я не знаю, яка в них політика.
Ну, ти хочеш піти першим?
Так. Думаю, так було б краще.
Я буду через 5 хвилин.
Ну, тоді до зустрічі.
- Бенжаміне.
- Так?
Ти нічого не хочеш мені сказати?
- Сказати вам?
- Так.
Ну, я хочу, щоб ви знали,
наскільки я вас ціную.
- Номер кімнати.
- Що?
Номер кімнати, Бенжаміне.
Я думаю, ти повинен мені сказати.
Ой. Ви цілком праві.
- 568.
- Дякую.
Будь ласка. Ну, скоро побачимося,
місіс Робінсон.
Рахунок, будь ласка.
Я забрав її.
- Кажу, я забрав її.
- Перепрошую?
- Зубну щітку. Забрав.
- Дуже добре, сер.
- Так. Ну, добраніч.
- Добраніч, сер.
- Здрастуй, Бенжаміне.
- Здрастуйте, місіс Робінсон.
- Бенжаміне.
- Так?
- Я зараз роздягнуся. Добре?
- Звичайно.
Мені просто стояти?
Тобто я не знаю, що робити.
- То подивися.
- Звичайно. Дякую.
- Принесеш мені тремпель?
- Що?
- Тремпель.
- О, так.
- Дерев'яний?
- Що?
Дерев'яний чи з дроту? Є і такий, і такий.
- Який-небудь.
- Добре.
Дякую!
- Ти не міг би мені з оцим допомогти?
- Звичайно.
- Дякую.
- Будь ласка.
Бенжаміне, тобі буде легше в темряві?
- Місіс Робінсон, я не можу.
- Що?
Це жахливо неправильно.
- Ти вважаєш мене непривабливою?
- О ні, місіс Робінсон.
Я вважаю, ви найпривабливіша
з друзів моїх батьків.
Я справді так думаю. Ви приваблива, але я...
Заради Бога уявіть моїх батьків.
Ви можете уявити, що вони сказали б,
якби побачили нас такими у цій кімнаті?
- Що вони скажуть?
- Я не уявляю, місіс Робінсон.
Заради Бога.
Вони мене виховали, вони
дали мені хороше життя.
І я думаю, вони гідні кращого.
Я думаю, вони гідні трохи кращого, а не того,
що я стрибаю в ліжко з дружиною їх партнера.
- Ти мене боїшся?
- О ні, ви мене не розумієте.
Послухайте, ми могли б зробити щось інше.
Місіс Робінсон, не хочете сходити в кіно?
- Можна одне дуже особисте питання?
- Як захочете.
- Це твій перший раз?
- Це... що?
Я вгадала?
Це твій перший раз.
Це смішно, місіс Робінсон.
Це справді смішно. Ха-ха.
- Визнай це.
- Ви жартуєте?
- Нічого соромитися...
- Хвилиночку!
- ...того, що у перший раз...
- Хто сказав, що це мій перший раз.
- ...ти боїшся...
- Хвилиночку.
- ...бути неадекватним - просто тому що
ти по-своєму неадекватний.
НЕАДЕКВАТНИЙ!
Не рухайтеся.
Бене, що ти робиш?
Ну, скажемо так, я плаваю
в басейні.
Навіщо?
Ну, так приємно просто
плавати тут.
- А ти думав про магістратуру?
- Ні.
Тоді скажи мені, будь ласка,
навіщо ці чотири роки коледжу?
Навіщо вся ця тяжка робота?
Ти ж мене розумієш.
Послухай, Бене.
Я думаю, що молодий чоловік після
важливої справи
повинен розслабитися і насолодитися життям,
відлежатися, випити пива і таке інше.
Але минуло кілька тижнів,
треба шукати в собі стержень
і починати вже чухатися.
Приїхали Робінсони.
Привіт, Бен. Що робиш?
Та нічого особливого. Розслабляюся.
- Я б теж так зробив, якби міг.
Це добре.
Бене, Елен скоро приїде з Берклі.
- Хочу, щоб ви побачилися.
- Звичайно.
Бо я думаю, ви непогана пара.
Привітайся з місіс Робінсон, Бенжаміне.
- Здрастуйте, місіс Робінсон.
- Здрастуй, Бенжаміне.
- Можна тебе на хвилину?
- Звичайно.
Бенжаміне, любий.
Я дещо в тебе запитаю,
але ти можеш мені не казати,
якщо хочеш.
Що?
Ну, я хочу знати, що ти робиш
ночами, коли йдеш із дому.
Коли іду з дому?
Можеш мені не казати, якщо не хочеш.
Та ні. Я скажу тобі.
Я катаюся на машині.
- І ще щось?
- І все.
Але ж ти не катаєшся з півночі
до полудня, Бенжаміне.
О, ні.
Тоді що ти робиш? Ти з кимось зустрічаєшся?
Зустрічаюся?
Чому ти так думаєш?
Ну, це твоя справа, я не буду
допитуватися.
Ні, чекай, я ні з ким не зустрічаюся,
мамо. Але чому ти так думаєш?
Бенжаміне, я не хочу сунути носа в твої справи,
але мені краще, якщо ти мовчатимеш,
ніж будеш нечесним.
- Добраніч.
- Чекай.
- Чекай.
Будь ласка, чекай.
Місіс Робінсон, ми не могли б перекинутися
парою слів спочатку?
Я не думаю, що нам є що сказати
одне одному.
Послухайте, цілий місяць ми приходимо сюди
і одразу скачемо в ліжко.
Ти стомився від цього?
Ні. Але ви не думаєте, що ми
могли б оживити це розмовою?
Ну, і про що ти хочеш поговорити?
Про що-небудь. Про що завгодно.
Ти хочеш розповісти мені про
своє навчання в коледжі?
О Боже.
Подумайте про іншу тему.
Може, мистецтво.
Мистецтво - це хороша тема.
От і починайте.
Починай. Я нічого не знаю про
мистецтво.
А що ви хочете про нього знати?
Вас більше цікавить класичне
чи сучасне мистецтво?
Ні те, ні те.
- Вас не цікавить мистецтво?
- Ні.
- Тоді чому ви захотіли про нього поговорити?
- Я не хотіла.
Послухайте, ми це зробимо,
ми сьогодні поговоримо.
Розкажіть мені, що ви сьогодні робили.
Я встала.
Приготувала чоловікові сніданок.
Ось!
Ось про що ми поговоримо!
Про вашого чоловіка!
Про нього?
Тобто про все. Я не знаю, як ви
все це робите.
Що ви кажете йому, йдучи з дому
серед ночі?
Нічого. Він спить.
Завжди? І ви його не будите,
повертаючись додому?
У нас окремі спальні.
Тобто ви не - я не хочу сунути
скрізь свого носа -
ви не спите разом.
- Ні.
І як довго все це триває?
- Забудь.
- Чекайте. Чому ж ви одружилися?
Здогадайся.
Не знаю.
Добре подумай, Бенжаміне.
Я не розумію, навіщо ви це зробили,
хіба що ви були змушені з ним
одружитися.
Не кажи Елен.
О ні. Ви вийшли за нього заміж,
бо завагітніли?
Ти шокований?
Ну, я ніколи не думав про вас з
містером Робінсоном як про людей...
Знаю. Ходімо в ліжко.
Хвилиночку. Хвилиночку.
І як це сталося?
Що?
Місіс Робінсон, ви не хотіли б розповісти
мені, за яких обставин це сталося?
Не особливо.
Він тоді був студентом-юристом?
Ви теж були студенткою.
- У коледжі.
- Так.
Яка у вас була спеціальність?
Бенжаміне, навіщо ти все це
у мене запитуєш?
Бо мені цікаво, місіс Робінсон.
- Отже, яка у вас була спеціальність?
- Мистецтво.
Мистецтво?
Але я думав ви...
Ви, мабуть, за всі ці роки втратили
до нього інтерес.
Мабуть.
То як це сталося?
- Що?
- Між вами з містером Робінсоном.
А ти як думаєш?
Чи він вів вас у свою кімнату?
Чи ви йшли у готель?
Бенжаміне, яке це має значення?
Мені цікаво.
Ми були в машині.
О ні. Ви зробили це в машині?
Не думаю, що ми були першими.
- А яка це була машина?
- Що?
Ви пам'ятаєте марку машини?
- О Боже.
- Я справді хочу знати.
- Це був Форд, Бенжаміне.
Форд! Форд! Хай йому чорт!
Це чудово! Форд!
Досить.
Отже, Елен Робінсон зачали
у Форді.
Не говори про Елен.
Не говорити про Елен?
- Ні.
- Чому?
Бо я не хочу.
Чому не хочете?
Я хочу, щоб ви сказали мені.
Немає чого казати.
Тоді чому вона раптом стала
табу?
Ну що ж, доведеться запросити її
на побачення і з'ясувати, в чому справа.
Бенжаміне, не гуляй з цією дівчиною.
Зрозумів?
Послухайте, я не мав наміру
зустрічатися з нею.
Добре.
Я просто жартував.
Але чому не можна?
- У мене є на те причини.
- Тоді скажіть мені.
- Ні.
- Я хочу почути ці ваші причини, місіс Робінсон.
Тому що я, здається, знаю їх.
Я не досить хороший для неї, так?
Я не досить хороший, щоб навіть
говорити про неї, так?
- Давай змінимо тему.
- Ми не будемо її змінювати.
Я хороший для вас, але я надто
миршавий для вашої доньки.
Так? ТАК?
- Так.
- Та ідіть к чорту. Ідіть к чорту, місіс Робінсон.
- Ви думаєте, я собою пишаюся?
Думаєте, я цим пишаюся?
- Звідки мені знати.
- Та ні.
Ні, мені немає ніякої радості проводити
час з алкоголічкою!
Розумію.
І якщо ви думаєте, що я приходжу
сюди з іншої причини, крім нудьги,
ви цілковито помиляєтеся.
Бо, місіс Робінсон, це найненормальніше,
найзбоченіше, що зі мною траплялося.
І робіть, що захочете, а я йду звідси.
- Ідеш?
- Іду, хай вам трясця.
От що ти про мене думаєш.
Я ненормальна, огидна людина.
Я цього не казав.
- Чого?
- Не починайте вдавати ображену.
А ти не думав, що трохи образиш мене?
Місіс Робінсон, ви лежите тут
і говорите, що я не гідний вашої доньки.
Хіба я таке казала?
Іншими словами - так.
Бенжаміне, хочу вибачитися перед тобою,
якщо у тебе виникло таке враження.
Дві хвилини тому я не був гідним
вашої доньки.
Зараз ви говорите, що вам шкода,
що у мене склалося таке враження.
Я не мала цього на увазі. Мені просто
здається, ви не підходите одне одному.
Але я б ніколи не сказала, що
ти її не гідний.
- Не сказали б.
- Звичайно, ні.
Що ви робите?
Цілком очевидно, що ти не хочеш
мене бачити.
Ну, послухайте...
Я засмутився.
Вибачте, що я таке сказав.
Нічого. Думаю, я можу зрозуміти,
чому я викликаю в тебе огиду.
О, ні. Послухайте, ви мені подобаєтеся.
Я б не приходив сюди, якби ви мені не подобалися.
- Але ж це тебе гнітить...
- Та ні!
Я насолоджуюся цим. Я чекаю цього.
Це єдине, чого я чекаю.
Не кажи цього.
Ну, не буду. Я б і не сказав,
якби це було неправдою.
Тоді мені можна залишитися?
Так. Будь ласка. Я хотів би цього.
Дякую.
Не дякуйте, бо я цього хочу.
Але ж ти ніколи не підеш гуляти з Елен, добре?
Я хочу, щоб ти мені пообіцяв.
Послухайте, якого біса ви підняли цю тему?
Мені й на думку не спадало з нею гуляти.
Тоді дай мені слово, що не зробиш цього.
- Це абсурдно.
- Обіцяй мені, Бенжаміне.
Господи, обіцяю.
Обіцяю, що ніколи не гулятиму з
Елен Робінсон.
Дякую.
- Бенжаміне.
- Не будемо про це говорити.
Не будемо говорити взагалі.
Елен повернулася з коледжу.
Думаю, було б добре, якби ти запросив
її гуляти.
Ти вирішив, що вона тобі не рівня?
Послухай, Елен Робінсон і я - не пара.
А ти звідки знаєш?
Ти ж її зі школи не бачив.
Видно твої нічні походеньки
дорожчі за Елен.
Це тут зовсім ні при чому.
Мабуть, я просто скажу містеру Робінсону,
що ти щовечора бозна-чим зайнятий...
Не продовжуй.
- Якщо Бенжамін цілком відмовляється
з нею гуляти...
- Так і є.
... то я запрошу Робінсонів у четвер.
Ну, Бреддок, ти якраз вчасно.
Здрастуйте.
Заходь. Боюся, юна леді ще не готова.
Ти не проти випити чарчину?
- Ти ж п'єш віскі?
- Бурбон.
Піду подивлюся, чи вона готова.
Послухайте, це була не моя ідея.
Це мій батько.
Бенжаміне, я думала, що висловилася
цілком ясно.
Послухайте, ми підемо пообідаємо,
вип'ємо і я приведу її додому.
Бо мені сказали: або так,
обід для двох сімей.
І боюся, що другого я б не витерпів.
Послухайте, у мене немає ніяких намірів
гуляти з вашою дорогоцінною донькою ще раз.
Тому не засмучуйтеся.
Але я вже жахливо засмучена,
Бенжаміне.
- Привіт.
- Привіт.
Ну, поводься розумно.
Хто знає, яких штучок Бен нахапався
на Сході.
- Ти зараз живеш вдома. Так?
-Так.
- Знаєш, чим будеш займатися?
- Ні.
- Підеш у магістратуру?
- Ні.
- Ти завжди так водиш?
- Так.
Сядь.
Чому ти не дивишся?
Бенжаміне, я тобі не подобаюся?
Ні, а що?
Не знаю.
Ти зараз таке пропустиш.
Ти теж така?
Ти так змогла б?
- Стоп.
- Гей!!!
Елен, вибач.
Відвезеш мене додому?
Вибач, що привів тебе сюди.
Думаю, мені краще повернутися
додому.
- Де машина?
- Я хочу дещо тобі сказати.
- Я хочу додому.
- Але дозволь мені дещо тобі сказати.
- Що?
- Усе це - побачення і все інше - цього
хотіли мої батьки.
Вони змусили мене зустрітися з тобою.
О, дуже мило з твого боку сказати це мені.
Ні. Я хочу сказати, що це причина
того, що я так поводився.
Я не такий.
Я ненавиджу себе такого.
Послухай, будь ласка, припини плакати.
Не можу.
- Ну, спробуй.
- Ні.
У мене таке погане відчуття,
відколи я закінчив коледж.
Це ніби непереборний потяг
бути увесь час грубим.
Розумієш, що я маю на увазі?
Так.
Це так, ніби я граю в якусь гру,
але ці грубощі для мене нічого
не значать.
Їх творять якісь хворі люди.
Ні, тобто їх ніхто не творить,
вони роблять людей такими.
Може, трохи прикрутиш?
Може, зайдеш?
Я б приготувала каву.
Та ні, не хочу нікого будити.
А ми й не будемо. Зайдемо.
- Чекай.
- Щось не так?
- Ні, я просто думав.
Ще дуже рано.
Ми ще могли б кудись піти,
чимось розважитися.
Гаразд.
Куди поїдемо?
Намагаюся згадати, де тут є місце,
щоб випити.
А в готелі "Тафт" немає?
У чому справа?
Все гаразд. Просто думаю,
чи є в них бар
Поїхали, дізнаємося. Дізнаємося,
чи є у них бар
Послухай, Елен. Здається,
тут є бар.
Ну, наскільки я знаю.
Звичайно, є. Поглянь, і тераса є.
Добрий вечір.
Здрастуйте, як справи, сер?
Добрий вечір, містере Гледстоун.
Ще раз здрастуйте.
Здрастуйте, містере Гледстоун.
Як ся маєте?
Бенжаміне...
Ходімо звідси, Елен.
Ходімо в інше місце.
- Вони тебе знають?
- Ні, звичайно.
Добрий вечір, сер.
Ну ж бо, Елен. Ходімо.
Містере Гледстоун, як ваші справи?
Бенжаміне, що відбувається?
Не знаю. Вони, мабуть, плутають
мене з якимось Гледстоуном.
Здрастуйте, містере Бренніф.
Елен, ти мені подобаєшся.
Ти мені дуже подобаєшся.
Ти мені віриш?
- Віриш?
- Так.
Ти перше в моєму житті за такий довгий час,
що мені настільки подобається.
Перша людина, з якою мені добре.
Все моє життя марне.
Ніщо.
Вибач. Зараз відвезу тебе додому.
Бенжаміне, в тебе є інтрижка?
Вибач. Вибач.
Це не моя справа.
Вона щойно скінчилася.
Так просто сталося.
Розумієш?
- Вона заміжня?
- Так.
- У неї сім'я?
- Так. Чоловік і син.
- А вони знають?
- Ні.
- І все скінчено?
- Так.
Я рада.
- Може, погуляємо завтра?
- Гаразд.
Удень? Покатаємося на машині абощо.
Добре.
- Ти впевнена, що хочеш?
- Так.
Бо я не змушуватиму тебе,
якщо ти не хочеш!
- Хочу.
- Хочеш?
Бенжаміне, я справді хочу.
Проїдь квартал.
Місіс Робінсон, у нас із Елен побачення.
Ми їдемо кататися.
Роби, як я кажу.
Слухай мене уважно, Бенжаміне,
ти більше ніколи не бачитимешся з Елен.
Це наказ. Ясно?
Місіс Робінсон, що ви собі думаєте...
Я можу виставити тебе в дуже поганому світлі.
Як?
Щоб утримати Елен від тебе,
я розкажу їй все.
Я вам не вірю.
Тоді краще повір.
Я не вірю, що ви це зробите.
Не випробовуй моє терпіння.
- Елен! Елен!
- Бенжаміне?
- Бенжамін?
- Я піднімаюся.
- Я ще не одяглася.
Бенжаміне, я сказала, що ще не одяглася.
Перелізеш через паркан, я чекатиму
тебе за рогом.
Бенжаміне, в чому справа?
Поспіши. Взувайся.
- Бенжаміне. Бенжаміне.
- Елен.
Що ти робиш?
- Елен, мушу дещо тобі сказати.
- Що?
- Про ту жінку.
- Яку?
Про ту старшу жінку.
- Ти маєш на увазі ту, що...
- Так, заміжню.
- То була не просто жінка...
- Навіщо ти це мені говориш?
Бенжаміне, ти мені поясниш,
у чому справа?
О ні.
- Елен...
- О Боже!
- Будь ласка!
- Забирайся звідси!
Не плач...
ГЕТЬ!
ГЕТЬ!
До зустрічі, Бенжаміне.
Повтори іще раз.
Я збираюся одружитися з Елен Робінсон.
Ха... Ха... Ну-ну-ну...
Що відбувається?
Бен каже, що одружується з Елен.
Не можу повірити.
- Таке він каже. Так?
- Я сьогодні їду в Берклі.
Ну, запросимо Робінсонів.
Нам є що святкувати.
Ні, я думаю, треба зачекати з цим.
- Вони не знають?
- Ні, не знають.
- І коли ти це вирішив?
- Десь годину тому.
Хвилиночку. Ти говорив сьогодні
з Елен?
Ні, вона про це не знає.
Тобто вона не знає, що ти приїжджаєш
в Берклі?
Ні. Насправді вона не знає, що
ми одружуємося.
- А коли ви про це говорили?
- Ми ще не говорили.
Ні?
Бене, ця ідея якась непродумана.
Та ні. Цілком продумана.
Це моє рішення.
Але з чого ти взяв, що вона
захоче з тобою одружитися?
Вона не захоче. Якщо зовсім
чесно, то я їй не подобаюся.
- Ви студент?
- Не зовсім.
- Що означає "не зовсім"?
- Ні.
Тоді хто ви?
Ну, я просто подорожую.
Я хочу знати, хто живе в моєму будинку,
які в нього наміри.
У мене немає якихось особливих намірів.
Я тільки роздивляюся.
Тобто я завжди хотів побачити Берклі.
- Ви не з тих агітаторів?
- Що?
- Один з тих агітаторів.
- О ні.
Я це ненавиджу.
І не терпітиму.
О, який збіг.
Цікаво, куди ти зібралася.
У мене зустріч.
Ах. Де?
Де у тебе зустріч?
У зоопарку.
Зоопарку. Тут хороший зоопарк,
правда?
Не знаю. Ніколи його не бачила.
О. Ну, я теж.
Мабуть, поїду туди з тобою.
- Ото він?
- Ні.
- Де він призначив побачення?
- Здається, біля вольєра з мавпою.
Бенжаміне, хотілося б знати,
що ти тут робиш.
- Тут? У Берклі?
- Так.
Ну, в мене є гарна кімнатка на Картер стріт,
і я ходжу на деякі курси.
Але ж ти не поступив.
Ні, я тільки вільний слухач.
А вони, схоже, не проти.
Їм це дуже приємно.
Бенжаміне, ти... навіть не знаю,
що казати.
Може, ми прогулялися б і поговорили
про це.
Неймовірно.
- А ось і він.
- Хто?
Відчуваю, що ото твій хлопець.
Елен!
Добре ходить.
Я спізнився? Вибач.
Ми подумали, що ти призначив
біля вольєра з мавпою.
- Це Бенжамін Бреддок.
- Карл Сміт.
Бенжамін приїхав сюди зі мною.
- Приємно познайомитися, Бен.
- Приємно познайомитися, Карле.
Радий бачити.
Хто це?
- Хочу в тебе запитати дещо.
- Заходь.
Ні. Це мені цікаво, чому ти
в Берклі?
- Тому що.
- Це через мене?
- А ти як думаєш?
- Думаю, так.
- Я сказала: "Думаю, так".
- Гаразд! Так!
Ну, я хочу, щоб ти поїхав звідси.
Послухай, я кохаю тебе!
Як ти міг, Бенжаміне?
Ти усіх ненавидиш?
- Як ти міг зґвалтувати мою матір?
- Що?
Я не розумію...
- Я не розумію, як ти - як будь-хто -
міг таке зробити.
- Що вона сказала?
Скажи мені все, що вона говорила.
- Навіщо?
- Бо це брехня.
Розкажи мені.
Вона сказала, що випивала з
подружкою в готелі.
Ти чекав її на парковці, сказав, що вона
надто п'яна, щоб самій добиратися додому,
і що знімеш їй кімнату на ніч.
А тоді що?
А тоді повів її нагору і зґвалтував.
О, ні, ні, ні, все було зовсім інакше.
Це сталося, коли у моїх батьків
була вечірка.
- Я привіз твою матір додому...
- Не хочу цього чути.
потім ми піднялися подивитися на твій
портрет.
- Ні, ні...
- ...а коли ми піднялися в кімнату,
- Вона моя мати!
- ...вона почала роздягатися.
Раптом вона опинилася зовсім гола.
- О, здрастуйте, містере МакКлірі.
- Хто кричав?
Усе гаразд, містере МакКлірі.
Нічого не гаразд.
У моєму будинку не кричать.
Це була тільки відвідувачка.
Але зараз усе гаразд.
Що ви з нею робили?
Послухайте, з нею все добре. Вона
розсердилася і закричала, але зараз все добре.
- Викликати копів?
- Що?
- Я викличу копів.
- Гей, хвилиночку.
Хай йому чорт, подивіться,
вона п'є воду.
Немає потреби в копах.
Гаразд, хлопці, можете розійтися
по кімнатах.
Не думаю, що тут будуть шуміти.
- Адже так, містере Бреддок?
- Так, сер.
Я хочу, щоб ви пішли.
- Що ви маєте на увазі?
- Ви мене чули. Геть.
- За що?
- Бо ви мені не подобаєтеся.
Вибач, що я закричала.
Бенжаміне, коли ти сюди приїхав,
на що ти сподівався?
Елен, у мене зараз немає настрою.
Вибач за все,
але я, мабуть, краще зберу речі.
Можна я тут посиджу, поки ти пакуєшся?
Як хочеш.
Що збираєшся робити?
Не знаю.
- Поїдеш додому?
- Ні.
Ну, а куди поїдеш?
Елен, припини мене розпитувати.
Я не хочу, щоб ти їхав.
Я не розумію.
Я не хочу, щоб ти кудись їхав,
поки в тебе не буде чіткого плану.
Прощай.
Що відбувається?
- Бенжаміне.
- Що?
Поцілуй мене!
Ти вийдеш за мене?
- Ні?
- Я не знаю.
- Але ти могла б.
- Могла б.
- Отак? Ти могла б вийти за мене?
- Так.
Коли?
Не знаю.
- А як щодо завтра?
- Не хочу наполягати, але...
Я не знаю. Не розумію, що відбувається.
Тобто ти збентежена?
Ну, послухай, не бентежся.
Ми одружуємося.
Я не розумію як.
Просто.
Треба йти.
Елен, ти серйозно?
Я подумаю про це.
- Справді?
- Так.
- Можемо піти завтра і здати кров на аналіз.
- Завтра?
Або сьогодні після обіду.
Сьогодні гарний день.
Бенжаміне, я ще не сказала,
що вийду за тебе.
Нам треба свідоцтва про народження.
Моє зі мною. А де твоє?
- Я не думаю, що з цього щось вийде.
- Чому?
- Чому?
- Я просто не думаю, що...
Тоді завтра, зробимо аналіз
крові завтра?
Тоді чому ти просто не забереш мене
з собою, якщо хочеш одружитися?
Чому я не викраду тебе?
Гаразд, я так і зроблю.
Одразу після аналізів.
Мені треба спочатку побачитися з Карлом.
Яким Карлом?
Яким Карлом?
Карлом Смітом. Він студент-медик.
Ми дружимо кілька років.
- З отим хлопцем із зоопарку?
- Так.
Навіщо тобі з ним бачитися?
Ну, я пообіцяла вийти за нього.
Ти ЩО?
Як він це робив?
Він ставав на коліна?
Сподіваюся, він не ставав на коліна.
Ні, Бенжаміне.
Ну, і що він говорив? Мені цікаво.
Він сказав, що з нас вийшла б
чудова команда.
О ні. Він таке сказав.
Де він це зробив?
Я хотів би знати, де це сталося?
Це ж не було в його машині, так?
Добраніч.
- То ми одружимося завтра?
- Ні.
А післязавтра?
Не знаю. Може, так, може, ні.
Може, хочеш мені сказати,
чому ти це зробив?
Містере Робінсон?
У тебе на мене зуб?
- Чи була якась сильна образа?
- Ні.
Може, я сказав щось таке,
що викликало таку зневагу?
Чи ти зневажаєш мої погляди?
Це зовсім не стосується вас, сер.
Та ні, Бене, це якраз мене стосується.
Послухайте, будь ласка!
Бене, я думаю, ми цивілізовані люди.
Чи варто залякувати одне одного?
Я не залякую вас.
Будь ласка, розтисни кулаки.
Дякую.
Я бачу в темряві.
Я вже тут досить довго.
Я намагаюся сказати, що проти вас
нічого не маю, містере Робінсон.
Намагаюся сказати, що не ображаюся на вас.
Але ж ти мене й не поважаєш, так?
Ні, сер.
- Що?
- Ні, сер.
Не кричи на мене, Бене. Може, я й не молодший
за тебе, але я добре чую
Містере Робінсон.
Можеш дослухати, що я скажу?
Я думаю, наслідки того, що ти зробив,
уже відомі.
Я думаю, ти маєш знати, що ми з дружиною
скоро розлучимося.
- Але чому?
- Чому?
Послухайте мене.
Те, що відбулося між мною і місіс Робінсон,
нічого не означало. Геть нічого.
З таким успіхом ми могли просто
потиснути руки.
Потиснути руки. Ну, це не дуже
добре характеризує мою дружину, еге?
- Ви неправильно розумієте.
- Та мабуть.
Річ у тому, що я не люблю вашу дружину.
Я люблю вашу доньку, сер.
Гаразд, тепер послухай ти.
Я не знаю, що з тобою зроблю.
Але на щось я все ж здатен.
Ще раз подивишся на мою доньку -
потрапиш за грати.
Я бачив Елен, і я уже вбережу її від тебе...
Геть від мене!
Не хочу з тобою говорити.
А щодо Елен, забороняю тобі
навіть згадувати її ім'я.
Тобі ясно?
Це все, Бене.
Вибач, руки тиснути не буду.
Ти гівнюк.
Ти мерзотник.
Ти дегенерат!
Містере МакКлірі, у вас буде розміняти?
Треба подзвонити.
Я хочу, щоб вас тут не було.
Послухайте, я дам вам десять доларів
за десять центів. Даю двадцять.
Заради Бога, пустіть мене до телефону.
Я викликаю поліцію.
Можна мені подзвонити спочатку?
Геть звідси!
Елен Робінсон немає в коледжі.
Її сусідка по кімнаті має для вас записку.
Дорогий Бенжаміне, будь ласка,
прости мені.
Бо я знаю, що те, що роблю, буде
для тебе найкраще.
Мій батько настільки розгніваний,
маєш розуміти.
Я кохаю тебе, але з цього нічого не вийде.
Елен.
Здрастуй, Бенжаміне.
Де вона?
Алло, я хочу викликати поліцію.
Де Елен?
Поговоримо за мить.
Чи є патрульна машина поблизу
Гленв'ю роуд 1200?
Добре, тут злодій.
Секундочку. Я його запитаю.
Ти озброєний?
Ні, не думаю.
Дякую!
Що ви з нею зробили?
Я думаю, зараз усе під контролем,
Бенжаміне.
Може, вип'єш, перш ніж підеш?
Ви не зупините мене, місіс Робінсон.
Я знайду її.
Вибач, що не змогли запросити тебе на весілля,
Бенжаміне,
але все так швидко організовувалося.
Що ви в біса зробили?
Ах, не думаю, що в тебе є час на випивку.
- Я знайду її.
- Не думаю.
Гей, хлопці. Не знаєте,
де Карл Сміт?
Він зірвався серед ночі женитися.
Мабуть, по нього з дробовиком прийшли.
А ви не знаєте, де він одружується?
Я повинен бути там.
А чому не спитати Картера?
А хтозна, де його знайти?
Гей, Картере, не знаєш, де жениться
Король Траху?
На Санта Барбарі.
А не знаєш, де саме?
Я маю там бути.
У якій частині Санта Барбари?
Не знаю. Може, в будинку його старого.
Він сказав мені тільки це.
- А ти їдеш на весілля?
- Так.
Скажи, нехай відкладе мені шматочок.
Весільного торта.
- Можна мені скористатися телефоном?
- Так.
- 657-2036
- Алло, хто це?
Секретар доктора Сміта.
А він на місці?
Боюся, сьогодні ви з ним не поговорите.
Якщо ви хочете...
Я хочу знати, де він.
Ну, розумієте, він на весіллі свого
сина, але воно вже, мабуть, скінчилося.
Він з хвилини на хвилину повернеться.
Послухайте, я брат доктора Сміта -
преподобний Сміт
і я повинен проводити церемонію.
Я приїхав із Портленда
і забув, у якій церкві все
відбудеться, розумієте?
Ой, ну, я не впевнена, але, мабуть,
у Першій Пресвітеріанській.
- Це на Аллан стріт.
- Дякую!
Аллан стріт, де це?
Аллан стріт. Це 6 кварталів угору,
3 вбік.
Потрібне пальне, отче?
О, Господи, Боже, ні!
Елен! Елен! Елен! Елен!
Хто це?
Що він робить?
- Я про нього потурбуюся.
- Він спізнився.
Елен! Елен! Елен! Елен!
Треба його зупинити.
Бене!
Ти ненормальний!
- Елен, надто пізно.
- Не для мене! Не для мене!
переклад - antusyrzhuk